ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 922/1019/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення Господарського суду Харківської області від 26.06.2018 (суддя Жигалкін І.П.) та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 (головуючий суддя: Тихий П.В., судді: Гетьман Р.А., Ільїн О.В.)

за позовом Харківської міської ради

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит"

про стягнення 1 284 678,03 грн.,

За участю представників:

позивача - Ворожбянов А.М. - представник

відповідача - Попов В.О. - адвокат

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. 17.04.2018 до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Харківської міської ради до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 1284678,03 грн.

2. Позовні вимоги, з посиланнями на статті 1212 - 1214 Цивільного кодексу України, мотивовано тим, що відповідач без укладання договору оренди землі здійснює фактичне користування земельною ділянкою по вул. Миру, 5, у м. Харкові площею 0,1421 га, на якій розташована належна йому на праві власності нежитлова будівля, в зв'язку з чим Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" зобов'язане відшкодувати розмір збережених коштів, розрахованих як орендна плата за землю, за період з 01.12.2014 - 31.12.2017 в сумі 1 284 678,03 грн.

3. Заперечуючи проти позовних вимог відповідач послався на те, що станом на 14.05.2017 земельна ділянка за адресою: м. Харків, вул. Миру, 5, на балансі Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" не перебуває. На балансі Банку перебуває нежитлове приміщення площею 1725,70 м кв., право власності на яке зареєстроване з 08.08.2013.

Разом з тим, відповідач вказує, що договір оренди може бути укладений виключно щодо сформованої ділянки, а вище зазначена земельна ділянка не має ні визначених меж, ні кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру, отже згідно положень ст. 79-1 ЗК України не є сформованою, а тому не може бути об'єктом цивільних прав, що свідчить про неможливість отримання доходу у вигляді орендної плати за період з 01.12.2014 по 30.11.2017.

Крім того, відповідач вважає, що позивачем не доведено належними доказами розмір позовних вимог, заявлених до стягнення.

ІІ. Короткий зміст судових рішень

4. Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.06.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 у справі №922/1019/18, позов задоволено повністю.

ІІІ. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

5. 26.09.2018 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" звернулося безпосередньо до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Харківської області від 26.06.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 у справі № 922/1019/18.

6. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2018 року у справі № 922/1019/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

7. Ухвалою Верховного Суду від 17.10.2018 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 22.11.2018, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 06.11.2018.

Одночасно вказаною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" про зупинення виконання рішення Господарського суду Харківської області від 26.06.2018 та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 у справі № 922/1019/18 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

8. 15.11.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) позивач направив відзив на касаційну скаргу, який фактично надійшов до Верховного Суду 20.11.2018.

9. Ухвалою Верховного Суду від 19.11.2018 провадження у справі № 922/1019/18 зупинено до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у іншій справі №922/3412/17.

10. 20.11.2018 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі №922/3412/17, яку було оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 05.12.2018.

11. Ухвалою Верховного Суду від 17.12.2018 провадження за вказаною касаційною скаргою поновлено, розгляд скарги призначено на 24.01.2019.

12. У судових засіданнях 24.01.2019 та 07.02.2019 судом були оголошені перерви з розгляду вищезазначеної касаційної скарги до 07.02.2019 та до 14.02.2019, про що учасників справи, які були присутні у судових засіданнях було повідомлено під розписку.

13. У судових засіданнях 24.01.2019, 07.02.2019 та 14.02.2019 були присутні представники сторін. Представник відповідача підтримав касаційну скаргу. Представник позивача виклав заперечення проти касаційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.

ІV. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

14. У касаційній скарзі ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" (скаржник, відповідач) просить рішення Господарського суду Харківської області від 26.06.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 у справі № 922/1019/18 скасувати повністю та передати справу на новий розгляд.

15. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник вказує, що судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Посилаючись на статті 78, 79-1, 83, 126 ЗК України, статті 1, 15, 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр", статті 1, 3, 4, 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відповідач зазначає, що право власності на земельну ділянку набувається з моменту державної реєстрації такого права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка здійснюється після включення інформації про земельну ділянку до Державного земельного кадастру і після присвоєння кадастрового номеру земельна ділянка вважається сформованою та може виступати об'єктом земельних прав.

Скаржник вважає, що оскільки витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, як належний доказ наявності у позивача права власності на земельну ділянку під будівлею, належною відповідачу, позивачем суду не надавався, висновки судів про наявність у позивача права власності на вказану земельну ділянку є помилковими.

Відповідач вказує, що розмір орендної плати визначається договором оренди землі на підставі нормативної грошової оцінки земельної ділянки, дані про яку оформляються у вигляді витягу із технічної документації, а тому належним і допустимим доказом обґрунтованості орендної плати в розумінні ГПК України є саме витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, договір оренди землі, проте такі документи суду не надавалися.

При цьому, скаржник посилається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц.

ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" вказує, що судами попередніх інстанцій встановлено, що право власності відповідача на нежитлову будівлю становило загальну площу 1725,7 м кв. Разом з тим, позивачем розрахунок стягнутої суми було зроблено виходячи з площі земельної ділянки розміром 1421 кв. м, який підтверджується лише актом обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки від 26.12.2017.

Відповідач вважає, що розрахунок стягнутої суми не підтверджений належними доказами, а висновок судів про збереження без достатніх правових підстав суми 1284678,03 грн. зроблений всупереч вимогам Законів України "Про оренду землі", "Про оцінку земель", Податкового Кодексу України.

На думку ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", стягнення суми за період з 01.01.2014 по 17.04.2014 відбулось поза межами строку позовної давності, що свідчить про порушення судами попередніх інстанцій статей 256, 257, 261, 267 ЦК України.

Скаржник вважає, що позивач помилково ототожнив поняття безпідставного набуття майна (земельної ділянки), як підставу застосування положень статей 1212-1214 ЦК України з не укладенням договору оренди на спірну земельну ділянку, а суд першої інстанції необґрунтовано підтримав правову позицію позивача.

Також відповідач вказує, що є помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що не підлягає застосуванню до спірних правовідносин Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затверджений постановою КМУ від 19.04.1993 №284, оскільки він розрахований на застосування лише у деліктних правовідносинах.

Крім того, акт обстеження земельної ділянки та розрахунок розміру збитків складено позивачем, а не відповідною комісією, як це передбачено п.2 вищезазначеного Порядку.

Скаржник вказує, що в наданому розрахунку нормативна грошова оцінка земельної ділянки розрахована виходячи з базової вартості 1 м кв. земель міста Харкова з урахуванням коефіцієнтів, визначених рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 №1209/13, помножена на площу земельної ділянки.

Також відповідач зазначає, що договір оренди може бути укладений виключно щодо сформованої земельної ділянки, а вище зазначена земельна ділянка не має ні визначених меж, ні кадастрового номера, інформація про неї не занесена до Державного земельного кадастру, отже згідно положень ст. 79-1 ЗК України не є сформованою, а тому не може бути об'єктом цивільних прав, що свідчить про неможливість отримання доходу у вигляді орендної плати за період з 01.12.2014 по 30.11.2017.

Разом з тим, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" вважає, що судами попередніх інстанцій не застосовано норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки у спорах, пов'язаних з банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, норми вказаного Закону є спеціальними і мають пріоритет відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Скаржник зазначає, що 18.12.2015 постановою Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про початок процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку" №230 розпочато процедуру ліквідації банку строком з 18.12.2015 по 17.12.2017 та в подальшому рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №5175 продовжено до 17.12.2019 включно. 23.12.2015 в газеті "Голос України" №242 (6246) опубліковано інформацію про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку, призначення Уповноваженої особи Фонду та відшкодування коштів вкладникам АТ "Банк "Фінанси та Кредит", також відповідну інформацію розміщено на офіційному сайті Фонду.

Відповідач вказує, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку відповідно до пунктів 1,2,3,5 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а згідно з п.3 ст. 46 вказаного Закону під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

16. У відзиві на касаційну скаргу Харківська міська рада просить суд продовжити строк на подання відзиву на касаційну скаргу, про що також до відзиву додана відповідна заява.

Заява обґрунтована тим, що ухвала Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №922/1019/18 фактично надійшла до Харківської міської ради 29.10.2018, однак безпосередній виконавець - представник позивача, враховуючи процес документообігу, отримав вказану ухвалу для виконання лише 12.11.2018.

Частиною 1 ст. 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, можливість поновлення процесуального строку обумовлена поважністю причин його пропуску. При цьому, поважними визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій.

Частиною 2 ст.118 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи, що позивачем не наведено поважності обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать саме від волевиявлення сторони (в той час як забезпечення швидкого та своєчасного власного документообігу залежить саме від позивача) та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій, судом відмовлено в задоволенні заяви про поновлення строку на подачу відзиву на касаційну скаргу та залишено даний відзив без розгляду.

V. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

17. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру право власності на нерухоме майно від 26.12.2017 № 109098650 право власності на нежитлову будівлю літ. "В-2" загальною площею 1725,7 кв.м по вул. Миру, 5 у м. Харкові з 08.08.2013 зареєстровано за ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" на підставі рішення господарського суду Харківської області від 30.11.2010 у справі № 45/299-10.

18. Відповідно до інформаційної довідки від 26.12.2017 № 109098650, листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові від 19.09.2017 № 12955/0/226-17 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 19.10.2017 № 65810/0/225-17, речові права Відповідача на земельну ділянку по вул. Миру, 5 у м. Харкові не зареєстровані. Отже, у відповідності до положень п. "а" ч.2 ст.83 ЗК України земельна ділянка земельна ділянка площею 0,1421 га перебуває у власності територіальної громади м. Харкова. Перебуває ця земельна ділянка, як свідчать матеріали справи та вбачається з пояснень представників учасників справи, у фактичному володінні і користуванні відповідача Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит".

19. За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки, визначення її меж, площі та конфігурації. ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", набувши право власності на об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форм власності, належним чином не оформило правовідносин щодо користування земельною ділянкою, тобто Договір оренди земельної ділянки по вул. Миру, 5 в м. Харкові між Позивачем Харківської міською радою та відповідачем ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" не укладено. Відповідно, орендна плата за володіння і користування вказаною земельною ділянкою відповідачем на користь позивача не сплачується.

20. Згідно наявних у справі розрахунків (т.І а.с. 20-23) розмір орендної плати нарахованої за володіння і користування цією земельною ділянкою в період 01.12.2014 - 31.12.2017 і збереженої (заощадженої) у себе відповідачем становить 1 284 678,03 грн.

21. Правові підстави для одержання відповідачем земельної ділянки по вул. Миру, 5 в м. Харкові безоплатно у власність або у користування відсутні. Підстави для звільнення (відстрочення, розстрочення) від сплати орендної плати і збереження (заощадження) її відповідачем також відсутні.

VІ. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

22. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, визнав їх обґрунтованими з огляду на користування відповідачем земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Місцевий суд зазначив, що спірні правовідносини, які виникли між сторонами, кваліфікуються як без договірні та безделіктні. Відтак, спірні відносини охоплюються регулюванням статей 1212-1214 ЦК України.

Відсутність деліктних зобов'язань у спірних правовідносинах виключає можливість захисту прав позивача як постраждалої сторони шляхом стягнення збитків (в т.ч. упущеної вигоди), адже необхідною умовою стягнення збитків є саме делікт (господарське правопорушення). Зокрема ст.ст. 22, 1166 ЦК України унормовано, що необхідною умовою відповідальності у вигляді стягнення шкоди є саме неправомірні рішення, дії чи бездіяльність. Аналогічно ст.ст.216, 224, 225 ГК України визначено, що необхідною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення.

Упущена вигода згідно п.2 ч.2 ст. 22 ЦК України є різновидом збитків. Упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності. Тобто, до упущеної вигоди, як різновиду збитків, в повній мірі застосовуються вимоги названих вище норм права, в т.ч. в частині необхідності наявності умов застосування у вигляді делікту (господарського правопорушення).

23. Колегія суддів апеляційного господарського суду погодилася з висновком місцевого суду.

VІІ. Позиція Верховного Суду

24. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

25. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 викладено такий правовий висновок:

"22. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

23. Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

24. Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

25. За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

26. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

27. Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

28. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

29. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

30. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

31. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

32. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

33. Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об'єкти розміщені.

34. Перехід прав на земельну ділянку, пов'язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 цього Кодексу).

35. За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

36. Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

37. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

38. Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

39. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці, на підставі договорів купівлі-продажу від 24 грудня 2015 року № 200 і № 204, укладених між Приватним підприємством фірмою "Сандра-Інтернешнел" (продавець; далі - ППФ "Сандра-Інтернешнел") і ТОВ "Сінтрекс" (покупець).

40. При цьому матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою ні ППФ "Сандра-Інтернешнел" (попереднього землекористувача), ні ТОВ "Сінтрекс", зокрема укладення відповідних договорів оренди з Харківською міською радою та державної реєстрації такого права, а отже, при укладенні договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договорів купівлі-продажу, до набувача не перейшло. Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

41. Відтак Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

42. З огляду на викладене ТОВ "Сінтрекс" як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

43. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).

44. Отже, суд першої інстанції, встановивши факт використання відповідачем земельної ділянки без достатніх правових підстав, а також безпідставне збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за її використання, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України, оскільки для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Натомість суд апеляційної інстанції без належного обґрунтування зазначив, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідною умовою є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення.

45. Водночас, узявши до уваги доводи відповідача про те, що він користується земельною ділянкою розміром 0,8880 га з кадастровим номером 6310136300:04:018:0058 (розмір визначено договорами купівлі-продажу нерухомого майна від 24 грудня 2015 року № 200 та № 204, та витягом з Державного земельного кадастру №НВ-6305180242017 від 02 листопада 2017 року), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що кошти безпідставно набутого майна (орендної плати за користування земельною ділянкою) стягненню не підлягають.

46. Більше того, поза увагою суду апеляційної інстанції залишився доказ, наданий Харківською міською радою, що встановлює фактичний розмір земельної ділянки, яку використовує відповідач, - акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки від 04 вересня 2017 року, складений Департаментом територіального контролю Харківської міської ради на виконання самоврядних повноважень позивача, визначених приписами Земельного кодексу України та Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні".

47. Разом з тим відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

48. Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

49. Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у вказаній редакції).

50. З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

51. Ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції зауважив, що при здійсненні розрахунку коштів, збережених у себе відповідачем без достатньої правової підстави, позивач не врахував розміру сплаченого ТОВ "Сінтрекс" земельного податку за заявлений у позові період (з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2017 року), а розмір безпідставно збережених коштів зменшено лише на суму сплаченого земельного податку за період з 01 січня по 30 липня 2016 року, проте суд не дав оцінки цим фактичним обставинам з урахуванням наведених приписів чинного законодавства.

52. Звідси суд апеляційної інстанції мав дослідити розмір безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування відповідачем земельною ділянкою без належних на те правових підстав, а також розрахунки між сторонами щодо сплаченого ТОВ "Сінтрекс" земельного податку за відповідну земельну ділянку.

63. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

64. Не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розміщене це нерухоме майно.

65. До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України."

26. Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 08.01.2019 у справі № 916/2927/17, від 29.01.2019 у справі № 922/536/18 та у справі № 922/595/18.

27. Разом з тим, у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц викладено такий правовий висновок:

"56. Відповідач наголошував на тому, що у матеріалах справи відсутні витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, відомості яких є обов'язковими при визначенні орендної плати. Проте суди відхилили вказані доводи, поклавши в основу рішень довідку від 7 березня 2017 року Управління Держгеокадастру у Лозівському районі Харківської області щодо базової вартості одного квадратного метра земельних ділянок станом на 1 січня 2016 року у розмірі 564,72 грн. Ця вартість була використана комісією для розрахунку збитків позивача, заподіяних відповідачем у 2016 році.

57. Згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

58. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина друга статті 20 Закону України "Про оцінку земель").

59. З огляду на вказані приписи суди не обґрунтували відхилення доводів відповідача щодо визначення розміру орендної плати за земельні ділянки на підставі нормативної грошової оцінки."

28. Крім того, у вищевказаній постанові Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №922/536/18 викладено наступну правову позицію:

"50. З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

51. Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17).

52. Згідно з частинами 1-4 статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

53. Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

54. Враховуючи положення статті 791 ЗК України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій помилково залишено поза увагою те, що в матеріалах справи відсутні та позивачем не надано витяги із технічної документації про нормативну грошову оцінку двох окремих земельних ділянок площею 8,5846га та 0,4030га (кадастрові №№6310136900:05:001:0015, 6310136900:02:005:0142) відповідно, в зв'язку з чим не виключається помилковість здійсненого Міськрадою розрахунку розміру безпідставно збережених відповідачем коштів у вигляді орендної плати. При цьому в силу імперативно встановленої статтею 300 ГПК України недопустимості збирання судом касаційної інстанції чи прийняття до розгляду нових доказів, колегія суддів не приймає до уваги нові докази, а саме витяги від 24.10.2018 №994/0/45-18 та від 03.12.2018 №1110/0/45-18 про нормативну грошову оцінку земельних ділянок площею 0,4030га та 8,4327га відповідно, які долучені відповідачем до додаткових пояснень до відзиву на касаційну скаргу.

55. Касаційна інстанція також не має права здійснити перевірку доводів учасників справи щодо суперечливих розрахунків розміру позовних вимог виходячи із застосованої Міськрадою ставки річної орендної плати у 4% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок відповідної категорії, оскільки достовірне з'ясування цих фактичних обставин виходить за межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 300 ГПК України, та має бути проведено в ході нового розгляду справи."

29. Колегія суддів касаційного суду по даній справі погоджується з правовими позиціями, викладеними у зазначених постановах Верховного Суду, в т.ч. і Великої Палати ВС, та не вбачає підстав для відступу від них.

30. За наведених обставин, суд касаційної інстанції вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій, що для врегулювання судом кондикційних правовідносин між позивачем та відповідачем не потрібен факт наявності сформованої земельної ділянки, як об'єкту цивільних прав, а потрібно встановити фактичну площу земельної ділянки, яку використовує набувач майна та розмір безпідставно збереженого коштів, а також, що для розрахунку розміру безпідставно збереженого відповідачем майна - грошових коштів за використання земельних ділянок комунальної власності та вирішення справи по суті не потрібен Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

31. Крім того, колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

Відповідач вказував, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку відповідно до пунктів 1,2,3,5 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а згідно з ч.3 ст. 46 вказаного Закону під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" вважає, що судами попередніх інстанцій не застосовано норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки у спорах, пов'язаних з банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, норми вказаного Закону є спеціальними і мають пріоритет відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Скаржник зазначав, що 18.12.2015 постановою Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про початок процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку" №230 розпочато процедуру ліквідації банку строком з 18.12.2015 по 17.12.2017 та в подальшому рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №5175 продовжено до 17.12.2019 включно. 23.12.2015 в газеті "Голос України" №242 (6246) опубліковано інформацію про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку, призначення Уповноваженої особи Фонду та відшкодування коштів вкладникам АТ "Банк "Фінанси та Кредит", також відповідну інформацію розміщено на офіційному сайті Фонду.

32. З рішення суду першої інстанції взагалі не вбачається, що місцевий суд надав оцінку цим доводам.

В свою чергу, апеляційний суд зазначив, що враховуючи те, що між Харківською міською радою та радою та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" немає грошових зобов'язань в розумінні законодавства про банківські послуги, а склались позадоговірні кондикційні правовідносини з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, такі правовідносини регулюються гл. 83 ЦК України, а не Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

33. Касаційний суд не може погодитися з даними доводами виходячи з наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі Закон), яка наводилася і апеляційним судом:

"1. Цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

2. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

3. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України."

Згідно з п.6 ст.2 Закону:

"Ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства."

Порядок ліквідації банку регламентований Розділом VIII Закону "ЛІКВІДАЦІЯ БАНКІВ".

Так, згідно з ч.ч.1, 4 ст.44 Закону:

"1. Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність".

4. Фонд розпочинає процедуру ліквідації банку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку."

34. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/23398/16 викладено такий правовий висновок:

"6.6. Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

6.7. Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

6.8. Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

6.9. Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

6.10. Суди встановили, що ФОП Щербина В.Ю. звернувся до ПАТ Банк "Фінанси та кредит" із кредиторською вимогою про повернення коштів у розмірі 98405,72 грн 30 грудня 2015 року, тобто після відкликання банківської ліцензії та початку процедури ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та кредит".

6.11. Ураховуючи вищезазначене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів стосовно того, що відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред'явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов'язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.

6.12. Отже у справі, яка переглядається, положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" суди застосували правильно, судові рішення у справі, які переглядаються, є законними, а тому в задоволенні заяви слід відмовити.

6.13. Доводи заявника про порушення судами гарантованого положеннями статті 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права позивача на мирне володіння майном Велика Палата Верховного Суду відхиляє, оскільки судовими рішеннями у цій справі не було порушено майнових прав позивача, а лише вказано на визначену Законом процедуру відновлення порушених банком прав.

7.1. Згідно з системним аналізом норм пункту 6 статті 2, пункту 16 статті 2, підпунктів 1, 2 частини п'ятої статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час дії тимчасової адміністрації та/або запровадження процедури ліквідації, вимоги вкладників та інших кредиторів банку не задовольняються. При цьому кошти за вкладами, строк дії яких закінчився, та за договорами банківського рахунку, виплачуються в межах граничної суми відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб за визначеною Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" процедурою."

35. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №757/2216/15 викладено аналогічний правовий висновок, що:

"З аналізу наведених норм матеріального права слід дійти висновку, що після початку процедури ліквідації банку та введення тимчасової адміністрації стягнення коштів за зобов'язаннями цього банку можливе лише у спосіб, передбачений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому банк, який перебуває на стадії ліквідації, діє через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб або уповноважену особу Фонду та не може поза процедурою, визначеною Законом, відповідати за зобов'язаннями по договорам банківського вкладу."

36. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №910/12294/16 та від 23.05.2018 у справі № 910/7983/17 викладено аналогічний правовий висновок, що:

"У спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, а цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах."

37. Таким чином, предметом регулювання вказаного Закону є не регулювання надання банками банківських послуг, як зазначає апеляційний суд, а регулювання саме засад функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, зокрема і, визначення саме процедури ліквідації банків.

38. Згідно з ч.3 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб":

"Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону."

Проте, суди попередніх інстанцій належним чином доводи скаржника в цій частині не дослідили, зокрема, не з'ясували, чи фактично використовувалася скаржником вищевказана будівля, а отже і земельна ділянка під нею, в спірний період, в який скаржник, за його доводами, вже перебував в процедурі ліквідації, і якщо так, чи було це використання безпосередньо пов'язане із здійсненням ліквідаційної процедури скаржника.

Крім того, судам слід надати правову оцінку можливості застосування до спірних правовідносин абз.2 наведеної ч.3 ст. 46 Закону з урахуванням того, що поняття та порядок сплати орендної плати за користування землями державної і комунальної власності регулюється, в т.ч., і Податковим Кодексом України.

39. В свою чергу, дослідження, перевірка і переоцінка доказів та встановлення по новому фактичних обставин справи в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

VІІІ. Висновки Верховного Суду

40. Згідно з ч.ч.1,2,5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи."

Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014:

"Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року)."

41. Згідно з п.2 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду."

Відповідно до п.1 ч.3 ст.310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази."

42. З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит", скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

43. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення Господарського суду Харківської області від 26.06.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 у справі №922/1019/18 задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 26.06.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 у справі №922/1019/18 скасувати повністю, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський