Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 917/1223/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Приватного підприємства Полтавського бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор"

на постанову Харківського господарського суду від 13.12.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., судді Крестьянінов О.О., Пуль О.А.)

за позовом Приватного підприємства Полтавського бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор"

до Товариства з обмеженою відповідальністю багатопрофільної фірми "Астра"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Департамент державної архітектурної-будівельної інспекції у Полтавській області

про стягнення 12 935,21 грн.

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне підприємство Полтавського бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" (далі - позивач) просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю багатопрофільної фірми "Астра" (далі - відповідач) 12 935,21 грн. заборгованості за послуги з технічної інвентаризації нерухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості виконаних позивачем послуг не виконав, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в наведеній сумі, яка підлягає стягненню в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 05.10.2017 (суддя Тимощенко О.М.), позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2017, вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що між сторонами у справі був укладений правочин у спрощений спосіб, у зв'язку з чим у сторін виникли права та обов'язки, проте апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що у даному правочині сторонами не досягнуто згоди з усіх істотних умов та знаходяться на стадії його укладання, а тому у відповідача відсутні зобов'язання по оплаті цих послуг.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 24.04.2017 позивач на підставі листа - замовлення відповідача від 19.04.2017 № 97 про проведення технічної інвентаризації нерухомого майна у м.Полтава по вул.Ковпака, 57а, виготовив відповідачу технічний паспорт на виробничі будівлі, яка знаходяться за вказаною адресою, власником яких є відповідач.

Згідно розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації від 28.02.2017 № 107, яке зареєстровано 01.03.2017 Головним територіальним управлінням юстиції у Полтавській області, ціни послуг БТІ є регульованими та встановленні тарифами.

Враховуючи дане розпорядження, позивач здійснив розрахунок вартості замовлення та заробітної плати виконавців, яка становить 12 935,21 грн. та пред'явив відповідачу вимогу від 14.06.2017 № 5391 для оплати наданих послуг у семиденний термін з дня її одержання, оскільки строк виконання зобов'язань за правочином визначений не був, але відповідач залишив її без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що позивач виконав належним чином свої зобов'язання щодо надання послуг з проведення технічної інвентаризації нерухомого майна відповідача, проте відповідач в порушення приписів цивільного законодавства їх не оплатив, відтак відповідач повинен сплатити вартість наданих позивачем послуг у відповідному розмірі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове про відмову в позові, апеляційний суд свій висновок мотивував тим, що позивачем не доведено досягнення сторонами згоди щодо таких істотних умов договору, як строк виконання робіт, розмір та порядок їх оплати, у зв'язку з чим правовідносини між сторонами не виникли, що виключало правові підстави для стягнення з відповідача відповідної суми вартості послуг.

Проте із такими висновками апеляційного суду погодитися не можна виходячи з наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (ч.1). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти (ч.2).

Частиною першою статті 202 вказаного Кодексу встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 205 наведеного Кодексу правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч.1). Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч.2).

Відповідно до частини першої статті 207 зазначеного Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Статтею 639 вказаного Кодексу визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною другою статті 530 цього Кодексу унормовано, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний термін від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 зазначеного Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Встановивши, що відповідач допустив порушення умов правочину, який було укладено сторонами у спрощений спосіб, яке виразилося в тому, що він не оплатив надані позивачем послуги, хоча гарантував їх оплату, у зв'язку з чим у відповідача утворився борг у наведеному розмірі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача зазначеної суми заборгованості.

Розрахунок вартості замовлення та заробітної плати виконавців, яка становить 12 935,21 грн., позивач здійснив на підставі розпорядження голови Полтавської обласної державної адміністрації від 28.02.2017 № 107, яке зареєстровано 01.03.2017 Головним територіальним управлінням юстиції у Полтавській області, згідно якого ціни послуг БТІ є регульованими та встановленні тарифами, та пред'явив відповідачу вимогу від 14.06.2017 № 5391 для оплати наданих послуг у семиденний термін з дня її одержання, оскільки строк виконання зобов'язань за правочином визначений не був, але відповідач залишив її без задоволення.

Відтак висновок апеляційного суду про те, що недосягнення сторонами істотних умов при укладені правочину у спрощений спосіб, внаслідок чого між сторонами не виникли цивільні права та обов'язки, є безпідставним.

Наведені вище обставини, які судом апеляційної інстанції покладені в основу прийнятого ним нового рішення, у їх сукупності не дають правових підстав вважати про відсутність між сторонами у справі правовідносин.

Із судових рішень не вбачається, що судами залишились не дослідженими докази, які б підлягали дослідженню.

Оскільки доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження, постанова у справі підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції належить залишити в силі.

З урахуванням наведеного, відповідно до приписів статті 126, статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі із касаційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 301, 308, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства Полтавського бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі Господарського суду Полтавської області №917/1223/17, скасувати, а рішення Господарського суду Полтавської області від 05.10.2017, залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю багатопрофільної фірми "Астра" на користь Приватного підприємства Полтавського бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" 3 200 (три тисячі двісті) гривень судового збору з касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов