ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/21570/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий Стратієнко Л.В.,

судді: Баранець О.М., Вронська Г.О.,

за участю секретаря судового засідання Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача Басараб Н.В.,

відповідача Строкача І.Г., Дегтярової О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу малого приватного підприємства "Любисток",

на постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий Сулім В.В., судді Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.)

від 03.07.2018,

за позовом житлово будівельного кооперативу "Юність 2",

до малого приватного підприємства "Любисток",

про усунення перешкод у користуванні приміщенням та стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року житлово будівельний кооператив "Юність 2" звернувся до господарського суду з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та зміну підстав позову (а.с. 131-136, т. 1) про усунення перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями, які знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Солом'янська, 6-в, шляхом виселення малого приватного підприємства "Любисток" з самовільно знятих нежитлових приміщень, загальною площею 441, 6 кв.м, розташованих в підвальному приміщенні будинку № 6 в за адресою: м. Київ, вул. Солом'янська. Просив усунути перешкоди в користуванні нежитловими приміщеннями, які знаходяться за адресою м. Київ, вул. Солом'янська, 6-в, шляхом виселення МПП "Любисток" з нежитлових приміщень, загальною площею 66, 3 кв. м, розташованих в підвальному приміщенні буд. № 6 в по вул. Солом'янська у м. Києві. Також заявив вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди нерухомого майна від 01.03.2011 у сумі 32 914, 74 грн, 3 091, 35 грн штрафної санкції (пені), 3 322, 61 грн 3 % річних, 375, 40 грн інфляційних втрат, 6 500, 00 грн витрат з оплати правової допомоги адвоката.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Солом'янська, № 6 в (зокрема, підвальних нежитлових приміщень, загальною площею 561, 3 кв.м). Частину нежитлових приміщень, загальною площею 441, 6 кв.м, самовільно зайняло МПП "Любисток". На звернення позивача щодо звільнення самовільно зайнятих приміщень відповідач не реагує і звільняти їх не бажає. Також посилається на те, що відповідач не повертає нежитлове приміщення площею 66, 3 кв.м, чим завдає позивачу перешкод у його користуванні, а тому, з урахуванням ч. 2 ст. 782 ЦК України, просить задовольнити і вимогу про усунення перешкоди в користуванні нежитловими приміщеннями, які знаходяться за адресою м. Київ, вул. Солом'янська, 6-в, шляхом виселення МПП "Любисток" з нежитлових приміщень, загальною площею 66, 3 кв. м, розташованих в підвальному приміщенні буд. № 6 в за адресою: вул. Солом'янська у м. Києві. Вказує на те, що відповідачем не було сплачено орендну плату за договором № 01/03 від 01.03.2011 за період з 01.03.2011 по 17.01.2018, внаслідок чого у відповідача наявна заборгованість, яка має бути стягнута з 3 % річних, інфляційними втратами та пенею.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.04.2018 позов задоволено частково.

Усунуто перешкоди в користуванні нежитловими приміщеннями, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Солом'янська, 6-В шляхом виселення МПП "Любисток" з самовільно зайнятих нежитлових приміщень загальною площею 441,6 кв.м розташованих в підвальному приміщенні будинку №6-в по вулиці Солом'янській у м. Києві.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2018 рішення місцевого суду скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням загальною площею 66,3 кв. м та витрат з оплати правової допомоги адвоката. Прийнято в цих частинах нове рішення, яким усунуто перешкоди в користуванні нежитловими приміщеннями, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Солом'янська, 6-В шляхом виселення МПП "Любисток" з нежитлових приміщень загальною площею 66,3 кв.м розташованих в підвальному приміщенні будинку № 6-в по вулиці Солом'янській у м. Києві. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3 250,00 грн витрати з оплати правової допомоги адвоката.

В іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

30.07.2018 відповідач МПП "Любисток" подало касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2018, в якій просить вказану постанову апеляційного суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Також, просив стягнути з позивача 3 000, 00 грн витрат на правничу допомогу.

Підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду зазначає те, що судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 91, ст. 73 ГПК України); неповно з'ясовано обставини справи, що мають важливе значення для правильного її вирішення. Посилається на те, що апеляційним судом не було взято до уваги те, що відповідач займає нежитлове приміщення площею 66, 30 кв. м згідно з договором оренди № 01/03 від 01.03.2011, а не самовільно. Зазначає, що ним не займалось нежитлове приміщення площею 441,60 кв. м і позивач може користуватись цим приміщенням для своїх цілей і потреб. Вказаний договір оренди № 01/03 від 01.03.2011 є чинним та виконувався сторонами. Також, зазначає, що суд апеляційної інстанції вказував на те, що договір оренди є спірним, однак, ця справа не стосується визнання договору оренди № 01/03 від 01.03.2011 недійсним і сторони не оспорювали цей правочин. Посилається на неврахування цим судом всіх пояснень і доказів, які надавались відповідачем, натомість, було взято до уваги усі копії документів, які невідомо звідки отримані та надані суду позивачем. Вказує на те, що судом апеляційної інстанції було неправильно здійснено розподіл витрат на правничу допомогу.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного суду з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи, житловий будинок № 6-в по вулиці Соломянській у м. Києві є майном кооперативу ЖБК "Юність-2". А підвальні нежитлових приміщень загальною площею 561,3 кв.м. є спільним майном кооперативу. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу( ст. 7 Статуту).

Апеляційним судом встановлено, що у відповідача відсутні будь-які договори оренди підвальних нежитлових приміщень, загальною площею 441,6 кв.м житлового будинку № 6-в по вулиці Соломянській у м. Києві.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що зайняття відповідачем таких приміщень підтверджується актом від 16.04.2015 (а.с. 54, т. 1), поясненнями від 28.03.2017 (а.с. 57, т. 1), листом № 55 від 16.11.2016 (а.с. 58, т. 1), актом № 1 від 18.11.2016 (а.с. 59-60, т. 1), попередженням № 72 від 19.05.2015 (а.с. 61, т. 1), претензією-попередженням № 47 від 07.06.2017 (а.с. 63, т. 1), актом № 1 від 15.06.2017 (а.с. 64-66, т. 1), претензією-попередженням № 57 від 04.07.2017 (а.с. 67, т. 1), приписом № 31 від 19.04.2012 (а.с. 69, т. 1) та судовими рішеннями у справі № 760/3046/13-ц (а.с. 70 - 87, т. 1).

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

За змістом ст. ст. 317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ч. 1 ст. 387 ЦК України).

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Тобто, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази, встановивши факт безпідставного користування відповідачем підвальними нежитловими приміщеннями загальною площею 441,6 кв.м житлового будинку № 6-в за адресою: вул. Соломянська у м. Києві, яке є майном ЖБК "Юність-2", апеляційний суд дійшов до правильного висновку про задоволення позову в частині усунення перешкод в користуванні нежитловими приміщеннями, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Солом'янська, 6-В шляхом виселення МПП "Любисток" з самовільно зайнятих нежитлових приміщень загальною площею 441,6 кв.м розташованих в підвальному приміщенні будинку № 6-в по вулиці Солом'янській у м. Києві.

Також, апеляційним судом було правомірно задоволено позовні вимоги і в частині усунення перешкод у користуванні нежитловими приміщеннями, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Соломянська, 6-в шляхом виселення МПП "Любисток" з нежитлових приміщень загальною площею 66,3 кв.м, з огляду на таке.

Судом встановлено, що 01.03.2011 між ЖБК "Юність-2" (орендодавцем) і МПП "Любисток" (орендарем) було укладено договір оренди нерухомого майна № 01/03, за умовами якого позивач передав, а відповідач прийняв у користування нерухоме майно приміщення № № 15, 17, 20, 21, розташовані в підвалі будинку по вулиці Соломянській № 6-в, загальною площею 66,3 кв.м (а.с. 102-103, т. 1).

Пунктом 3.1 договору оренди визначено, що приміщення передається в користування за рахунок проведення орендарем за власні кошти таких робіт в бойлерній та підвальному приміщенні будинку: заміна покрівлі новим руберойдом, площа покрівлі становитиме 100 кв.м; відновлення електропроводки та освітлення; ремонт та заміна водяних насосів гарячого водопостачання; ремонт електророзподільного щита; заміна вентилів водопостачання; заміна теплоізоляції труб гарячого водопостачання та опалення.

Відповідно до п. 6.1 договору він укладений терміном з 01.03.2011 по 01.03.2030.

За актом приймання-передачі приміщення від 01.03.2011 позивач передав, а відповідач прийняв у користування приміщення № № 15, 17, 20, 21, розташовані в підвалі будинку по вулиці Соломянській № 6-в, загальною площею 66,3 кв.м.

Частиною 6 ст. 283 ГК України визначено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За ст. 793 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення договору № 01/03 від 01.03.2011) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше ніж на три роки, підлягає державній реєстрації (ст. 794 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення договору № 01/03 від 01.03.2011)).

Статтею 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Апеляційним судом було встановлено, що при укладенні договору оренди № 01/03 від 01.03.2011, строком на 19 років, сторонами не було дотримано вимог щодо його нотаріального посвідчення та державної реєстрації та, що такій договір є нікчемним.

Отже, дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази, взявши до уваги відсутність нотаріального посвідчення і державної реєстрації договору № 01/03 від 01.03.2011, укладеного між сторонами більше як на три роки та, встановивши, що такий правочин не створює прав та обов'язків для сторін, апеляційний суд дійшов до правильного висновку, що у відповідача відсутні правові підстави займати вказане нежитлове приміщень загальною площею 66,3 кв.м.

Таким чином, апеляційний суд правомірно задовольнив позовні вимоги і в частині усунення перешкоди в користуванні нежитловими приміщеннями, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Солом'янська, 6-В, шляхом виселення МПП "Любисток" з нежитлових приміщень загальною площею 66,3 кв.м розташованих в підвальному приміщенні будинку № 6-в по вулиці Солом'янській у м. Києві.

В частині відмови у стягненні з відповідача 32 914,74 грн заборгованості, 3 091,35 грн пені, 3 322,61 грн 3% річних та 375,40 грн інфляційних втрат правильність висновків апеляційного суду ніким не оскаржується, а тому постанова апеляційного суду в цій частині судом касаційної інстанції не переглядається.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Врахувавши вказане, надані позивачем докази - договір про надання правової допомоги № 00039 від 28.07.2017 (а.с. 90-91, т. 1), квитанцію про оплату правової допомоги за договором в сумі 6 500,00 грн (а.с. 12, т. 1), а також участь адвоката Басараб Н.В. у судових засіданнях, підготовкою нею документів для позивача при розгляді цієї справи (позовної заяви (а.с. 6-9, т. 1), заяви про збільшення позовних вимог та зміну підстав позову (а.с. 131-136, т. 1), заперечення на відзив (а.с. 118-119, т. 1), клопотань), апеляційний суд, з урахуванням пропорційності задоволення позовних вимог, критерію розумності, співрозмірності таких витрат, правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 3 250,00 грн витрати з оплати правової допомоги адвоката.

Вказаним також спростовуються доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом було неправильно здійснено розподіл витрат на правничу допомогу.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що апеляційним судом було порушено норми матеріального і процесуального права, то вони є безпідставними, адже постанова апеляційного суду була прийнята відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин. Незгода відповідача із постановою апеляційного суду не свідчить про порушення цим судом норм матеріального і процесуального права.

Недоречними є аргументи відповідача в касаційній скарзі і про неповне з'ясування судом апеляційної інстанцій обставини справи, що мають важливе значення для правильного її вирішення, оскільки, апеляційним судом відповідно до вимог ст. 86 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) були ретельно досліджені всі наявні в матеріалах справи докази і їм надана належна оцінка.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що сторони не оспорювали договір оренди № 01/03 від 01.03.2011, а суд апеляційної інстанції вказав, що цей договір є спірним (нікчемним), то необхідно зазначити таке. Апеляційним судом було вказано, що договір № 01/03 від 01.03.2011 є нікчемний. Оскарження чи не оскарження сторонами такого правочину не впливає на його нікчемність, адже, такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону.

Згідно зі ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

З урахуванням викладеного, судом касаційної інстанції не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними / недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Згідно з ч. 1 ст. 236 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).

Частиною 5 ст. 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Постанова апеляційного суду є обґрунтованою, прийнятою з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для її скасування немає.

Оскільки підстав для скасування постанови апеляційного суду немає, то судовий збір згідно з ст. 129 ГПК України за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Також, оскільки касаційна скарга не підлягає задоволенню, то згідно з ст. 126 ГПК України відсутні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача 3 000, 00 грн витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу малого приватного підприємства "Любисток" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 03 липня 2018 року у справі за № 910/21570/17 без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Баранець

Г. Вронська