Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 908/2801/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідача - Марковського М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Виконавчого комітету Запорізької міської ради

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.10.2017 (судді: Мартюхіна Н.О., Геза Т.Д., Сгара Е.В.) і рішення Господарського суду Запорізької області від 29.05.2017 (судді: Корсун В.Л., Носівець В.В., Смірнов О.Г.) у справі

за позовом Виконавчого комітету Запорізької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скарабей-7"

про розірвання угоди,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року Виконавчий комітет Запорізької міської ради звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скарабей-7" (далі - ТОВ "Скарабей-7") про розірвання угоди від 10.06.2008 № 1 про виконання умов конкурсу на право здійснення підприємницької діяльності на території пляжу в районі бул. Шевченка (далі - угода від 10.06.2008), укладеної між сторонами у справі, на підставі статей 525, 526, 629, частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Позов обґрунтовано істотним порушенням відповідачем умов спірної угоди, зокрема неукладенням договору оренди землі, неузгодженням проекту благоустрою території, несплатою відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності.

У відзиві на позов ТОВ "Скарабей-7" просило відмовити у його задоволенні за необґрунтованістю, посилаючись на вжиття відповідачем усіх заходів до укладання договору оренди земельної ділянки і погодження ескізу проекту благоустрою території, а також на те, що цей договір не було укладено саме з винних дій Запорізької міської ради і позивача.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.05.2017 у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд визнав недоведеним факт істотного порушення відповідачем умов спірної угоди у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, а отже зазначив і про відсутність підстав для його розірвання у судовому порядку.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.10.2017 рішення Господарського суду Запорізької області від 29.05.2017 залишено без змін із тих же підстав, а апеляційну скаргу Виконавчого комітету Запорізької міської ради - без задоволення.

Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, Виконавчий комітет Запорізької міської ради подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.10.2017 і рішення Господарського суду Запорізької області від 29.05.2017 та припинити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору. Водночас скаржник просив розглянути справу за його відсутності.

Підставами для скасування оскарженої постанови у справі скаржник зазначає неправильне застосування норм матеріального права, посилаючись, зокрема, на те, що надання права на здійснення підприємницької діяльності не належить до компетенції позивача; рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 06.05.2016 № 233 територію Центрального пляжу в районі вул. Нижньодніпровської у Вознесенівському районі (ліву сторону від пристані прибережної магістралі) площею 4,2708 га визнано об'єктом благоустрою "Центральний міський пляж (ліва сторона)" та закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Титан" для подальшого благоустрою і утримання.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно і повно встановлених судами, виходячи із такого.

Колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому вони підлягають залишенню без змін із таких підстав.

Звертаючись із позовом у цій справі, позивач послався на істотне порушення відповідачем умов угоди від 10.06.2008, а тому вважав обґрунтованим її розірвання у судовому порядку.

Отже, предметом доказування у цьому спорі є наявність чи відсутність передбачених законодавством підстав для розірвання укладеної між сторонами угоди від 10.06.2008. При цьому сторона, яка ставить питання про розірвання договору, має довести факт порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною.

Відмовляючи у позові, господарські суди попередніх інстанцій визнали недоведеним позивачем істотність порушення відповідачем умов спірної угоди, а тому дійшли висновку про відсутність підстав для її розірвання у порядку статті 651 Цивільного кодексу України, виходячи, зокрема, із того, що відповідачем було вжито належних заходів, спрямованих на укладення договору оренди землі та приведення у відповідність до вимог чинного законодавства розміщення належних йому тимчасових споруд на земельній ділянці на Прибережній автомагістралі; неукладення відповідачем договору оренди земельної ділянки та непогодження ескізного проекту благоустрою території відбулося з підстав, які не залежали від волі відповідача, крім того, умовами оспорюваної угоди не передбачено її оплатності, а саме обов'язку відповідача вносити орендну плату за землю. При цьому господарські суди урахували преюдиційні факти, встановлені у справі № 908/5392/14.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

За змістом статті 3 Цивільного кодексу України до загальних засад цивільного законодавства належить свобода договору.

Під час розгляду спору господарські суди установили, що 10.06.2008 між позивачем і відповідачем було укладено угоду № 1 про виконання умов конкурсу на право здійснення підприємницької діяльності на території міського пляжу в району бул. Шевченка, предметом якої є надання права здійснення підприємницької діяльності на території міського пляжу в району бул. Шевченка (Орджонікідзевський район, вихід із вул. Тбіліської на Прибережну магістраль, ліва частина пляжу).

За змістом пункту 2.1 угоди від 10.06.2008 позивач зобов'язався надати переможцю конкурсу відповідний дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг на території міського пляжу в районі бул. Шевченка (Орджонікідзевський район, вихід з вул. Тбіліської на Прибережну магістраль, ліва частина пляжу), а відповідач, у свою чергу, зобов'язався здійснювати заходи щодо утримання території пляжу як об'єкта благоустрою (розділ 3).

28.04.2010 між сторонами у справі укладено додаткову угоду № 1 до угоди від 10.06.2008 згідно з якою, зокрема, викладено в іншій редакції пункти 2.1, 3.1.8 спірної угоди. У пункті 2.1 угоди (у зазначеній редакції) переможцю конкурсу надано відповідний дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг на території міського пляжу і прилеглій території в районі бул. Шевченка (Орджонікідзевський район, вихід з вул. Тбіліської на Прибережну магістраль, ліва частина пляжу).

Відповідно до пункту 3.1.8 угоди (у зазначеній редакції) переможець конкурсу зобов'язаний розробити та узгодити ескізний проект благоустрою території (передбачити розміщення споруд для обслуговування персоналу та обслуговування відпочиваючих, розважальних атракціонів, дитячого майданчика з облаштуванням фундаментної підстави, пункт прокату інвентарю, туалети, тенти, доріжки, медичний пункт, а також пункт допомоги відпочиваючим на воді).

У пункті 11 додаткової угоди сторони зазначили про укладення договору оренди землі, а у пункті 12 погодили продовжити термін дії угоди від 10.06.2008 із моменту підписання цієї додаткової угоди обома сторонами до моменту укладення договору оренди землі.

Загальні підстави розірвання договору визначено статтями 651, 652 Цивільного кодексу України.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Тобто однією із підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац 2 частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Отж, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, встановлених зазначеною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Отже, встановленню підлягає не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Саме із такого розуміння наведених положень законодавства виходили господарські суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору.

Дослідивши обставини та зібрані у справі докази, господарські суди попередніх інстанцій установили, що порушення відповідачем умов спірної угоди не є істотним у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України; позивачем не доведено належними та допустимими доказами завдання йому шкоди (реальних збитків та/або неотриманого доходу), завданої цим порушенням; наявності обставин позбавлення позивача значною мірою того, на що він розраховував при укладенні спірного договору, судами не установлено.

Під час вирішення спору господарські суди з'ясували, що відповідач вживав усіх можливих заходів щодо укладення договору оренди землі та узгодження ескізного проекту благоустрою території, а також здійснював заходи, спрямовані на приведення у відповідність до вимог чинного законодавства розміщення належних йому тимчасових споруд на спірній земельній ділянці, шляхом отримання правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, які відповідач не отримав з причин неузгодженості дій органів місцевого самоврядування та виконавчої влади, що свідчить про відсутність вини відповідача у такому. При цьому, суди урахували преюдиційні факти, встановлені у справі № 908/5392/14 Господарського суду Запорізької області за позовом Прокурора Орджонікідзевського району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до ТОВ "Скарабей-7", треті особи - Державна інспекція сільського господарства в Запорізькій області, Департамент архітектури та містобудування Запорізької міської ради, про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку і знести споруди.

Також, як було установлено судами, надання відповідачеві права здійснення підприємницької діяльності на території пляжу з правом розміщення на такому об'єкті благоустрою об'єктів торгівлі та сфери послуг із метою здійснення підприємницької діяльності та підтримання санітарного порядку на об'єкті і прилеглій території, передбачене в угоді від 10.06.2008, не суперечило вимогам Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про благоустрій населених пунктів" (у редакціях, що діяли на час укладення спірної угоди), що, між іншим, спростовує довід касаційної скарги про зворотне.

Крім того, суди установили, що за умовами оспорюваної угоди на відповідача покладено зобов'язання із здійснення утримання території пляжу як об'єкта благоустрою та не передбачено внесення орендної плати за землю, що унеможливлює розірвання цієї угоди через несплату відповідачем орендної плати.

За таких обставин господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову з підстав заявлених позивачем.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими актами, скаржник просив припинити провадження у справі, посилаючись на пункт 11 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017.

Проте колегія суддів зазначає, що відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Закриття касаційного провадження унормовано статтею 296 Господарського процесуального кодексу України. За приписами наведеної норми суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: 1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги; 2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося. Зазначені підстави для закриття касаційного провадження у даному випадку відсутні.

Зважаючи на вимоги процесуального закону, колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на положення статті 80 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Ураховуючи наведені приписи законодавства та обставини, встановлені господарськими судами, колегія суддів зазначає, що оскаржені судові рішення у справі ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, а отже підстав для їх скасування немає.

Оскільки підстави для скасування судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні, судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Запорізької міської ради залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.10.2017 та рішення Господарського суду Запорізької області від 29.05.2017 у справі № 908/2801/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак