Історія справи

Ухвала КГС ВП від 18.01.2018 року у справі №910/24073/16

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2018 року

м. Київ

справа № 910/24073/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача - Гринчука О.Ю.,

відповідача - 1 - Перетятька О.Ю.,

відповідача - 2 -не з'явився,

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору,

на стороні відповідачів - 1- не з'явився,

- 2 - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль",

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Пукшин Л.Г.)

від 30.10.2017,

та постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Тищенко О.В., судді - Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.)

від 19.12.2017,

за позовом приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль",

до Національного банку України, публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

про визнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" звернулось Господарського суду міста Києва із позовом до Національного банку України, ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про визнання недійсним іпотечного договору від 17.06.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між сторонами іпотечний договір від 17.06.2015 не відповідає вимогам ч. 3 ст. 203 ЦК України, оскільки відсутнє вільне волевиявлення позивача, яке відповідає його справжній волі, рішення органу управління позивача (загальних зборів акціонерів), яким надавалася згода на підписання іпотечного договору, прийнято з порушенням законодавства та прав акціонерів, що тягне за собою його недійсність. Оспорюваний договір не відповідає вимогам ст. 12 Закону України "Про заставу", тому що в ньому відсутні положення щодо розміру та строку виконання основного зобов'язання, забезпеченого таким договором, що є підставою для визнання його недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду обґрунтоване недоведеністю позивачем наявності підстав для визнання іпотечного договору від 17.06.2015 недійсним.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 залишено без змін.

У лютому 2017 року ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції. Зокрема, ст. ст. 92, 161, 186, 203, 207, 215, 627 ЦК України, ст. ст. 33, 35, 40, 47 Закону України "Про акціонерні товариства", ст. 12 Закону України "Про заставу", ст. 5 Закону України "Про іпотеку". Вказує, що оспорюваний договір не відповідає ч. 3 ст. 203 ЦК України в частині відсутності вільного волевиявлення позивача, яке відповідає його справжній волі, зміст оспорюваного договору не узгоджується зі ст. 12 Закону України "Про заставу", оскільки не містить обов'язкових положень щодо розміру та строку виконання основного зобов'язання. Вважає, що рішення органу управління позивача (загальних зборів акціонерів) від 28.11.2014 про надання згоди на надання в іпотеку Національному банку України цілісного майнового комплексу підприємства було прийнято з грубим порушенням законодавства та прав акціонерів, що тягне за собою його недійсність.

У відзиві на касаційну скаргу позивача Національний банк України посилається на те, що оскаржувані у справі судові рішення про відмову в задоволенні позову, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими, а тому у задоволенні касаційної скарги ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" необхідно відмовити. Стверджує, що позивач намагається уникнути відповідальності за порушення зобов'язання забезпеченого іпотечним договором. В порушення ст. 33 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) позивач не вказав підстав та не надав жодних доказів щодо порушення публічного порядку при укладанні іпотечного договору. Вважає, що оспорюваний іпотечний договір від 17.06.2015 не може бути визнаний недійсним із підстав проведення із порушеннями позачергових зборів акціонерів ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль". На думку Національного банку України ст. 12 Закону України "Про заставу" не регулює правовідносини, які виникли на підставі оспорюваного іпотечного договору.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 17.06.2015 між Національним банком України (кредитор) та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" (позичальник) був укладений генеральний договір про надання стабілізаційного кредиту №47, яким передбачено надання кредитором позичальнику стабілізаційного кредиту для підтримки ліквідності шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії у загальній сумі 750 000 000,00 грн на строк з 17.06.2015 до 09.06.2017 (включно). Кредит надається частинами, шляхом оформлення окремих кредитних договорів. Розмір процентної ставки за користування кредитом, порядок її зміни, графік погашення кредиту зазначається у кожному окремому договорі. В рамках цього генерального договору сторони уклали кредитні договори №47/1 від 17.06.2015 та №47/2 від 25.06.2015.

Для забезпечення виконання зобов'язань за генеральним договором між ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" та відповідачами було укладено іпотечний договір від 17.06.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрований в реєстрі за №2928.

Іпотечний договір забезпечує вимоги Національного банку України, що випливають з генерального кредитного договору про надання стабілізаційного кредиту від 17.06.2015 № 47, укладеного між Національним банком України та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до них), які укладені/будуть укладені в рахунок генерального кредитного договору про надання стабілізаційного кредиту (далі разом або окремо згадуються як кредитні договори), в тому числі, щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, у тому числі щодо: повернення позичальником заборгованості за кредитом у сумі, на умовах та в строки, визначені кредитними договорами; виконання позичальником інших зобов'язань, передбачених кредитними договорами, у повному обсязі, на умовах і в строки, визначених в кредитних договорах (у тому числі при зміні строків виконання зобов'язань), у тому числі зобов'язань щодо сплати неустойок (пені та штрафу) та відшкодування збитків.

В забезпечення виконання ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" зобов'язань перед Національним банком України за кредитними договорами ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" надав в іпотеку належне йому на праві власності майно: цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Запорожця Петра, будинок 361 (предмет іпотеки-1); устаткування, обладнання, машини та інвентар, мережі та передавальні пристрої, перелік яких зазначено в додатку №1 та транспортні засоби, перелік яких зазначено в додатку №2 (предмет іпотеки-2). В додатку №1 до договору іпотеки від 17.06.2015 наведено перелік майна в кількості 1461 одиниця. В додатку №2 до договору іпотеки від 17.06.2015 наведено перелік транспортних засобів в кількості 28 одиниць.

Враховуючи вимоги ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства" та п. 10.2.6.25 статуту ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль", загальними зборами акціонерів позивача була надана згода на надання в іпотеку Національному банку України вказаного майна. Рішення було оформлено протоколом позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" від 28.11.2014.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що позачергові загальних зборів акціонерів 28.11.2014 були скликані та проведені з грубим порушенням законодавства та статуту товариства. Вказані порушення свідчать про відсутність у директора ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" повноважень на підписання іпотечного договору від 17.06.2015. Стверджує, що відповідачі не могли не знати вимоги закону щодо порядку скликання та проведення загальних зборів акціонерів, порядку прийняття їх рішень і, як наслідок, ними не була проявлена розумна обачність при укладенні договору іпотеки від 17.06.2015.

Проте з такими аргументами позивача погодитись не можна з огляду на таке.

За змістом ст. ст. 2, 80, 91, 92 ЦК України юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю. При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч.1 ст. 92 ЦК України).

Правочини юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи у правовідносини з третіми особами. Крім того, управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ст. 97 ЦК України).

Обмеження повноважень виконавчого органу юридичної особи можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

З огляду на викладене, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, ч. 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Однак, закон враховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми відносинами між юридичною особою та її органом, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Ч. 3 ст. 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень. Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності у поведінці третьої особи несе юридична особа.

У справі, яка переглядається, господарськими судами встановлено, до спірний іпотечний договір від 17.06.2015 підписано від імені позивача директором ОСОБА_5, який діяв на підставі статуту, протоколу засідання загальних зборів акціонерів ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" від 23.04.2014 та наказу №273-к від 04.05.2001.

Такими діями директор ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, передбачені п. 10.4 статуту ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль".

Питання недійсності рішення про призначення директором ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" ОСОБА_5, оформленого протоколом засідання загальних зборів акціонерів від 23.04.2014, у встановленому законом порядку жодним учасником товариства не порушувалося і в судовому порядку не вирішувалося.

Відомості про керівника юридичної особи внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідно до положень ст. 92 ЦК України, є достатнім підтвердженням повноважень такої особи, зокрема перед третіми особами.

Пунктами 10.1, 10.2 статуту ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" передбачено, що управління товариством здійснюють: загальні збори акціонерів, наглядова рада, директор та ревізійна комісія. Вищим органом товариства є загальні збори акціонерів.

Відповідно до п. 10.2.6.25 статуту ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" до виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить прийняття рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна, робіт та послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 % вартості активів за даними останньої фінансової звітності товариства.

Загальними зборами акціонерів ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" була надана згода на надання в іпотеку Національному банку України цілісного майнового комплексу, устаткування, обладнання, машини, інвентар, мережі, передавальні пристрої та транспортні засоби згідно наведеного переліку. Таке рішення було оформлено протоколом позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" від 28.11.2014.

Верховний Суд погоджується із висновками місцевого та апеляційного судів про те, що аргумент позивача про проведення позачергових загальних зборів акціонерів 28.11.2014 із порушеннями законодавства та статуту ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль", за результатами рішення яких керівником цього товариства було укладено спірний іпотечний договір від 17.06.2015, не може бути підставою для визнання недійсним цього договору, оскільки не усуває факту законності дій керівника щодо виконання рішення загальних зборів.

Також необхідно зазначити, що судами попередніх інстанцій не встановлено, що самі треті особи - Національний банк України та ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" як сторони за оспорюваним договором іпотеки діяли недобросовісно і нерозумно. Зокрема, достеменно знали, як про це зазначив позивач в обґрунтування касаційної скарги, про відсутність у директора необхідного обсягу повноважень.

Перевіряючи застосування судами норм матеріального права з огляду на аргумент скаржника про те, що оспорюваний договір є змішаним і його зміст не відповідає ст. 12 Закону України "Про заставу", оскільки не містить обов'язкових положень щодо розміру та строку виконання основного зобов'язання Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Одним із основоположних принципів приватноправового регулювання є закріплений в п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України принцип свободи договору, відповідно до якого укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 цього Кодексу).

Господарюючі суб'єкти вправі самостійно визначати свої взаємовідносини через договори. Відповідно до положень ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Господарськими судами встановлено, що укладений між позивачем та відповідачами договір від 17.06.2015 за своєю правовою природою є договором іпотеки.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ст. 575 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотекодавцем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України "Про іпотеку" (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного договору) нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.

Враховуючи ту обставину, що в іпотеку за спірним договором було передано цілісний майновий комплекс, вказані вище норми закону узгоджуються із приписами ст. 191 ЦК України, за якими до складу єдиного майнового комплексу як підприємства входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю та може бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

Отже, чинним законодавством визначена можливість передачі в іпотеку нерухомого майна разом з усіма його приналежностями та сторонами погоджено умови такої передачі підписанням даного іпотечного договору.

За приписами ст. 18 Закону України "Про іпотеку" одними з істотних умов, які має містити іпотечний договір, є зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання, а також опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер.

Статтею 7 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Як правильно встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, між сторонами було укладено договір іпотеки, умовами якого передбачена передача в іпотеку цілісного майнового комплексу, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Запорожця Петра, будинок 361 (предмет іпотеки-1) та устаткування, обладнання, машини та інвентар, мережі та передавальні пристрої, перелік яких зазначено в додатку №1 та транспортні засоби, перелік яких зазначено в додатку №2 (предмет іпотеки-2).

Пунктом 1 іпотечного договору від 17.06.2015 встановлено, що цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з генерального кредитного договору про надання стабілізаційного кредиту від 17.06.2015 № 47, укладеного між іпотекодержателем та позичальником, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, а також з усіх окремих кредитних договорів (та змін до них), які укладені/будуть укладені в рахунок генерального кредитного договору про надання стабілізаційного кредиту (далі разом або окремо згадуються як кредитні договори), в тому числі, щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов.

Таким чином зважаючи на те, що Законом України "Про іпотеку" передбачено альтернативу зазначення розміру, строку і порядку виконання основного зобов'язання з посиланням на правочин у якому вказується основне зобов'язання, Верховний Суд погоджується з висновками господарських судів, що іпотечний договір містить всі істотні умови, необхідні для його дійсності та правомірності.

В силу припису ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Приписами ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами 1, 2, 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним (ст. 228 ЦК України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Враховуючи недоведеність позивачем підстав для визнання недійсним іпотечного договору від 17.06.2015, Верховний Суд вважає, що при вирішенні цієї справи господарські суди правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, їх висновки про відсутність правових підстав, зокрема передбачених ст. ст. 215, 228 ЦК України, для задоволення позову є обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 у справі за № 910/24073/16 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Мамалуй

І. Ткач