Історія справи

Ухвала КГС ВП від 20.12.2018 року у справі №910/11249/17
Постанова КГС ВП від 11.02.2018 року у справі №910/11249/17

Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/11249/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Мамалуй О.О., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;

за участю представників:

позивача - Козаченка І.В.

відповідача - 1 - не з'явився

відповідача - 2 - Левченка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапром"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Маринченко Я.В.)

від 12.10.2017,

та постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Яковлєв М.Л., судді - Отрюх Б.В., Чорна Л.В.)

від 05.12.2017,

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапром"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-збагачувальний комплекс "Донбасвуглепереробка", публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"

про стягнення 22 247 906,19 грн,

В С Т А Н О В И В:

10.07.2017 товариство з обмеженою відповідальністю "Мегапром" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про солідарне стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-збагачувальний комплекс "Донбасвуглепереробка" (відповідач -1) та публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (відповідач -2) 22 247 906,19 грн, з яких: 6 365 261,04 грн - курсова різниця; 26 158,61 грн - 3% річних, які нараховані на суму курсової різниці за період з 01.03.2017 по 19.04.2017; 3 118 621,47 грн - 3% річних, які нараховані на борг (100 378 909,88 грн) за період з 04.02.2016 по 15.02.2017; 12 631 849,89 грн - інфляційні втрати, які нараховані на борг (100 378 909,88 грн) за період з 04.02.2016 по 15.02.2017; 106 015,18 грн - 3% річних, які нараховані на борг (99 219 339,58 грн) за період 16.02.2017 по 28.02.2017.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ним як постачальником, та відповідачем -2 як покупцем, було укладено договір поставки №1405772 від 15.10.2014, за умовами якого розрахунки за поставлений товар здійснюються у гривнях за курсом НБУ до долара США. Внаслідок неналежного виконання умов договору поставки за відповідачем-2 утворилась заборгованість у розмірі 3 284 010,86 дол. США, що за курсом НБУ станом на 03.02.2016 та з урахуванням ПДВ становила 100 378 909,88 грн, та була стягнута за рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 у справі №910/2114/16. Оскільки фактичне виконання вказаного рішення суду здійснено відповідачем -2 лише 01.03.2017, враховуючи передбачене договором поставки право здійснити коректування рахунків після отримання оплати, просив стягнути з відповідачів 22 247 906,19 грн. Вимоги до відповідача-1 обгрунтовані договором про надання гарантії від 01.03.2017, за яким останній зобов'язався гарантувати перед позивачем виконання відповідачем 2 своїх зобов'язань щодо оплати вартості коригування (курсової різниці) за вказаним договором поставки.

30.08.2017 позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача -1 суму гарантії у розмірі 10 000,00 грн, а решту всіх заявлених у позові до стягнення сум просив стягнути з відповідача-2. Судом першої інстанції було відмовлено в прийняті цієї заяви в частині вимог до відповідача-1 у зв'язку зі зміною як предмету так і підстав позову щодо відповідача -1.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапром" 3 224 636,65 грн 3% річних, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 34 785,87 грн. В іншій частині позову відмовлено. У задоволенні позову до товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетично-збагачувальний комплекс "Донбасвуглепереробка" відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 залишено без змін.

14.12.2017 позивач подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просить їх скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог і ухвалити нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнити, стягнувши ТОВ "Енергетично-збагачувальний комплекс "Донбасвуглепереробка" за договором про надання гарантії від 01.03.2017 розмір гарантії у сумі 10 000,00 грн; ПАТ "Нікопольський завод феросплавів" за договором поставки №1405772 від 15.10.2014 6 365 261,04 грн курсової різниці, 26 158,61 грн 3% річних, які нараховані на суму курсової різниці за період з 01.03.2017 по 19.04.2017, 12 631 849,89 грн інфляційних втрат, які нараховані на борг (100 378 909,88 грн) за період з 04.02.2016 по 15.02.2017. В частині задоволення позовних вимог просить залишити судові рішення без змін.

Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає порушення норм матеріального та процесуального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин. Зокрема, ст. ст. 11, 526, 625, 629 ЦК України, ст. 174, ч.1 ст. 193 ГК України, а також ст. ст. 22, 43 ГПК України, що потягло за собою незаконну відмову у задоволенні частини позовних вимог та відмови у стягненні з відповідача-1 10 000 грн в межах розміру гарантії у зв'язку з уточненням позивачем своїх позовних вимог.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач -1, посилаючись на те, що рішення господарських судів в частині відмови у задоволенні позовних вимог є законними і обгрунтованими, а укладений між ним та позивачем договір гарантії є недійсним, оскільки не відповідає вимогам ст. 560 ЦК України, адже всупереч вказаній нормі ТОВ "Енергетично-збагачувальний комплекс "Донбасвуглепереробка" не є банком, іншою фінансовою установою чи страховою організацією, а тому не може бути гарантом.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач -2, посилаючись на правильне застосування норм матеріального і процесуального права також просить залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 у справі №910/2114/16, частково скасованим постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2016, що залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 01.02.2017, стягнуто з відповідача-2 на користь позивача основний борг у розмірі 100 378 909,88 грн, 3 014 245,66 грн - 3% річних та 11 147 692,84 грн - пені. Розмір основної суми боргу визначений судом, виходячи з суми боргу за поставлену продукцію 3 287 010 доларів США 86 центів з ПДВ за курсом долара США, визначеним НБУ станом на 03.02.2016.

На виконання постанови суду апеляційної інстанції Господарським судом міста Києва було видано наказ від 26.12.2016 №910/2114/16, на підставі якого державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України розпочато виконавче провадження №53225342 та винесено постанову від 03.01.2017 про відкриття виконавчого провадження. Згідно з довідкою ПАТ АБ "Укргазбанк" від 10.04.2017 №313/5-315/04, від Міністерства юстиції України на рахунок позивача із призначенням платежу "перерахування коштів, як погашення боргу згідно наказу № 910/2114/16, виданого 26.12.2016 господарським судом м. Києва про стягнення з НЗФ" перераховано 16.02.2017 грошові кошти в розмірі 1115 154,31 грн та 44 415,99 грн та 01.03.2017 в розмірі 113 524 311,55 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача -2 6 365 261,04 грн. курсової різниці станом на 01.03.2017, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що в рішенні суду від 16.05.2016 у справі №910/2114/16 розмір основного боргу відповідача-2 в сумі 3 284 010,86 доларів США визначений за курсом НБУ станом на 03.02.2016 у розмірі 83 649 091,57 грн, що з урахуванням ПДВ становив 100 378 909,88 грн, тобто сума основного боргу була скоригована на курсову різницю згідно з положеннями договору і подальше коригування при цієї суми при виконанні судового рішення на курсову різницю, застосування якої передбачено умовами договору при розрахунках за поставлену продукцію є неможливим, оскільки фактично змінює суму боргу, визначену рішенням суду. У зв'язку з цим не підлягає задоволенню і вимога про стягнення 26 158,61 грн. 3% річних, нарахованих позивачем на цю курсову різницю.

Разом з тим, внаслідок постановлення судом вказаного рішення у відповідача -2 перед позивачем існувало боргове зобов'язання, сума якого визначена в гривнях, а тому за його несвоєчасне виконання настають наслідки, передбачені ст. 625 ЦК України.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, то висновки господарських судів про відсутність підстав для стягнення з відповідача -2 на користь позивача інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу за період з 04.02.2016 по 15.02.2017, висновки господарських судів є помилковими, з огляду на таке.

Господарські суди при вирішенні спору правильно зазначили про те, що офіційний індекс інфляції, який розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти , а тому індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає, а норма частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях. А у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Але при цьому суди помилково не врахували, що такі обставини існували до постановлення рішення суду від 16.05.2016 у справі №910/2114/16 і саме у зв'язку з цим вказане рішення було скасовано в частині стягнення з відповідача -2 інфляційних втрат.

Вартість поставленої позивачем продукції була визначена в еквіваленті іноземної валюти станом на 03.02.2016 (а.с.22,т.1). В подальшому ця сума внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем -2 рішення суду від 16.05.2016 знецінювалася внаслідок інфляційних процесів з моменту визначення суми основного боргу у гривнях до моменту його погашення відповідачем -2. А тому рішення господарських судів в частині відмови у стягненні інфляційних втрат не відповідають вказаним вище нормам закону, що регулюють спірні правовідносини.

Висновки господарських судів про необхідність стягнення на користь позивача 3% річних у розмірі 3 118 621,47 грн, які нараховані на суму заборгованості в розмірі 100 378 909,88 грн за період з 04.02.2016 по 15.02.2017, а також 106 015,18 грн трьох процентів річних, які нараховані на суму боргу в розмірі 99 219 339,58 грн за період з 16.02.2017 по 28.02.2017 відповідають вимогам ст. 625 ЦК України.

Разом з тим, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню повністю, оскільки судами допущено порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зокрема, відмовляючи в задоволенні позову до відповідача -1 місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що до ТОВ "Енергетично-збагачувальний комплекс "Донбасвуглепереробка" не пред'явлено жодних позовних вимог, адже судом відмовлено в прийнятті заяви позивача про уточнення позовних вимог від 30.08.2017 в частині позовних вимог до відповідача - 1, оскільки, на думку суду, в цій частині позивач змінив як підстави так і предмет позову, адже замість солідарного стягнення просив стягнути з відповідача -1 суму гарантії в розмірі 10 000 грн. Крім того, заява подана після переходу до розгляду справи по суті.

Але відмовивши в прийнятті цієї заяви в частині, що стосувалася лише відповідача -1, хоча її подання після розгляду справи по суті в силу ч. 4 ст. 22 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) унеможливлювало її розгляд в цілому, суд не розглянув і не постановив будь-якого рішення щодо відповідача - 1 в межах позовних вимог, пред'явлених до нього позивачем у первісній позовній заяві, від якої позивач в установленому законом порядку не відмовлявся.

Необхідно зазначити, що позовні вимоги до цього відповідача як у первісній, так і в уточненій позовній заяві обгрунтовувалися укладеним між ним та позивачем договором гарантії від 01.03.2017, а, отже обставини, якими позивач обгрунтовував позов в цій частині, не змінилися. (а.с.42-43, т.1).

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Постановлене у справі рішення суду першої інстанції, залишене без змін, постановою апеляційного господарського суду, вказаним вимогам не відповідає.

Судами позовні вимоги щодо відповідача - 1 не розглянуті по суті, а суд касаційної інстанції в силу ч.2 ст. 300 ГПК України при розгляді справи в касаційному порядку позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, тому Верховний Суд позбавлений процесуальних можливостей встановити дійсні обставини справи, що стосуються вирішення позовних вимог, пред'явлених до відповідача -1. Вказані обставини перешкоджають постановленню нового рішення, в зв'язку з чим справа підлягає передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно вирішити спір у повному обсязі щодо обох відповідачів, більш ретельно з'ясувати правову природу грошових коштів, заявлених до стягнення позивачем, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до вимог закону, що регулює спірні правовідносини та за результатами розгляду постановити рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 236-238 ГПК України.

Оскільки справа передана на новий розгляд, то відповідно до вимог ст. 129 ГПК України питання розподілу судових витрат має бути вирішене при ухваленні рішення.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапром" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 у справі за № 910/11249/17 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Мамалуй

І. Ткач