Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/717/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В. Г. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укрсиббанк"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 (головуючий Гребенюк Н. В., судді Слободін М. М., Шутенко І. А.) та ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.03.2023 (суддя Калантай М. В.),

у справі № 922/717/22

за позовом Акціонерного товариства "Укрсиббанк" до Територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради про стягнення 42 146,43 доларів США (що еквівалентно 1 181 558,31 грн),

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2022 року Акціонерне товариство "Укрсиббанк" (надалі - АТ "Укрсиббанк", Позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради (надалі - Міськрада, Відповідач) про стягнення збитків у розмірі 42146,43 доларів США (що станом на 14.02.2022 еквівалентно 1 181 558,31 грн).

2. Позов обґрунтовано тим, що після смерті позичальника ОСОБА_1 залишилася заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 311746000 від 07.03.2008, яка на момент звернення до суду з позовом складає 42 146,43 доларів США. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, за померлою ОСОБА_1 залишилося зареєстрованим майно (квартира), яке передавалось банку в забезпечення договору кредиту. Вказане майно визнано відумерлою спадщиною та на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 10.04.2019 перейшло у власність Відповідача, тому вимоги Позивача про стягнення збитків можуть бути задоволені за рахунок цього майна. На підтвердження обставин заборгованості банком надано до позову, зокрема, виписка по особовому рахунку позичальника станом на 07.03.2008, виписка за кредитним договором на 07.03.2008, копія меморіального ордеру від 07.03.2008.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.03.2023, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2023, провадження у справі № 922/717/22 за позовом АТ "Укрсиббанк" до Територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради про стягнення 42 146,43 доларів США (що еквівалентно 1 181 558,31 грн) - закрито.

4. Судові рішення мотивовано тим, що спір у даній справі за сторонами, предметом та підставами є тотожним до спору у справі № 922/2447/21, і звернення Позивача до суду з даним позовом є намаганням переглянути остаточні рішення судів апеляційної та касаційної інстанції з того ж самого спору; звернення з таким позовом у новому судовому процесі у даній справі є намаганням Позивача вдруге вирішити тотожній спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але за наявності, зокрема, нових доказів, які він не подав до суду під час розгляду справи № 922/2447/21; вирішення спору у даній справі по суті фактично призведе до переоцінки обставин, встановлених рішенням суду у справі № 922/2447/21, що не відповідає принципу юридичної визначеності та суперечить положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Короткий зміст вимог касаційної скарги Позивача

5. АТ "Укрсиббанк" подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.03.2023 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

6. В обґрунтування доводів касаційної скарги, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права, а саме, положень пункту 3 частини першої статті 231, пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України, оскільки надано невірну правову оцінку тотожності предмета та підстав позову у цій справі та у справі № 922/2447/21, у якій ухвалено рішення, яке набрало законної сили, та вирішено спір між тими ж сторонами, про той самий предмет, проте із зазначенням інших підстав та наданням інших доказів.

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

7. Від Відповідача відзив на касаційну скаргу не надходив, що у відповідності до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

8. В силу приписів частин першої - третьої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

9. Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржені ухвалу суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій, враховуючи встановлені ГПК України межі такого перегляду, виходить із такого.

10. Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами (пункти 1, 2, 4, 5, 8, 10, 11 частини третьої статті 2 ГПК України).

11. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

12. Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

13. Основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

14. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що, закриваючи провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 175, пунктом 3 частини першої статті 231 ГПК України, суди попередніх інстанцій виходили з того, що:

- сторонами у даній справі № 922/717/22, як і у справі № 922/2447/21, виступають Банк (в якості позивача) та Міськрада (в якості Відповідача), тобто склад сторін у даній справі № 922/717/22 відповідає складу сторін у справі № 922/2447/21;

- у справі № 922/2447/21 Позивач просив стягнути збитки у розмірі 42 146,43 доларів США, що еквівалентно 1 171 110,20 грн шляхом звернення стягнення на квартиру, яка визнана відумерлою спадщиною після смерті позичальника; спосіб реалізації квартири Позивач просив визнати шляхом продажу з прилюдних торгів за ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; у справі № 922/717/22 Позивач просив стягнути збитки у розмірі 42 146,43 доларів США (що станом на 14.02.2022 еквівалентно 1 181 558,31 грн);

- отже, предмети позовів у вказаних справах є ідентичними, оскільки в обох випадках банком заявлялася вимога про стягнення збитків у розмірі 42 146,43 доларів США, за рахунок отриманого у власність територіальною громадою м. Харкова майна (квартири), яке за судовим рішенням визнано відумерлою спадщиною після смерті позичальника;

- правовою підставою в обох справах Позивачем визначено положення статей 224 229 Господарського кодексу України, статті 22, 328, 611, 1231, частини третьої статті 1277 Цивільного кодексу України, статті 2 та пункту 1 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";

- зі змісту позовних заяв у справах № 922/717/22 та № 922/2447/21 вбачається, що підставами цих позовів є обставини, згідно з якими збитки виникли з договору про надання споживчого кредиту від 07.03.2008, грошові зобов`язання за яким було забезпечено іпотекою, зокрема, майном (квартирою), яке належало Позичальнику. Після смерті Позичальника іпотечне майно за рішенням суду визнано відумерлою спадщиною та передано у власність Відповідача, і на останнього в силу закону покладається обов`язок відшкодувати шкоду (збитки), завдані спадкодавцем;

- відтак, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що підстави позову у справах № 922/717/22 та № 922/2447/21 є одними і тими ж;

- суд апеляційної інстанції, погодився з висновком суду першої інстанції, що звертаючись до суду з новим позовом з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, Позивач в новому судовому процесі у даній справі намагається вдруге вирішити тотожній спір, при цьому вказуючи інші додаткові норми матеріального права як підстави позову, в їх обґрунтування фактично посилається на ті ж самі обставини, які були ним наведені у справі № 922/2447/21, доповнюючи їх новими доводами та доказами, які він не подав до суду під час розгляду справи № 922/2447/21, і не надання яких зумовило відмову в задоволенні його позовних вимог.

15. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу.

16. Передумовою для застосування положень пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України є наявність такого, що набрало законної сили, рішення чи ухвали суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Однак, зміна хоча б однієї з наведених складових не перешкоджає особі звернутися до суду з позовною заявою і не дає суду підстави для відмови у відкритті провадження у справі.

17. Тобто, для закриття провадження у справі, на підставі пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України, необхідна наявність одночасно трьох однакових складових - рішення у справі, що набрало законної сили, повинно бути ухвалене щодо тих самих сторін, про той самий предмет і з тих самих підстав.

18. З аналізу наведеної норми права вбачається, що однією з цілей застосування цих норм процесуального права законодавець визначив, уникнення можливості формування різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

19. Згідно із частиною першою статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

20. Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

21. З наведених норм права вбачається, що позивач у позові повинен зазначити зміст позовних вимог, обставини, якими він обґрунтовує ці вимоги, а також правові підстави позову.

22. Суд вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме, виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обґрунтовує позивач; при цьому, користуючись принципом "суд знає закони", при вирішенні спору суд може застосувати до спірних правовідносин інші норми права, ніж ті, які зазначив позивач як правову підставу позову.

23. Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

24. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

25. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

26. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава.

27. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем.

28. Така правова позиція є сталою, послідовною та висловлена у низці постанов Верховного Суду (від 26.02.2022 у справі № 906/785/21, від 14.12.2022 у справі № 910/16463/21, від 02.03.2023 у справі № 925/1662/21).

29. В той же час, не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

30. Така ж правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі № 925/1473/15, Верховним Судом у постановах від 15.10.2020 у справі № 922/2575/19 та від 14.01.2021 у справі № 910/6567/20.

31. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що у справі № 922/2447/21, правовою підставою позовних вимог, окрім іншого, визначено положення статей 1, 7, 33, 39, 41 Закону України "Про іпотеку", оскільки заявлено вимогу про звернення стягнення на заставлене майно - предмет іпотеки шляхом продажу такого майна з прилюдних торгів за ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Водночас, у справі № 922/717/22 відсутні посилання на положення Закону України "Про іпотеку", і заявлено вимогу про стягнення збитків, що свідчить про нетотожність правових підстав.

33. Проте, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, об`єктом спірних правовідносин, щодо якого виник спір між Позивачем і Відповідачем, як у справі № 922/2447/21, так і у даній справі № 922/717/22, є збитки, які заявлено до стягнення з підстав, визначених положеннями статей 1231 та 1277 Цивільного кодексу України, у розмірі заборгованості, що виникла за договором про надання споживчого кредиту у Позичальника, який у подальшому помер та майно якого визнано відумерлою спадщиною та перейшло у підпорядкування Міськради.

34. При цьому у справі № 922/2447/21, Позивач просив стягнути такі збитки за рахунок заставленого іпотечного майна, яке визнано відумерлою спадщиною, у спосіб, передбачений нормами Закону України "Про іпотеку", шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (квартиру). Тобто, посиланням на норми Закону України "Про іпотеку" обґрунтовано наявність матеріально-правових підстав для застосування способу захисту порушеного права Позивача, як іпотекодержателя заставленого майна, яке визнано відумерлою спадщиною.

35. З огляду наведеного вище, слід зауважити, що таке додаткове обґрунтування у справі № 922/2447/21 підстав позову - юридичного факту матеріально-правового характеру, не змінює самого предмета спору - стягнення збитків, чим спростовуються доводи скаржника щодо нетотожності предмета спору у справі № 922/2447/21 та у даній справі

36. Скаржник також вказує, що подання ним нових доказів свідчить про інші обставини, що виключає застосування приписів пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України.

37. Разом з тим, відповідно до частин першої та другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

38. Водночас частина перша статті 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

39. Отже, обставини (факти), якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та законного інтересу мають підтверджуватись доказами. Сутність змісту та природи поняття "доказ" фактично розкривається за допомогою аналізу норм ГПК України, зокрема, і вище вказаними, через співвідношення з засобами доказування в господарському процесі та не є тотожним з поняттями "обставини справи" та "факти".

40. Судами попередніх інстанцій встановлено, що поданий Банком позов у даній справі № 922/717/22 та позов у справі № 922/2447/21 містить однаковий склад сторін, той самий предмет позову та вказані позовні вимоги заявлено з тих самих підстав, та є рішення суду у справі № 922/2447/21, що набрало законної сили, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що надані Позивачем докази на підтвердження факту видачі кредитних коштів Позичальнику та наявності у нього заборгованості за споживчим кредитом, суд не визнав належними та допустимими.

41. Подання ж Банком доказів, які не були ним подані в межах провадження у справі № 922/2447/21 не є іншими підставами позову у розумінні ГПК України.

42. Беручи до уваги викладене, Верховний Суд виходить з того, що відповідно до частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, статтею 43 ГПК України встановлений обов`язок добросовісного користування учасниками судового процесу процесуальними правами.

43. Таким чином, не подавши у справі № 922/2447/21 належні та допустимі докази, які б підтверджували надання кредиту Позичальнику та наявність у нього заборгованості у розмірі заявлених збитків, тобто не вчинивши процесуальну дію (стаття 74 ГПК України), і додаючи вказані докази до позову у даній справі, Банк несе ризик настання таких наслідків, як відмова у відкритті провадження у справі відповідно до пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України, або закриття провадження у справі відповідно до пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України.

44. Суд відхиляє посилання скаржника щодо неврахуванням судами судової практики Верховного Суду (у справах № 925/1662/21, № 910/15598/19(910/8017/20), № 909/783/20, № 910/694/21, № 916/2853/20, № 910/18389/20, № 640/7778/18, № 910/16868/19, № 910/6569/19, № 417/7171/19), оскільки аналіз змісту наведених скаржником постанов Верховного Суду у цих справах, не свідчить про неоднакове застосування судами пункту 2 частини першої статті 175, пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України, з огляду на встановлені конкретні обставини, підстави та предмет позовів, а також матеріально-правове регулювання спірних правовідносин у кожній із наведених справ.

45. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді касаційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

46. При цьому, Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

47. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

48. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

49. Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми права в оскаржуваних Позивачем судових рішеннях.

50. Таким чином, Суд відхиляє доводи Позивача, викладені у касаційній скарзі, оскільки такі не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки Верховного Суду

51. За змістом частин першої, третьої статті 304 ГПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

52. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

53. Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

54. Беручи до уваги наведене, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки оскаржувані ухвала суду першої інстанції і постанова суду апеляційної інстанції прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

55. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укрсиббанк" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.03.2023 у справі № 922/717/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Суховий

Судді: І. Берднік

В. Зуєв