Історія справи

Ухвала КГС ВП від 19.02.2018 року у справі №910/6917/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/6917/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі"

до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про визнання права на використання природного газу,

За участю представників:

позивача - Колесник К.А. -адвокат, договір, ордер, свідоцтво,

відповідача - Лисенко В.О. -адвокат, договір, довіреність, свідоцтво

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про визнання права на використання природного газу, придбаного за період з 01.01.2017 по 28.02.2017.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що умовами укладеного між сторонами договору постачання природного газу передбачено обов'язок Відповідача продавати Позивачу газ, проте Відповідач ухиляється від своїх обов'язків та не підписав акти приймання-передачі природного газу за січень-лютий 2017 року, який Позивач отримав від Відповідача, не подав номінацію планових обсягів постачання природного газу за умови надання Позивачем у встановленому порядку заявки на планові обсяги використання природного газу. Позивач визнає, що станом на 01.01.2017 та 01.02.2017 має заборгованість за природний газ перед Відповідачем, проте, відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії", врегулювання заборгованості перед постачальником природного газу підлягає на умовах цього Закону. Заперечення Відповідача факту поставки природного газу в січні-лютому 2017 року і відмова від підписання відповідних актів приймання-передачі є порушенням договору, Закону України "Про ринок природного газу", постанови Кабінету Міністрів України № 758 від 01.10.2015 та норм статті 193 ГК України, статей 525, 526 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017, у справі №910/6917/17 в позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що між сторонами 08.09.2016 укладено договір про постачання природного газу № 2579/1617-ТЕ-32, при укладенні якого сторони керувались Законом України "Про ринок природного газу" та постановою Кабінету Міністрів України №758 від 01.10.2015 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу".

Проте, Відповідач у своїй діяльності керується Кодексом газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС), затвердженим постановою НКРЕКП №2493 від 30.09.2015, Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП №2496 від 30.09.2015.

Відповідно до термінів, визначених у Кодексі ГТС, відбір природного газу за відсутності по суб'єкту ринку природного газу підтвердженої номінації (підтвердженого обсягу природного газу) є несанкціонованим і оскільки у Позивача існує заборгованість за поставлений природний газ, Відповідач не надав Позивачу номінації природного газу на січень та лютий 2017 року, а тому у Відповідача були відсутні підстави для документального оформлення обсягів природного газу спожитих Позивачем у вказаний період.

Отже, Відповідач не здійснював поставку газу позивачу у січні-лютому 2017 року, а транспортне підприємство (оператор ГТС) не мало права здійснювати транспортування природного газу Відповідача Позивачу без отримання номінацій на січень-лютий 2017 року.

Оскільки наявність заборгованості за спожитий газ та повернення актів приймання-передачі газу без підписання зі сторони Відповідача визнано Позивачем в позові, тому зазначені обставини є такими, що не потребують доказування, тобто Позивачем фактично визнано використання природного газу, право на яке він не мав, з огляду на це, позовні вимоги є необґрунтованими.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.10.2017 у справі № 910/6917/17 касаційну скаргу КП "Харківські теплові мережі" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 повернуто скаржнику на підставі п. 2 ч. 1 ст.111 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017).

30.10.2017 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Комунальним підприємством "Харківські теплові мережі" повторно подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 у справі № 910/6917/17 до Вищого господарського суду України.

На підставі пункту 5 статті 31, підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) та за розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 38-р від 15.12.2017 вказані касаційні скарги разом зі справою №910/6917/17 передано до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2018 року у справі № 910/6917/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

16.02.2018 суд постановив ухвалу, якою заяву позивача про поновлення строку для подання касаційної скарги задоволено, поновлено строк для подання касаційної скарги, касаційна скарга прийнята до провадження та її розгляд призначено на 05.04.2018, а також повідомлено учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги.

В касаційній скарзі Позивач не погоджується з мотивами, наведеними в оскаржуваних судових рішеннях з тих підстав, що судами попередніх інстанцій не дотримано приписів статей 4-5, 4-7, 43, 82 ГПК України щодо оцінки доказів, законності та обґрунтованості рішення в частині доводів Позивача про виникнення у Відповідача спеціального обов'язку постачання природного газу в спірний період на підставі пункту 17 "Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 758 від 01.10.2015; судами не враховані доводи Позивача з посиланням на Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих енергоносіїв" та пункт 5 глави 1 Кодексу газотранспортної системи; судами безпідставно не взято до уваги рішення Господарського суду Харківської області від 12.04.2017 у справі №922/669/17, яким встановлено правомірність транспортування ПАТ "Укртрансгаз" магістральними трубопроводами для Позивача придбаного у Відповідача природного газу у січні-лютому 2017 року та стягнуто вартість послуг з такого транспортування; матеріалами справи доведено отримання Позивачем від Відповідача в період січень-лютий 2017 року природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними організаціями/установами, а Відповідач всупереч покладених на нього спеціальних обов'язків та укладеного договору не виконав свої обов'язки та відмовився оформляти документи поставки газу за вказаний період.

З огляду на викладене, позивач у касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду, прийняти нове рішення про повне задоволення позову.

Відповідачем 03.04.2018 подано письмові пояснення, в яких він просить здійснювати розгляд справи з урахуванням даних пояснень.

Також, Відповідачем 20.03.2018 до Верховного Суду подано відзив на касаційну скаргу.

В судове засідання з'явилися представники сторін. Представник позивача просив суд касаційну скаргу задовольнити, судові рішення попередніх інстанцій скасувати, позовні вимоги задовольнити повністю. Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення представників сторін перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахування викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи Скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як встановлено судами попередніх судових інстанцій, 08.09.2016 між сторонами по справі був укладений договір № 2579/1617-ТЕ-32 постачання природного газу, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити споживачу у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року природний газ в обсязі до 476 500 тис. куб. м, в тому числі розрізі по місяцях.

Пунктом 3.1. договору визначено момент переходу права власності на природний газ від постачальника до споживача - лише після підписання сторонами договору акту приймання-передачі газу.

Відповідно до п. 3.4 договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - д о їх повного здійснення (п. 12.1 договору).

Господарські суди першої та апеляційної інстанцій з'ясували, що матеріалами справи підтверджено звернення Позивача до Відповідача з листами про підписання останнім актів приймання-передачі природного газу за період січень-лютий 2017 року, проте, Відповідач повернув акти непідписаними, посилаючись на наявність у Позивача заборгованості за природній газ за попередні періоди та відсутність підтвердженої номінації.

Водночас, як дослідили суди попередніх інстанцій, наявність заборгованості за спожитий природний газ станом на 01.01.2017 та 01.02.2017 Позивач визнає та посилається на те, що Відповідач відмовляється визнати за Позивачем право на використання отриманого за договором газу в обсягах, який зазначено в актах за січень, лютий 2017 року та які підтверджені, на його думку, всіма належними і достатніми способами та документами, а тому просить суд визнати за ним право використання природного газу за період з 01.01.2017 по 28.02.2017 в обсягах, визначених в позовній заяві.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (статті 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (стаття 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (стаття 525 ЦК України).

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що спір щодо визнання права на використання природного газу між Позивачем та Відповідачем виник із договірних відносин.

Водночас, судами не встановлено, що договором передбачено право Позивача на використання природного газу поза межами переходу права власності на нього після фактичного підписання сторонами актів приймання-передачі, що передбачено пунктом 3.1 договору.

При цьому, апеляційним господарським судом встановлено, що право власності на природний газ, безпідставно та несанкціоновано використаний Позивачем, до Позивача не переходило.

Здійснивши розгляд справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно встановили, що обставини, на які посилається Позивач, не свідчать про наявність у нього порушеного суб'єктивного права з боку Відповідача, оскільки Позивачем не доведено наявність у нього права на використання придбаного за договором №2579/1617-ТЕ-32 природного газу для виробництва теплової енергії. Таким чином, наявність заборгованості за спожитий газ та повернення актів приймання - передачі газу без підписання зі сторони Відповідача визнано Позивачем і зазначені обставини є такими, що не потребують доказування і оскільки Позивачем фактично визнано використання природного газу, без отримання відповідного погодження (номінації) Відповідача, то суди дійшли висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, враховуючи, що Позивачем заявлено вимогу визнати за ним право на використання помісячно у конкретному обсязі природного газу, який вже спожито і його не існує в природі, а договором поставки газу передбачено перехід права власності на природний газ до Споживача після підписання актів приймання-передачі, така вимога є вимогою про встановлення юридичного факту, а тому не підлягає задоволенню у господарському процесі.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили фактичні обставини справи, здійснили перевірку наявних доказів з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильно застосували законодавство під час розгляду справи.

Посилання Позивача в касаційній скарзі на те, що судами попередніх інстанцій не дотримано приписів статей 45, 47, 43, 82 ГПК України щодо оцінки доказів, законності та обґрунтованості рішення в частині доводів Позивача про необхідність застосування до даних правовідносин "Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 758 від 01.10.2015, Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих енергоносіїв" та пункту 5 глави 1 Кодексу газотранспортної системи, колегією суддів відхиляються, оскільки правовідносини сторін, як вірно встановили суди, є договірними та договором №2579/1617-ТЕ-32 не передбачено, що його сторони при виконанні своїх зобов'язань мають керуватись саме зазначеним Позивачем законодавством. При цьому, скаржником взагалі не вказано в касаційній скарзі як саме, на його думку, суди мали б застосувати Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих енергоносіїв".

Доводи скаржника про те, що судами безпідставно не взято до уваги рішення Господарського суду Харківської області від 12.04.2017 у справі №922/669/17, яким встановлено правомірність транспортування ПАТ "Укртрансгаз" магістральними трубопроводами для Позивача придбаного у Відповідача природного газу у січні-лютому 2017 року та стягнуто вартість послуг з такого транспортування, колегією суддів не приймаються, оскільки, як зазначає сам скаржник, предметом спору у зазначеній справі є стягнення коштів за надані послуги з транспортування ПАТ "Укртрансгаз" природного газу, а, отже, є спором про інші правовідносини між іншими суб'єктами.

Щодо твердження Позивача, що матеріалами справи доведено отримання Позивачем від Відповідача в період січень-лютий 2017 року природного газу для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними організаціями/установами, а Відповідач, всупереч покладених на нього спеціальних обов'язків та укладеного договору, не виконав свої обов'язки та відмовився оформляти документи поставки газу за вказаний період, слід зазначити, що відповідно до частини 2 статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, суд касаційної інстанції не має права здійснювати переоцінку доказів у справі. Суд касаційної інстанції відповідно до частини 1 зазначеної статті ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову обґрунтованим та правомірним.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

" Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

На підставі викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає в силі раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на позивача витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 у справі №910/6917/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський