Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.09.2018 року у справі №817/621/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 березня 2020 року

Київ

справа №817/621/18

адміністративне провадження №К/9901/61572/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 травня 2018 року (суддя - Зозуля Д.П.) та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року (головуючий суддя - Кузьменко Л.В., судді: Іваненко Т.В., Франовська К.С.) у справі №817/621/18 за позовом ОСОБА_1 до Зарічненської районної державної адміністрації Рівненської області (далі також - відповідач, Зарічненська РДА Рівненської області) про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Зарічненської РДА Рівненської області, у якій просила стягнути із відповідача 1991,15 грн компенсації за втрату частини доходів, у зв`язку із порушенням строків їх виплати.

ОСОБА_1 в обґрунтування свого позову зазначила, що на виконання рішення суду від 01 листопада 2017 року у справі №817/1222/17 на її користь стягнуто з Зарічненської РДА Рівненської області суми не отриманої заробітної плати за період з 17 липня 2017 року по 30 липня 2017 року та з 16 вересня 2017 року по 01 листопада 2017 року. Вказані кошти фактично виплачені їй 20 лютого 2018 року. Позивачка вважає, що відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати від 21 лютого 2001 року №159, вона має право на отримання компенсації у зв`язку із порушенням строку виплати заробітної плати, а тому звернулась до суду з вимогою про її стягнення.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року, у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що затримка виплати грошових доходів позивачки склала менше одного місяця, адже доходи були нараховані відповідно до рішення суду, яке набрало законної сили 24 січня 2018 року, тоді як виплату здійснено 20 лютого 2018 року. Отже, підстави для стягнення з Зарічненської РДА Рівненської області компенсації, у зв`язку із порушенням строків її виплати відсутні.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У касаційній скарзі позивачка, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 травня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Аргументи позивачки полягають у тому, що висновок судів попередніх інстанцій про обов`язок відповідача нарахувати і виплатити заробітну плату за період із липня 2017 року по листопад 2017 року виник у відповідача лише 24 січня 2018 року, у день набрання законної сили судовим рішенням у справі №817/1222/17, є помилковим та зроблений судом із порушенням імперативних норм частини першої статті 24 Закону України «Про оплату праці», частини четвертої статті 115 КЗпП України, частини першої статті 57, частини першої статті 59 Закону України «Про державну службу». Вказаними нормами права, які позивачка вважає зрозумілими і чіткими, визначено, що заробітна плата повинна бути нарахована та виплачена працівнику за відпрацьований період. Обов`язок нарахувати і виплатити заробітну плату ОСОБА_1 констатовано судовими рішеннями у справі №817/1222/17. Водночас, на думку скаржника, вказаними судовими рішенням лише захищено порушені права позивачки на працю та на оплату праці, однак не встановлено обов`язку нараховувати і виплатити заробітну плату, оскільки цей обов`язок у відповідача існував в силу закону, а в не в силу судового рішення у справі №817/1222/17.

Відповідач заперечення (відзив) на касаційну скаргу суду не надав.

Рух касаційної скарги

17 вересня 2018 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.

За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Стрелець Т.Г., суддів Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

07 червня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 06 червня 2019 року № 643/0/78-19, у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т.Г., (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року №14), що унеможливлює його участь у розгляді справи, визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя, Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року, залишено без змін постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 03 липня 2017 року у справі №817/81/17, якою поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу у справах сім`ї та молоді Зарічненської РДА Рівненської області з 14 січня 2017 року. Стягнуто із відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 січня 2017 року по 20 червня 2017 року у сумі 43550,84 грн.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року, залишено без змін постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року у справі № 817/1222/17, якою стягнуто з Зарічненської РДА Рівненської області на користь ОСОБА_1 за період з 17 липня 2017 року по 30 липня 2017 року та з 16 вересня 2017 року по 01 листопада 2017 року - заробітну плату у сумі 34925,31 грн ( в тому числі: грошова допомога за час щорічної основної та додаткової відпусток, суму матеріальної допомоги на оздоровлення).

Грошові кошти з виплати заробітної плати у сумі 34925,31 грн надійшли на рахунок позивачки ОСОБА_1 20 лютого 2018 року, що підтверджуються копією виписки з ПАТ Комерційний банк «Приватбанк».

У зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати, позивачка звернулася до суду із позовом про стягнення із відповідача на її користь компенсації у розмірі 1991,15 грн за втрату частини заробітної плати (доходу).

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі також - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

За змістом статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Приписами статей 3, 4 Закону № 2050-III обумовлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Тобто, зазначені вище правові норми Закону № 2050-III встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Згідно пункту 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159) його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Положеннями пункту 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

- соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення).

З викладеного слідує, що вказані пункти Порядку №159, лише відтворюють положення Закону № 2050-III та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, в редакції, яка діяла на момент розгляду справи № 817/1222/17 у суді першої інстанції, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Аналогічні норми закріплено в частині другій статті 14 КАС України, чинній на час перегляду апеляційним судом рішення суду першої інстанції у справі №817/1222/17.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін судом апеляційної інстанції у справі № 817/1222/17, стягнуто з Зарічненської РДА Рівненської області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за спірні періоди у розмірі 34925,31 грн.

Таке рішення в силу положень статті 325 КАС України набрало законної сили з дати прийняття постанови суду апеляційної інстанції, тобто з 24 січня 2018 року.

В силу вимог частини першої статті 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом (частина друга статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Спірні ж правовідносини, які склались у цій справі виникли у сфері оплати праці і стосуються виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

При цьому, з огляду на зміст позову, предметом спору є стягнення компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою саме заробітної плати у розмірі 34925,31 грн за період з 17 липня 2017 року по 30 липня 2017 року та з 16 вересня 2017 року по 01 листопада 2017 року.

Положення Закону №2050-III та Порядку № 159 право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку.

Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Разом з тим, за приписами Конституції України та КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція міститься в рішеннях Верхового Суду України, зокрема, у постановах від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11, від 07 листопада 2012 року у справі № 6-131цс12, від 18 листопада 2014 року № 21-518а14, від 11 липня 2017 року № 21-2003а16.

Разом з тим, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.

За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.

Оскільки присуджена сума заробітку в розмірі 34925,31 грн за судовим рішенням від 01 листопада 2017 року у справі № 817/1222/17, яке набрало законної сили 24 січня 2018 року (тобто, з цієї дати виник обов`язок відповідача по сплаті присудженої суми), була виплачена позивачу 20 лютого 2018 року, то має місце затримка виплати відповідачем відповідної присудженої суми менше одного місяця.

Аналогічний правовий підхід викладений у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 2а-1102/09/2670 та постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №826/8319/16.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для виплати компенсації за втрату частини доходу, оскільки виплату належних сум (право на які визначено судовим рішенням) проведено без затримки у один місяць.

У Законі № 2050-III та Порядку № 159 закріплено чітку формулу обчислення суми компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, а саме (добуток - присуджена сума) х (величина приросту споживчих цін за період, яка визначається шляхом множення між собою місячних індексів, які множаться на 100 та з отриманої суми віднімається 100 відсотків):100).

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду не встановила неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права під час ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій та погоджується з їх висновками про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

Доводи, якими позивач обґрунтовує свою касаційну скаргу, стосуються фактичних обставин справи, доказів, на підставі яких встановлено ці обставини, та правової оцінки, яку надали їм суди. Зважаючи на межі касаційного перегляду справи та повноваження касаційного суду на цій стадії достатніх та обґрунтованих підстав для того, щоб вважати висновки судів в даній справі помилковими, немає і аргументи позивача їх не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку із переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 травня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року у справі №817/621/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду