Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2025 року

м. Київ

справа №826/138/17

адміністративне провадження № К/9901/49854/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів -Юрченко В.П., Хохуляка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт Сервіс»

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.02.2018 (суддя: Кузьменко В.А.)

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018 (судді: Літвінова Н.М., Сорочко Є.О., Федотов І.В.)

у справі № 826/138/17

за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт Сервіс»

про стягнення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 року Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - позивач, податковий орган, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт Сервіс» (далі - відповідач, ТОВ «Еліт Сервіс»), в якому просило суд стягнути з відповідача податковий борг шляхом перерахування грошових коштів з усіх розрахункових рахунків відповідача на відповідні бюджетні рахунки: орендна плата з юридичних осіб в розмірі 2 558 417,54 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за ТОВ «Еліт Сервіс» обліковується податковий борг з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 2 558 417,54 грн., який, на день звернення до суду, не погашений, а відтак підлягає стягненню з рахунків відповідача у судовому порядку.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.02.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018, позов задоволено та стягнуто з рахунків ТОВ «Еліт Сервіс» на користь Державного бюджету України податковий борг з орендної плата з юридичних осіб у розмірі 2 558 417,54 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що відповідачем подано позивачу податкові декларації з плати за землю за періоди з 2013 по 2016 роки, в яких самостійно визначено суму податкових зобов`язань, які не сплачено ТОВ «Еліт Сервіс» у розмірі 2 558 417,54 грн., що підтверджується довідкою ДПІ у Печерському районі від 15.12.2016 № 6956/26-55-17-02.

При цьому, суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги доводи відповідача стосовно розірвання 29.11.2012 договору оренди землі, укладеного між ТОВ «Еліт Сервіс» та Київською міською радою.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відповідач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В доводах касаційної скарги скаржник зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору.

Додає, що судами попередніх інстанцій не було належним чином досліджено порядок виникнення у ТОВ «Еліт Сервіс» податкового боргу та правову природу такого, що привезло до неправильного застосування судами попередніх інстанцій ст.ст. 54 та 57 ПК України.

В той же час, за переконанням скаржника, податковий борг з орендної плати за землю податковим органом визначено неправомірно, оскільки податкове зобов`язання з орендної плати за землю відповідачем було нараховано самостійно помилково та безпідставно, зважаючи на те, що договір оренди землі між міською радою та відповідачем було розірвано, а відтак був відсутній об`єкт оподаткування орендною платою за землю.

Скаржник наголошує, що навіть самостійне декларування податкового зобов`язання, в якому відсутній об`єкт оподаткування не призводить до виникнення податкового обов`язку сплачувати таке грошове зобов`язання.

Відзив або заперечень на касаційну скаргу від позивача до Суду не надходило, що не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з довідкою ДПІ у Печерському районі від 15.12.2016 № 6956/26-55-17-02 за даними оперативного обліку інтегрованої картки за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування по ТОВ «Еліт Сервіс» станом на 13.12.2016 обліковується податковий борг по орендній платі з юридичних осіб у розмірі 2 558 417,54 грн. (т. 1 а.с. 10).

Спірна сума заборгованості із орендної плати виникла внаслідок несплати відповідачем суми податкового зобов`язання, самостійно визначеного у податкових деклараціях з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2013 - 2016 роки.

Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві з метою стягнення податкового боргу надіслала відповідачу податкову вимогу від 04.12.2013 № 1346-15 (т. 1 а.с. 11), яка отримана представником відповідача 11.12.2013, що підтверджується відповідною відміткою на повідомленні про вручення поштового відправлення (т. 1 зворотній бік а.с. 11).

Зважаючи на те, що відповідачем не сплачено податкове зобов`язання з плати за землю, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Згідно з ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України визначено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п/п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Згідно п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.

Відповідно до п/п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Згідно з п/п. 20.1.34. п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючий орган має право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Пунктом 54.1 ст. 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до п. 57.1 ст. 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 59.1 ст. 59 ПК України в разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно з статтею 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Об`єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 ПК України).

Пунктом 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Відповідно до абз.1 п. 288.1 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно з п. 288.3 ст. 288 ПК України об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. У разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Статтями 125 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Враховуючи викладене, Суд зазначає, що обов`язок по сплаті орендної плати пов`язується саме з наявністю чинного договору оренди такої земельної ділянки.

Як видно з матеріалів справи, договір оренди землі, укладений між ТОВ «Еліт Сервіс» та Київською міською радою (т. 1 а.с. 83-87) був розірваний рішенням Київської міської ради від 29.11.2012 № 647/8931 (т. 1 а.с. 82).

Разом з тим, рішенням Господарського суду м. Києва від 20.02.2017 у справі № 910/19976/16 за позовом ТОВ «Еліт Сервіс» до 1) Київської міської ради; 2) Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про визнання незаконним та скасування рішення № 647/8931 від 29.11.2012, зобов`язання вчинити певні дії, у задоволенні позову ТОВ «Еліт Сервіс» до Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, відмовлено (т. 1 а.с. 105-111).

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (у редакції станом на 03.08.2017) рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Так, Київський апеляційний господарський суд постановою від 07.06.2017 рішення місцевого суду скасував, позов задовольнив повністю та визнав незаконним і скасував рішення Київської міської ради № 647/8931 від 29.11.2012 про відміну рішення Київської міської ради № 31-10/905 «Про надання та вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» та зобов`язав Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) здійснити реєстрацію права оренди ТОВ «Еліт Сервіс» на земельну ділянку кадастровий номер: 8000000000:82:074:0013, площею 0,8325 га у пров. Лаврському, 9 у Печерському районі міста Києві, у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 105 Господарського процесуального кодексу України (у редакції станом на 03.08.2017) постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Тобто, постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 у справі № 910/19976/16 позов ТОВ «Еліт Сервіс» було задоволено та скасовано рішення Київської міської ради від 29.11.2012 № 647/8931, у зв`язку з чим договір оренди земельної ділянки від 15.11.2004 (т. 1 а.с. 83-85) був чинним та продовжував свою дію, з огляду на що земельна ділянка, яка була надана для користування позивачу перебувала в його оренді, що в силу вимог 269, абз. 1 п. 288.1, п. 288.3 ст. 288 ПК України свідчило про наявність у позивача обов`язку сплачувати плату за землю.

Натомість постановою Вищого господарського суду України від 11.10.2017 у справі № 910/19976/16 (т. 1 а.с. 100-104) касаційні скарги відповідачів задоволено та скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 у справі 910/19976/16, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2017, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, залишено в силі.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів зазначає про те, що з набрання законної сили судовим рішенням Вищого господарського суду України від 11.10.2017 у справі № 910/19976/16, яким залишено в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ТОВ «Еліт Сервіс» до Київської міської ради, Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 29.11.2012 № 647/8931, припиняється у позивача обов`язок з нарахування і сплати орендної плати, адже позивач втрачає статус орендаря, а земельна ділянка - об`єкта оподаткування платою за землю у формі орендної плати.

Відтак, суди попередніх інстанцій вірно задовольнили позов, однак з інших мотивів, не врахувавши вище наведені висновки щодо продовження дії договору оренди земельної ділянки до 11.10.2017 - набрання законної сили судовим рішенням Вищого господарського суду України у справі № 910/19976/16, а відтак і наявності у позивача до 11.10.2017 обов`язку здійснювати плату за землю.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України.

Відповідно до ст. 351 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин, а отже судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають зміні в мотивувальній частині щодо підстав задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт Сервіс» задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.02.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2018 у справі № 826/138/17 змінити у мотивувальній частині щодо підстав задоволення позовних вимог. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва

Cудді В.П. Юрченко

В.В. Хохуляк