Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 травня 2018 року

м.Київ

справа №809/935/16

адміністративне провадження №К/9901/11975/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Прокуратури Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року (суддя: Микитин Н.М.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2016 року (судді: Обрізко І.М., Левицька Н.Г., Сапіга В.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Івано-Франківської області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківської області про визнання дій протиправними, вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури Івано-Франківської області, де третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати заробітної плати за період з 01.07.2015 по 14.12.2015 у відповідності до статті 81 Закону України «Про прокуратуру», у зв'язку з чим стягнути з Прокуратури Івано-Франківської області заборгованість за вказаний період у сумі 389 721,68 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії Прокуратури Івано-Франківської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 15.07.2015 по 14.12.2015 включно, у відповідності до статті 81 Закону України «Про прокуратуру», зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату заробітної плати позивачу за вказаний період, а також зобов'язано прокуратуру Івано-Франківської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку з урахуванням зміненої заробітної плати та здійснених виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При цьому, суд виходив з того, що відсутність механізму реалізації права працівників прокуратури на заробітну плату в розмірі, передбаченому Законом України «Про прокуратуру» , у зв'язку з невнесенням відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505, не є підставою для зменшення їх посадових окладів.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким позовні вимоги задоволені частково наступним чином: визнано протиправними дії Прокуратури Івано-Франківської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 15.07.2015 по 29.09.2015 включно у відповідності до статті 81 Закону України «Про прокуратуру», у зв'язку з чим зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату заробітної плати позивачу за вказаний період, а також зобов'язано прокуратуру Івано-Франківської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку з урахуванням зміненої заробітної плати та здійснених виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у період з дати набрання чинності Закону України «Про прокуратуру» по дату внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505, розмір посадового окладу працівника прокуратури повинен був обчислюватись у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Скаргу мотивує тим, що на Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачено, а отже він не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати поза межами видатків державного бюджету на оплату праці працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що з 1995 року ОСОБА_1 працював в органах прокуратури.

Наказом Генерального прокурора України від 14.12.2015 № 1112к його звільнено з займаної посади та органів прокуратури з 04.07.2016, у зв'язку з реорганізацією органу прокуратури та скороченням кількості прокурорів на підставі п.9 ч.1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та п.1 ч.1ст.40 КЗпП України.

У період з 01.07.2015 по 14.12.2015 заробітна плата позивачу нараховувалась зважаючи на посадовий оклад, передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури», без врахування вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру», що, на думку позивача, призвело до безпідставного та необґрунтованого заниження розмір його середньої заробітної плати та стало підставою звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1 697-VII (далі - Закон № 1697-VII).

Відповідно до частини другої статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Відповідно до частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.

При цьому, статтею 13 вказаного Закону обумовлено, що плата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Вказане положення кореспондується з положеннями частини дев'ятої статті 81 Закону № 1697-VII, в якій передбачено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

За нормами частин першої, другої статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Згідно зі статтею 89 Закону № 1697-VII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Статтею 90 Закону № 1697-VII визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та пункту 11 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», норми і положення частини другої статті 33, статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

Тобто, Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» не було передбачено видатки на реалізацію положень статті 81 Закону № 1697-VII.

В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» затверджено схему посадових окладів працівників органів прокуратури. Зміни до вказаної постанови Кабінету Міністрів України, зокрема, щодо розмірів окладів працівників органів прокуратури, не вносились.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не наділений правом самостійно, без законодавчого врегулювання та фінансової можливості збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу у відповідності до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» у період, що оскаржується.

Враховуючи наведене та те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, судами повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Прокуратури Івано-Франківської області задовольнити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2016 року у справі №809/935/16 скасувати.

ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову до Прокуратури Івано-Франківської області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківської області про визнання дій протиправними, вчинити певні дії відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець