ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2024 року

м. Київ

справа № 520/8294/2020

адміністративне провадження № К/9901/13405/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу №520/8294/2020 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року (головуючий суддя Бабаєв А.І.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року (колегія суддів у складі судді-доповідача Бегунц А.О., суддів - Рєзнікової С.С., Мельнікової Л.В.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), третя особа Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, у якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 15 червня 2020 року №218-20;

- зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що відповідач під час прийняття оскаржуваного рішення не урахував той факт, що позивач має об`єктивні причини побоюватись за своє життя та здоров`я у зв`язку з наявністю внутрішньо племінних конфліктів на заході Африки.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди вирішили, що зазначені позивачем у заяві-анкеті побоювання не є неминучою загрозою життю та безпеці у разі повернення позивача до Республіки Гана.

5. Окрім того суди зазначили, що у судовому засіданні суду першої інстанції було допитано свідків, свідчення яких зводилось до викладу інформації щодо обставин, які зазначались позивачем, отриманої від третіх осіб, а не інформації, що була сприйнята свідками особисто.

6. За таких обставин суди попередніх інстанцій констатували, що пояснення свідків не можуть свідчити про те, що існує реальна загроза життю та безпеці позивача у разі повернення до Республіки Гана.

7. Указали, що доказів на підтвердження доводів позивача щодо належності останнього до королівської сім`ї ані під час проведення співбесід у Головному управлінні Державної міграційної служби України в Харківській області, ані під час слухання справи у суді першої та апеляційної інстанції не надано.

8. Установили, що позивач не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, яке було б пов`язане з його національністю, політичною діяльністю або релігійною приналежністю.

9. Вирішили, що причиною звернення ОСОБА_1 до міграційної служби із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є не потреба в захисті, а необхідність вирішення питання навчання, відкриття банківського рахунку і роботи.

10. Ураховуючи викладене дійшли висновку про відсутність підстав, які б свідчили про можливість позивача стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуваючи за межами країни своєї громадянської належності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями у квітні 2021 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року та задовольнити позовні вимоги.

12. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

13. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України указує на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1 статті першої Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», викладеного у постанові від 21 грудня 2019 року у справі №826/17660/17.

14. Указує, що судами попередніх інстанцій не ураховано, що загроза життю позивача має реальний характер з огляду на те, що у 2019 році було вбито його брата. У зв`язку з викладеним позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування у Республіці Гана.

15. Зазначає, що після прийняття оскаржуваного рішення ДМС України ОСОБА_1 не має змоги продовжувати навчання на території України. Вважає, що це порушує статтю 32 Конвенції про статус біженця та змусить позивача повернутись до країни походження, де існує загроза його життю.

16. Переконує, що будь-яка особа, яка на законних підставах перебуває на території України повинна мати законні джерела для існування, а тому бажання позивача навчатись і працевлаштуватись у країні перебування є нормальним і не може бути підставою для відмови у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

17. Звертає увагу на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягало у долученні до матеріалів справи особової справи позивача №2019КН0112, оскільки клопотання про долучення до матеріалів справи копії особової справи позивача подано з порушенням процесуальних строків. Також зазначає, що відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 243 КАС України ухвала про витребування особової справи позивача не може бути викладена протокольно, а має бути викладена окремим документом.

18. З огляду на викладене вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про визнання скаржника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позиція інших учасників справи

19. 17 травня 2021 року від представника Державної міграційної служби України надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, у якому він заперечив проти її задоволення, підтримав висновки судів попередніх інстанцій та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

20. 15 квітня 2021 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 .

21. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2021 року для розгляду справи №520/8294/2020 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

22. Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі №520/8294/2020 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

23. Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2024 року адміністративну справу №520/8294/2020 призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

24. Судами попередніх інстанцій установлено, що 20 серпня 2019 року громадянин Республіки Гана ОСОБА_1 звернувся з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до Головного управління Державної Міграційної служби України в Харківській області, аргументуючи своє звернення тим, що заявнику загрожує небезпека в разі повернення до країни походження (том 1, а.с.194-195).

25. Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області складено висновок від 14 травня 2020 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Республіки Гана ОСОБА_1 (том 1, а.с.224-231).

26. Державною міграційною службою України прийнято рішення №218-20 від 15 червня 2020 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Республіки Гана ОСОБА_1 (том 1, а.с.232).

27. Відмову було вмотивовано відсутністю умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

28. Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області складено повідомлення №65 від 22 червня 2020 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення Державної міграційної служби України №218-20 від 15 червня 2020 року.

29. Позивач, вважаючи, що відповідачем прийнято протиправне рішення, звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

30. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

31. Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі установлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

32. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

33. Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

34. Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.

35. Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також установлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні урегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

36. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 цього Закону біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

37. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

38. Як передбачено у частині п`ятій статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

39. Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

40. Частиною одинадцятою статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

41. Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

42. Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - «Керівництво») передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.

43. Відповідно до пунктів 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

44. Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

45. Відповідно до частини першої статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року «Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту» обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.

46. Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

47. Отже, при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище.

48. Відповідно до Положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) (далі - «УВКБ ООН»), особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (пункти 45, 66).

49. Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

50. Відповідно до пункту 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

51. Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

52. Відповідно до позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Так, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доведення реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосується його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок встановлювати чи оцінювати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі наданням ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані.

53. Отже, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби у правдивості своїх фактичних тверджень.

54. Побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. При цьому, об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

55. Як установлено судами попередніх інстанцій на час подання 20 серпня 2019 року заяви-анкети до Головного управління ДМС в Харківській області позивач перебував на території України, відносно нього складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МХК126362 від 14 серпня 2019 року та притягнуто до адміністративної відповідальності постановою про накладення адміністративного стягнення ПН МХК126362 від 14 серпня 2019 року.

56. У заяві-анкеті від 20 серпня 2019 року та під час проведених співбесід позивач повідомляв наступне: «...У мене дідусь ОСОБА_7 , був королем в селі в Гуму-Акрама (батько мого тата). Він помер, і треба було призначити нового короля. І тепер як би сімейні війни йдуть за місце короля. Один після призначення теж помер, це був син брата мого батька - ОСОБА_5 . Потім прийшов ОСОБА_6 - кузен. У нас велика родина. Зараз нікого немає. Зараз можуть взяти на престол будь-якого, і мене теж».

57. Також установлено, що під час проведення співбесід з позивачем були надані наступні відповіді на запитання:

Запитання: «Так зараз можуть взяти будь-якого, не саме Вас?»

Відповідь: «Так можуть зараз будь-кого. У нас велика сім`я, і просто сім`я може вирішити, що кожен може стати королем».

Запитання: «Ваша сім`я вирішила, що Ви станете королем?»

Відповідь: «Ні, такого рішення не було. Сім`я велика, і ніхто не слухає іншого».

Запитання: «Так Ви боїтеся, що станете королем?»

Відповідь: «Я не знаю ситуацію, яка зараз там. Так як люди часто вмирають, можуть просто прийти і сказати, що я повинен бути королем, а раптом і я теж помру».

58. Відповідач, вивчаючи надану позивачем інформацію дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 ніхто не змушує стати королем клану «Асока», окрім того, він сам не бажає вступити на цей пост, а тому відсутні підстави вважати, що він буде задіяний у сімейній боротьбі.

59. Колегія суддів зазначає, що оцінюючи правомірність оскарженого рішення ДМС України суди повинні оцінити можливість існування реальної загрози позивачу стати жертвою переслідувань або його життю чи здоров`ю в країні походження внаслідок тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного, або внутрішнього збройного конфлікту, чи систематичного порушення прав людини.

60. З урахуванням викладеного Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що побоювання ОСОБА_1 в заяві-анкеті не є неминучою загрозою життю та безпеці у разі повернення позивача до Республіки Гана. Окрім того, колегія суддів вважає слушним зауваження суду апеляційної інстанції про те, що доказів на підтвердження доводів позивача щодо належності останнього до королівської сім`ї ані під час проведення співбесід у Головному управлінні Державної міграційної служби України в Харківській області, ані під час слухання справи у суді першої та апеляційної інстанції не надано.

61. Окрім того, судами попередніх інстанцій установлено, що під час проведення співбесід позивач зазначав таке:

Запитання: «Чи доводилося вам бути причетною до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, яке було пов`язане з вашою національністю, політичною діяльністю або релігійною приналежністю в Республіці Гана?»

Відповідь: «Ні, такого ніколи не було. І до жодної партії не належу».

Запитання: «Чи є ще причини, за якими Ви звернулися за статусом?»

Відповідь: «Ще була ситуація, коли я навчався в університеті в Україні, мене відрахували, і забрали документи, тому я і звернувся сюди щоб отримати документи, і відновитися на навчанні, і закінчити її щоб отримати диплом»; «Зараз я нічого не можу зробити в Україні, навіть відкрити банківський рахунок, і знайти нормальну роботу, при призначенні інтерв`ю на роботу і мені нема чого показати, тому я прошу розглянути мою заяву щоб отримати вже нормальні документи, і вирішувати свої питання, такі як: навчання, банківський рахунок і робота. Якщо я знайду роботу, я зможу накопичити грошей і заплатити за навчання».

62. Суд зазначає, що пункт 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) дає визначення відмінності економічного мігранта від біженця, а саме: якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

63. Ураховуючи викладене Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що метою звернення ОСОБА_1 до міграційної служби із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є не потреба в захисті, а вирішення особистих питань щодо навчання та працевлаштування.

64. У зв`язку з цим Суд зазначає, що правовідносини, пов`язані з в`їздом іноземців на територію України для вирішення особистих питань (пошуком кращих економічних та соціальних умов життя) є сферою правового регулювання Законів України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про імміграцію» з відповідним набуттям правових статусів у порядку, визначеному цими Законами.

65. Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження скаржник, серед іншого, указував на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21 грудня 2019 року у справі №826/17660/17.

66. Суд зазначає, що у справі №826/17660/17 позивач є громадянином Російської Федерації та через політичну діяльність міг бути притягнутим до кримінальної відповідальності.

67. З огляду на відмінні фактичні обставини справи №826/17660/17 та цієї, висновки, викладені у справі №826/17660/17 не є подібними до цієї справи, а тому Суд відхиляє доводи позивача у цій частині.

68. Щодо доводів скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягало у витребуванні копії особової справи позивача №2019КН0112 протокольною ухвалою та долучення до матеріалів справи копії особової справи позивача без вирішення питання про поновлення строку на подання зазначеного доказу Суд зазначає таке.

69. У матеріалах справи міститься клопотання Державної міграційної служби України про долучення до матеріалів судової справи копії матеріалів особової справи позивача у зв`язку з тим, що раніше відповідач помилково подав до суду копії матеріалів особової справи іншої особи.

70. Суд зазначає, що указаним спростовуються доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягало у витребуванні доказів [копії особової справи позивача] протокольною ухвалою.

71. Водночас, питання про долучення до матеріалів судової справи копії особової справи позивача вирішено судом першої інстанції протокольно, у судовому засіданні від 19 жовтня 2020 року, без вирішення питання про поновлення строку на подання зазначеного доказу (том 1, а.с.175-176).

72. Так, відповідно до частини восьмої статті 79 КАС України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

73. Проте, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

74. З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки указане процесуальне порушення не призвело до неправильного вирішення справи по суті, то відсутні підстави для скасування такого судового рішення.

75. Суд зазначає, що в оскаржуваних рішеннях як органу міграційної служби, так і судових органів, також було проаналізовано і надано оцінку актуальній інформації про ситуацію, яка склалась у країні походження позивача - Республіці Гана.

76. Ураховуючи проведений аналіз щодо обставин заявника, викладених у заяві, та інформації по країні його походження, суди дійшли правильного висновку про те, що для позивача не може існувати реального ризику порушення статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 3 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, 1984 року.

77. Таким чином, позивач не може розглядатись як особа, якій у разі повернення до країни походження, може загрожувати катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження чи покарання, тобто така, що потребує додаткового захисту.

78. Оскільки доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно установлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

79. З огляду на це відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

80. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

81. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

82. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

83. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі №520/8294/2020 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду