ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 580/3388/19

адміністративне провадження № К/9901/16552/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О. В.,

суддів - Радишевської О. Р., Уханенка С. А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні за наявними у справі матеріалами адміністративну справу № 580/3388/19

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головного територіального управління юстиції у Черкаській області - про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року, прийняте в складі головуючого судді Гайдаш В. А., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2020 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Мєзєнцева Є. І., суддів Земляної Г. В., Файдюка В. В.

УСТАНОВИЛ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення (уточнення) позовних вимог, просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.03.2019 по 02.03.2020 у сумі 421619 грн 75 коп без утримання прибуткового податку з громадян та інших обов'язкових платежів.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що постановою Черкаського окружного адміністративного суду у справі № 823/3125/14 визнано протиправним та скасовано наказ Міністра юстиції України від 23.09.2014 № 2097/к "Про припинення державної служби ОСОБА_1" та поновлено позивача на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Черкаській області з
23.09.2014. Однак, вказане рішення суду в частині поновлення на посаді у період з 29.03.2019 по 02.03.2020 не виконано, тому на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

3. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2020 року, позов задоволено частково: стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29 березня 2019 року по 18 лютого 2020 у сумі 403446 (чотириста три тисячі чотириста сорок шість) грн 48 коп з відрахуванням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб, сплата яких є обов'язковою у встановленому законом порядку; задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

4. Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій зазначали про те, що оскільки постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 04.06.2015 у справі №823/3125/14 в частині поновлення позивача на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Черкаській області з 23.09.2014 не була виконана у період з 29.03.2019 по 19.02.2020, тому відповідно до приписів статті 236 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за вказаний час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді. Розраховуючи середній заробіток, суди дійшли висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин коефіцієнту підвищення заробітної плати.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись із рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2020 року, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Міністерство юстиції України подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

6. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами застосовано положення пункту 2, абзацу 18 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08 лютого 1995 року № 100, статті 236 Кодексу законів про працю України без урахування викладених у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року по справі № 817/1169/16 та від 13 березня 2018 року по справі № 824/222/17-а висновків у подібних правовідносинах. Також касатор посилається на те, що дану справу необхідно було розглядати за правилами загального позовного провадження, а суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження. Під час ухвалення оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги доводів Міністерства юстиції України щодо неналежного відповідача, оскільки позивач проходив державну службу в Головному територіальному управлінні юстиції у Черкаській області, тобто перебував з останнім у трудових відносинах (отримував заробітну плату, підлягав внутрішньому трудовому розпорядку, реалізовував право на відпустку на інші трудові права). Відповідач зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування коефіцієнту коригування 4,15 по відношенню до середньої заробітної плати позивача суперечить нормам Порядку № 100. Окрім того, відповідач вважає, що розгляд спірного питання позивачем обрано не у спосіб, визначений законом, так як питання про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення не може розглядатись як новий публічно-правовий спір. Також при визначенні середнього заробітку за час виконання рішення про поновлення на роботі слід враховувати різницю в заробітку за новим місце роботи (якщо таке було) та за час затримки при виконанні рішення, у зв'язку з цим суди не дослідили питання, чи був працевлаштований позивач після припинення державної служби за наказом Міністерства юстиції України від
23.09.2014 № 2097/к.

IV. Позиція інших учасників справи

7. Позивач та третя особа правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

V. Рух справи у суді касаційної інстанції

8. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Кашпур О. В., Радишевської О. Р., Уханенка С. А. ухвалою від 12 серпня 2020 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

9. Ухвалою Верховного Суду в складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні за наявними у справі матеріалами на 28 жовтня 2021 року.

VІ. Стислий виклад обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій

10. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 з 26.03.2013 працював на посаді начальника Головного управління юстиції у Черкаській області.

11. Наказом Міністерства юстиції України від 23.09.2014 № 2097/к позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України "Про державну службу" (за порушення Присяги державного службовця).

12. Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 04.06.2015 у справі № 823/3125/14, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2016 та Вищого адміністративного суду від
22.03.2017, визнано протиправним та скасовано наказ Міністра юстиції України від
23.09.2014 № 2097/к "Про припинення державної служби ОСОБА_1" та поновлено позивача на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Черкаській області з 23.09.2014.

13. Наказом Міністерства юстиції України від 19.02.2020 № 732/к поновлено ОСОБА_1 з 23 вересня 2014 року на посаді начальника Головного управління юстиції у Черкаській області.

14. Вважаючи, що Міністерство юстиції України зобов'язане виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, позивач звернувся до суду з цим позовом.

VІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

15. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

16. Кодекс адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент звернення до суду з цим позовом, далі - КАС України)

Частина 2 статті 2 КАС України. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

17. Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Стаття 236 КЗпП України передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

18. Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 100).

Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Абзацом першим пункту 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з абзацом сьомим пункту 2 Порядку № 100 у разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.

Відповідно до абзацу восьмого пункту 2 Порядку № 100 у разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.

Згідно з абзацом першим пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Абзацом другим пункту 10 Порядку № 100 передбачено, що, виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6,7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

VІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

20. Аналіз викладених положень статей 235, 236 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що роботодавець зобов'язаний добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі негайно - відразу після проголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися та чи вчинялися працівником, якого було звільнено, дії для поновлення.

21. Невиконання цього обов'язку тягне наслідки, передбачені статтею 236 КЗпП України, за змістом якої роботодавець, який не виконав рішення суду про поновлення на роботі, зобов'язаний сплатити такому працівникові його середній заробіток за весь час затримки.

22. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

23. Установивши, що на виконання постанови Черкаського окружного адміністративного суду від 04.06.2015 у справі № 823/3125/14 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління юстиції у Черкаській області, Міністерством юстиції України лише 19.02.2020 прийнято наказ № 732/к про поновлення позивача на вказаній посаді з 23 вересня 2014 року, суди дійшли правильних висновків про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі.

24. При цьому, розраховуючи середньоденну заробітну плату позивача, суди попередніх інстанцій обґрунтовано посилалися на пункт 10 Порядку № 100, відповідно до якого у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

25. Суди виходили з того, що згідно довідки Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 23.11.2018 №11967/10.12-37/6061 оклад позивача становив 2506 грн 10 коп, а середньоденна заробітна плата - 460 грн 83 коп.

Вказана довідка містить відомості про те, що середньоденна заробітна плата підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення посадового окладу: з 01.12.2015 до рівня 3297 грн; з 01.05.2016 до рівня 6892 грн; з 01.01.2017 до рівня 7100 грн; з 22.12.2017 до рівня 8000 грн; з 01.01.2018 до рівня 10400 грн (4,15 коеф. ).

26. Водночас, постановою Черкаського окружного адміністративного суду від
04.06.2015 у справі № 823/3125/14 встановлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила 437 грн 91 коп, тому саме вказана сума середньоденної заробітної плати позивача підлягає до застосування у спірних правовідносинах.

27. Таким чином, суди правильно визначили, що сума середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді, з урахуванням коефіцієнтів підвищення за період з 29.03.2019 по 18.02.2020, становить - 403

446 грн 48 коп (222 робочих дні вимушеного прогулу х (437,91 грн. х 4,15 коеф. ).

28. З огляду на викладене безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано застосували коефіцієнт підвищення заробітної плати при розрахунку середньоденної заробітної плати позивача.

29. Посилання касатора на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 817/1169/16 є необґрунтованим, оскільки обставини у вказаній справі та у цій справі є різними.

30. Так, у постанові Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 817/1169/16, направляючи справу на новий розгляд, суд зазначав, що середній заробіток за час затримки виконання судового рішення слід розраховувати на підставі того штатного розпису і тих складових заробітної плати, на які має право позивач, однак судами вказані обставини не було установлено.

31. Водночас, у цій справі судами встановлено, що на усі складові заробітної плати, зазначені у довідці № 11967/10.12-37/6061 від 23.11.2018, ОСОБА_1 має право, оскільки фактично їх отримував би у разі виконання відповідачем судового рішення.

32. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі № 580/1115/19 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Головне територіальне управління юстиції у Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів.

33. Також помилковим є твердження касатора про те, що вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу має бути заявлена в порядку судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, а не шляхом звернення до суду з новим позовом. За змістом частини 1 статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

34. Отже, питання стягнення середнього заробітку у зв'язку з невиконання судового рішення виходить за межі вимог, що передбачені статтею 383 КАС України.

35. Щодо посилання касатора на те, що суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

36. За змістом частини 4 статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених частини 4 статті 12 КАС України; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

37. Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених Статтею 257 КАС України; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

38. Крім того, із змісту положення частини 2 статті 12 КАС України вбачається, що в порядку спрощеного позовного провадження можуть розглядатися не лише справи незначної складності, але й інші справи, для яких пріоритетним є швидке вирішення справ.

39. Отож, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною 4 статті 12, частиною 4 статті 257 КАС України).

40. При цьому, недоречним є посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 640/18911/18, у якій суд скасував рішення судів попередніх інстанцій на підставі пункту 8 частини 3 статті 353 КАС України, відповідно до якої порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, оскільки ~law31~ від
15.01.2020.

41. Також Міністерство юстиції України у касаційній скарзі посилається на те, що судами не досліджено питання отримання позивачем доходу за час вимушеного прогулу, який підлягає відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

42. Колегія суддів Верховного Суду зауважує, що виходячи із приписів частин 1 та 2 статті 235 КЗпП України виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

43. Посилання касатора на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" є помилковим, оскільки викладені в ньому роз'яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини 3 статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України від 20 грудня 2005 року №3248-IV "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України", на що суд апеляційної інстанції належної уваги не звернув і безпідставно змінив постанову суду першої інстанції в частині стягнутої на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

44. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі №826/808/16.

45. Також колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що підставою для звернення позивача до суду із цим позов до Міністерства юстиції України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду стало невиконання ним постанови суду в справі № 823/3125/14 про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, у зв'язку з цим безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суди ухвалили рішення щодо неналежного відповідача у цій справі.

46. З урахуванням викладеного колегія суддів Верховного Суду не встановила неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права під час ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій.

47. У зв'язку з цим, відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

ІХ. Судові витрати

48. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив:

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

2. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2020 року в справі № 580/3388/19 залишити без змін.

3. Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: О. Р. Радишевська

С. А. Уханенко