Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2019 року

Київ

справа №826/3403/16

адміністративне провадження №К/9901/28633/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Центр безпеки «Словяни»на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2016 (суддя - Калеберда В.І.)та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2016(колегія у складі суддів: Грибан І.О., Беспалов О.О., Файдюк В.В.)у справі № 826/3403/16 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Центр безпеки «Словяни»доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр безпеки «Словяни» (далі - Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ) із позовом, у якому просило визнати протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.09.2015 №0008002207, №0008012207.

Позов обґрунтовано тим, що висновки податкового органу викладені в акті від 14.09.2015 №428/22-07/33500368 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Центр безпеки «Словяни» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Буд сервіс Тайм», ТОВ «Керативкомпані», ТОВ «Будпромтех Плюс» за період з 01.04.2014 по 31.12.2014» є необґрунтованими та спростовуються наявними матеріалами справи.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2016 у задоволені позову відмовлено, у зв'язку із тим, що висновки контролюючого органу щодо нереальності укладених правочинів позивача із його контрагентами знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. Вказується, що дієздатність контрагентів, з якими у нього були господарські правовідносини неодноразово була доведена в рішеннях судів різних інстанцій, предметом дослідження в яких стали взаємовідносини з іншими аніж позивач суб'єктами господарювання, але у той же період що і з позивачем. При цьому реальність правочинів з контрагентами підтверджується всіма необхідними первинним документами та документами бухгалтерського обліку. Позивач не здійснював порушення вимог Податкового кодексу України (далі - ПК України), а нести відповідальність за третіх осіб він не може.

Письмового відзиву на вказану касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає розгляду справу по суті.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Будсервіс Тайм», ТОВ «Керативкомпані», ТОВ «Будпромтех Плюс» за період з 01.04.2014 по 31.12.2014, за результатом якої складено акт від 14.09.2015 №428/22-07/33500368.

В зазначеному акті зафіксовано порушення позивачем:

пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду в розмірі 141333 грн.;

пункту 138.2 статті 138, пункту 139.1.9 статті 139 ПК України, що призвело до заниження суми податку на прибуток всього у сумі 248400 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 30.09.2015:

- №0008002207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 211 999 грн. (за основним платежем 141333 грн., за штрафними (фінансовими/) санкціями 70 666 грн.);

- №0008012207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на загальну суму 310500 грн. (за основним платежем 248400 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 62100 грн.).

Висновки контролюючого органу ґрунтуються на наявності пояснень керівників контрагентів позивача, наданих, в тому числі, в рамках кримінальних проваджень щодо їх непричетності до господарської діяльності таких суб'єктів господарювання.

Не погоджуючись із позицією контролюючого органу, при цьому не отримавши позитивного результату за наслідками адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду.

Суд першої інстанції, вказуючи у рішенні положення договорів укладених позивачем з його контрагентами, дійшов висновку про їх удаваність, що є наслідком неможливості формування позивачем за їх рахунок податкової звітності.

Разом з тим, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу позивача в межах її доводів, вважає висновки судів попередніх інстанції про законність рішень ДПІ передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.

Положеннями ПК України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в першу чергу, регламентовано пряму взаємозалежність правильності врахування платником податку у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента товарів (робіт, послуг) від підтвердження проведених господарських операцій належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Дійсно правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Водночас правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватися виключно на підставі норм податкового законодавства.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись лише ненаданням документів платником у суді першої чи апеляційної інстанції.

Верховний Суд, вважає, що суди не повинні обмежуватись лише тими доказами, які були надані позивачем під час розгляду справи, так як по-перше, задля встановлення об'єктивної істини необхідні докази підлягають витребуванню; по-друге, обов'язок доказування в рамках адміністративного судочинства покладено на ДПІ, яке до речі в акті, що встановлено судами, не надавала оцінку законності укладених договорів між позивачем та ТОВ «Будсервіс Тайм», ТОВ «Керативкомпані», ТОВ «Будпромтех Плюс».

Проте, суди передніх інстанцій вдалися лише до аналізу змісту договорів, укладених з контрагентами, та їх умов, залишивши поза увагою, що судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією.

Так, Суд вважає, що суб'єкт господарювання може не виконувати роботи чи послуги власними силами з огляду на те, що для таких цілей існують інститути підряду і субпідряду, тоді як згідно вимог Договору генерального забезпечення послуг від 01.05.2011 №110501-гп, укладеного між Товариством (Генеральний виконавець) та ПАТ «УкрСиббанк» (Замовника), залучення третіх осіб виконувати роботи, що ним обумовлені не заборонено (пункт 1.1).

Крім наведеного Верховний Суд вважає за необхідне відзначити про не дослідження судами, в рамках даної справи, підстав за яких була розпочата і проведена перевірка відносно господарської діяльності позивача.

При цьому, суди попередніх інстанцій мають надати оцінці вказаній обставині, виходячи із приписів положень підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 86.9 статті 86 ПК України, в редакції що була чинною на час призначення податкової перевірки стосовно позивача та пункту 36 Підрозділу 10 Перехідних Положень ПК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків» № 655-VIII від 17.07.2015.

Також, Верховний Суд зауважує, що суд першої інстанції, на відміну від суду апеляційної інстанції, який не надав належного значення встановленим податковим органом під час перевірки порушень Товариством податкового законодавства, висловився лише стосовно удаваності господарських правовідносин із ТОВ «Керативкомпані» та як наслідок сформованим за його рахунок податковим кредитом, який відображений в податкових деклараціях за липень 2014 року. Хоча, за змістом спірних обставин слідує, що перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства проводилась ДПІ відносно позивача при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Будсервіс Тайм», ТОВ «Керативкомпані», ТОВ «Будпромтех Плюс» за період з 01.04.2014 по 31.12.2014.

Відповідно, для правильного вирішення цього спору судам слід було вичерпно з'ясувати підстави проведення перевірки та дійсний економічний зміст господарських операцій, виконанням яких опосередковувалися зобов'язання сторін за договорами, які укладені між контрагентами та Товариством, з урахуванням наявності чи відсутності у суду технічних спеціальних знань у такій сфері діяльності. Або поставити питання про залучення кваліфікованих спеціалістів, які мають наукові, технічні або інші спеціальні знання у відповідній галузі господарювання.

Розглядаючи спір про правомірність формування платником податку податкового кредиту, суд повинен надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним та дослідити їх в тому обсязі поки не виникне повне переконання в обставинах справи. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами для розв'язання даного спору не використано усі необхідні процесуальні засоби для вичерпного дослідження обставин, не вжито належних заходів щодо офіційного з'ясування обставин справи.

Викладене у сукупності також вказує на непідтвердження відповідних обставин та фактів належними засобами та у передбачений чинним законодавством спосіб.

Насамкінець як вбачається з судових рішень, суди переважній більшості доводів позивача правової оцінки не надали, не встановили чи відповідають вони дійсності, а відтак ці обставини підлягають дослідженню при новому розгляді справи.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Верховним Судом правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За правилами пункту 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З огляду на викладене, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр безпеки «Словяни» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2016, скасувати, направивши справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду