Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 вересня 2018 року

Київ

справа №825/1048/17

адміністративне провадження №К/9901/2952/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Смоковича М.І.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 825/1048/17

за позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду, прийняту 09 серпня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Клопот С.Л., суддів: Соломко І.І., Бородавкіна С.В., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду постановлену 08 листопада 2017 року у складі колегії суддів: головуючого - Желтобрюх І.Л., суддів: Бєлової Л.В., Парінова А.Б.,

в с т а н о в и в :

У липні 2017 року ОСОБА_2 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі також - відповідач, ДФС України), в якому просив:

визнати незаконним та скасувати рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України від 14 червня 2017 року про відмову у наданні ОСОБА_2 статусу учасника бойових дій;

зобов'язати Комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України повторно розглянути надані ОСОБА_2 документи та прийняти рішення про надання ОСОБА_2 статусу учасника бойових дій;

зобов'язати Комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України видати ОСОБА_2 посвідчення учасника бойових дій встановленого законодавством зразка.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що оскаржуване рішення прийнято не обґрунтовано, без врахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення, з порушенням принципу рівності перед Законом.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 9 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2017 року, позов задовольнив частково.

Визнав незаконним та скасував рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України від 14 червня 2017 року про відмову у наданні ОСОБА_2 статусу учасника бойових дій.

Зобов'язав Комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України повторно розглянути надані ОСОБА_2 документи та прийняти рішення про надання ОСОБА_2 статусу учасника бойових дій.

В іншій частині позовних вимог відмовив.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

26 грудня 2018 року касаційна скарга Державної фіскальної служби України надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, який ухвалою від 3 січня 2018 року відкрив касаційне провадження за цією касаційною скаргою.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки скаржник не наводить належних підстав для того, щоб вважати, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції без зміни.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами встановлено, що відповідно до Наказів ДФС України від 04 лютого 2016 року № 237-0, від 04 березня 2016 року №721-о «Про відрядження працівників податкової міліції», з урахуванням вимог Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та з метою реалізації тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затвердженого наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) від 12 червня 2015 року № 415 ос, позивач був відряджений до Головного управління ДФС у Донецькій області та Головного управління ДФС у Луганській області.

У подальшому, на підставі наказу Першого заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) від 28 березня 2016 року №016 та наказу керівника Антитерористичного центру при СБУ від 09 травня 2016 року №022 позивач був залучений до проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей та відряджений в район її проведення з підпорядкуванням керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в Донецькій та Луганській областях.

Факт безпосередньої участі позивача в проведенні антитерористичної операції, підтверджується Довідкою від 11 травня 2017 року №653/99-99-21- 10-01-7д, виданою керівником підрозділу Головного міжрегіонального управління оперативного забезпечення зони проведення АТО (м. Київ, м. Краматорськ, м. Слов'янськ) Державної фіскальної служби України, в якому позивач упродовж трьох місяців, проходив службу та брав участь у виконанні бойових завдань.

Даний факт також підтверджено листом Першого заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) № 2859ато від 13 квітня 2017 року на адресу ДФС України.

26 грудня 2016 року позивач звернувся до Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України із заявою про надання статусу учасника бойових дій.

Листом ДФС України від 14 червня 2017 року за вих. № 7636/с/99-99-04-04-01-14 позивачеві було відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій з посиланням на те, що надання такого статусу іншим працівникам ДФС, окрім осіб рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення АТО, без внесення змін до чинного законодавства не вбачається за можливе.

Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України від 14 червня 2017 року щодо відмови позивачу в наданні статусу учасника бойових дій є незаконним і підлягає скасуванню. Однак, враховуючи, що встановлення статусу учасника бойових дій та видача посвідчення учасника бойових дій є лише повноваженнями відповідача дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання повторно розглянути надані ОСОБА_2 документи та прийняти рішення про надання йому статусу учасника бойових дій.

Зазначена позиція була підтримана і Київським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.

Верховний Суд висновки судів попередніх інстанцій вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права, та зазначає наступне.

Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них, є Закон України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-ХІІ).

Відповідно до статті 4 Закону №3551-ХІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Статтею 5 Закону №3551-ХІІ визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно із пунктом 19 частини першої статті 6 Закону №3551-ХІІ учасниками бойових дій визнаються, зокрема, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Перелік пільг, що передбачені для учасників бойових дій, передбачений у статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Також, зазначено, що Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, а також райони антитерористичної операції визначає Кабінет Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 затверджено Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (далі - Порядок).

Зокрема, п. 2 зазначеного Порядку визначено, що статус учасника бойових дій надається військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військово-службовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, Державної кримінально-виконавчої служби, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Порядок розгляду матеріалів та надання статусу учасника бойових дій у Державній фіскальній службі встановлений Положенням про Комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14 листопада 2016 року № 957 (далі - Положення №957)

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Положення №957 Комісія призначена для прийняття рішень про надання (позбавлення) статусу учасника бойових дій, розгляду та вивчення поданих заяв та інших матеріалів, які є підставою для надання статусу учасника бойових дій особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції Державної фіскальної служби України (ДФС), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції.

Вичерпний перелік підстав для відмови у наданні статусу учасника бойових дій встановлений пунктом 7 розділу ІІ Положення №957, а саме, у разі: відсутності документів, що містять достатні докази безпосередньої участі особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення; надання недостовірних даних про особу; виявлення факту підроблення документів про участь в антитерористичній операції, у забезпеченні її проведення; наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення особою умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції.

Будь-яких інших підстав до відмови вказане Положення № 957 не містить, зазначені підстави є вичерпними та не підлягають розширеному тлумаченню.

Як вбачається з матеріалів справи, Рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України про відмову позивачу в наданні статусу учасника бойових дій, оформлене листом 14 червня 2017 року за вих. № 7636/с/99-99-04-04-01-14, не містить будь-яких з передбачених законом підстав для відмови в наданні статусу учасника бойових дій.

При цьому, безпосередня участь позивача в антитерористичній операції підтверджується наступними документами: наказами ДФС України від 04 лютого 2016 року №237-0, від 04 березня 2016 року №721-о, від 29 квітня 2016 року №1831-0 «Про відрядження працівників податкової міліції»; витягом із наказу Першого заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) від 11 червня № 163 дск, від 15 жовтня 2016 року №289 дск; витягами із наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ від 28 березня 2016 № 016, від 09 травня 2016 року №022, від 23 вересня 2016 року №047; довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 11 травня 2017 року №653/99-99-21- 10-01-7д; довідкою від 03 березня 2017 року №674/8/12-32-41 про безпосереднє підпорядкування начальнику управління оперативного забезпечення на окремих територіях зон АТО Головного управління ДФС у Луганській області; нагородною книжкою про нагородження відзнакою «За захист економічних інтересів України в зоні проведення АТО» від 30 січня 2017 року №319; дорученням про проведення слідчих (розшукових) дій від 29 лютого 2016 року; відомостями цільового інструктажу із співробітниками управління оперативного забезпечення на окремих територіях зон проведення АТО ГУ ДФС у Луганській області від 04 березня 2016 року, від 30 березня 2016 року та від 27 квітня 2016 року, тощо.

Під час перебування на території проведення АТО місцем проходження служби позивача був підрозділ оперативного забезпечення окремих територій зон проведення АГО ГУ ДФС Луганській області, який був розташований в населених пунктах: м. Лисичанськ, м. Щастя, м. Станиця Луганська.

Несення служби позивачем відбувалось на рівні з оперативними працівниками даного підрозділу, у складі добових нарядів на контрольних пунктах в'їзду/виїзду (КПВВ) та на стаціонарних КрП, розташованих на першій лінії оборони, у складі зведених мобільних груп, які пересувались вздовж лінії розмежування з метою недопущення незаконного переміщення вантажів.

Враховуючи розташування місця дислокації підрозділу, в якому позивач виконував свої обов'язки, місця та умови несення служби, він фактично брав безпосередню участь в антитерористичній операції, виконанні бойових (службових) завдань в умовах безпосереднього зіткнення та вогневого контакту з противником.

За результатами несення служби та виконання бойових завдань в зоні проведення АТО позивач також отримав заохочення від ДФС України.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість та безпідставність оскаржуваного рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній фіскальній службі України та, як наслідок, необхідність його скасування.

Щодо посилань відповідача на те, що згідно вимог Положення статус учасника бойових дій може бути наданий лише особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення Луганської та Донецької областей, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

Перебуваючи у відрядженні в зоні АТО та ризикуючи власним життям і здоров'ям, позивач мав законні сподівання бути визнаним державою учасником бойових дій. Він виконував той самий обсяг обов'язків на тих самих територіях та у таких самих умовах, що й працівники підрозділів оперативного забезпечення Луганської та Донецької областей, але за такої редакції Положення обмежений в отриманні статусу та подальших пільг.

Враховуючи, що єдиною підставою до відмови стало те, що позивач під час перебування на території проведення АТО обіймав посаду старшого слідчого з ОВС контрольно-методичного відділу слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Чернігівській області, тобто територіального підрозділу, який знаходиться поза зоною Луганської та Донецької областей, на переконання колегії суддів, відповідачем при прийнятті такого рішення було порушено принцип рівності громадян, закріплений статтею 24 Конституції України, що є неприпустимим.

Положення цієї статті акцентують увагу на необхідності застосування однакових стандартів прав і обов'язків до всіх осіб без винятку. Це означає, що кожний громадянин України має і може користуватися на рівних підставах з іншими громадянами всім обсягом конституційних прав і свобод без дискримінації з боку держави або інших осіб за будь-якими ознаками.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Пічкур проти України», зазначив, зокрема, що користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

В Україні діє принцип верховенства права, у відповідності до якого людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Враховуючи недосконале правове врегулювання спірних правовідносин, Верховний Суд керуючись принципом верховенства права вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку, що відмова відповідача є дискримінаційною та такою, що позбавляє позивача як учасника бойових дій можливості отримання пільг та переваг, гарантованих Конституцією та Законами України, а тому позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Смокович

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець