Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.07.2019 року у справі №826/1765/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 серпня 2019 року

Київ

справа №826/1765/16

адміністративне провадження №К/9901/43900/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ" до Державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Радченко А. Л., управління держаної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, треті особи Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк", Київська місцева прокуратура № 8, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тетрамак-Україна", Арбітражний керуючий Островський Вадим Анатолійович про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетрамак-Україна" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Шулежко В. П. від 31 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Бєлової Л. В., Безименної Н. В., Желтобрюх І. Л. від 06 березня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АТЛ" (далі - позивач, ТОВ "АТЛ") звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Радченко А. Л. (далі - відповідач 1, державний реєстратор), Управління держаної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м.

Києві (далі - відповідач 2, ГТУЮ у м. Києві), треті особи Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" (далі - третя особа, ПАТ "ВТБ Банк"), Київська місцева прокуратура № 8 (далі - третя особа), Товариство з обмеженою відповідальністю "Тетрамак-Україна" (далі - третя особа, ТОВ "Тетрамак-України"), Арбітражний керуючий Островський Вадим Анатолійович (далі - третя особа, ОСОБА_1), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 25295951 від 15 жовтня 2015 року, прийняте державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Радченко Альоною Леонідівною;

- зобов'язати Управління Державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності № 12731979 від 24 грудня 2015 року, вчиненого державним реєстратором Клочком Тарасом Петровичем Управління Державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві про реєстрацію права власності на нежиле приміщення № 855 - магазин непродовольчих товарів, загальною площею 447,9 кв. м., розташованого за адресою м. Київ, вул.

Братиславська, 52 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 105011280000) за ПАТ "ВТБ БАНК" (код ЄДРПОУ 14359319).

В обґрунтування позовних вимог, позивачем зазначено, що державний реєстратор проводить державну реєстрацію прав тільки у випадку встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, відповідно до статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі-Закон № 1952-IV), в той же час, на момент проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень на зазначений об'єкт нерухомості за ПАТ "ВТБ Банк", існувало обтяження арештом нерухомого майна на підставі ухвали Бабушкінського районного суду м.

Дніпропетровська від 08 квітня 2015року та на підставі ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2015 року щодо накладення арешту на об'єкти нерухомості та заборони на вчинення дій, пов'язаних з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, яке належить ТОВ "АТЛ".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2017 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що представником заявника подано всі необхідні документи, передбачені чинним законодавством на момент подання заяви про державну реєстрацію у реєстрі були відсутні відомості про державну реєстрацію обтяжень, у державного реєстратора не було підстав для відмови у державній реєстрації права власності, визначених ~law28~, а отже, державним реєстратором речових прав на нерухоме майно правомірно прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 25295951 від 15 жовтня 2015 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Товариство з обмеженою відповідальністю "АТЛ", Товариство з обмеженою відповідальністю "Тетрамак-Україна" звернулися із касаційними скаргами до Вищого адміністративного суду України, в якій просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2017 року і прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетрамак-Україна" подані 23 березня 2017 року.

Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 19 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/1765/16, витребувано матеріали справи.

Відповідно до повторних протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 серпня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я. О., суддів Желєзного І. В. та Коваленко Н. В.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 826/1765/16 та рекомендовано надати сторонам додаткові письмові пояснення у межах доводів касаційної скарги.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АТЛ" укладено кредитний договір № 4 від 01 червня 2010 року за умовами якого останньому надано кредит строком користування до 21 липня 2014 року.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань 01 червня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АТЛ" та Банком укладено іпотечний договір, зареєстрований в реєстрі за № 2729, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Латанюк І.А., згідно якого, серед іншого, в іпотеку Банку передано нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення № 855 за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 447,9 кв. м.

У зв'язку з неналежним виконанням позивачем своїх кредитних зобов'язань утворилася заборгованість останнього перед Банком. Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" надіслало позивачу вимогу про усунення порушення від 05 листопада 2014 року, відповідно до якої боржнику надано 30-денний строк, з моменту отримання вимоги, для погашення заборгованості.

Оскільки боржник не вчинив жодних дій, Банк, у рахунок погашення боргу, звернув стягнення на предмет іпотеки на підставі статей 33,36,37 Закону України "Про іпотеку".

Враховуючи наявність непогашеної кредитної заборгованості, Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" прийняло рішення про задоволення своїх грошових вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ" за рахунок предмета іпотеки.

14 вересня 2015 року до управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві від імені іпотекодержателя - Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" для реєстрації права власності на зазначений об'єкт нерухомого майна подано відповідну заяву та пакет документів, що підтверджується карткою прийому заяви № 24405784

За результатом розгляду зазначеної заяви та поданих документів державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Радченко Альоною Леонідівною прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 25295951 від 15 жовтня 2015 року.

Вважаючи, що його права та законні інтереси порушено, позивач звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі ТОВ "Тетрамак-Україна" зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не встановили, що на момент прийняття державним реєстратором рішення від 15 жовтня 2015 року діяла заборона на вчинення реєстраційних дій та арешт на все майно ТОВ "АТЛ", що унеможливлювало здійснювати реєстраційні дії щодо нерухомості згідно вимог ~law29~. Для офіційного з'ясування обставин щодо державної реєстрації ТОВ "Тетрамак-Україна" зверталось з клопотанням про витребування доказів, в задоволенні якого судом апеляційної інстанції незаконно відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "АТЛ" зазначено, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, зокрема тому, що станом на момент здійснення відповідачем реєстраційних дій, діяли обмеження встановлені ухвалою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 08 квітня 2015 року і не виконання чи фактично ігнорування державним реєстратором відповідного рішення суду є грубим порушенням норм Конституції України та свідчить про незаконність відповідних реєстраційних дій.

13 травня 2017 року від ПАТ "ВТБ Банк" надійшло заперечення на касаційну скаргу ТОВ "АТЛ", в якому наголошується на необґрунтованості касаційної скарги та законності рішень судів попередніх інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, зокрема, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини 4 статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2017 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв'язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина 2 статті 2 КАС України).

У цій справі правовідносини стосуються встановлення правомірності рішення приватного нотаріуса щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень, індексний номер: 25295951 від 15 жовтня 2015 року, прийняте державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Радченко Альоною Леонідівною, у зв'язку з чим, на думку позивача, порушується його право власності на відповідне майно, тобто існує спір між юридичними особами щодо права власності на нерухоме майно (нежитлове приміщення).

Відносини, пов'язані з виконанням договору іпотеки, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Законом України "Про іпотеку".

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому ~law30~.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ~law31~.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю майнових вимог банку на нерухоме майно, в результаті звернення стягнення на предмет іпотеки.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що даний спір пов'язаний із захистом права позивача та з належністю виконання договору іпотеки, а тому він не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між ТОВ "АТЛ" та ПАТ "ВТБ Банк" стосовно виконання договору іпотеки. Крім того, сторони не інформували Суд про розгляд цього спору в інших судах.

Відповідно до статті 1 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно статті 1 ГК України господарські відносини виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час подання позову) господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Важливо, що на момент розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанції, Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 14 квітня 2009 року у справі № 21-367во09, від 14 червня 2016 року у справі № 826/4858/15, вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме стосовно державної реєстрації прав та обтяжень.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, від 13 червня 2018 року у справі № 803/1125/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 817/2398/15, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов'язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.

Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.

Зокрема, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів ОСОБА_2 (Нідерланди), ОСОБА_4 (Швейцарія), ОСОБА_5 (Сполучене Королівство), ОСОБА_6 (Фінляндія); п. 44-50).

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою.

Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина 1 статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Частиною 1 статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених Частиною 1 статті 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, § 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетрамак-Україна" підлягають частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Керуючись статтями 238,239,341,344,349,354,355,356,359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ", Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетрамак-Україна" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЛ" до Державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Радченко А. Л., управління держаної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, треті особи Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк", Київська місцева прокуратура № 8, Товариство з обмеженою відповідальністю "Тетрамак-Україна", Арбітражний керуючий Островський Вадим Анатолійович про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії закрити.

Роз'яснити, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами господарського судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко