Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2019 року

Київ

справа №826/4674/17

провадження №К/9901/59389/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Президента України про визнання нікчемним рішення, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної та матеріальної шкоди, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 лютого 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді Аблова Є. В., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Кобаля М .І. (головуючий), Губської Л. В., Епель О. В.

І. Суть спору

1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до керівника приймальні Президента України ОСОБА_3 (надалі також ОСОБА_3), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:

1.1. визнати нікчемним рішення керівника приймальні Президента України

ОСОБА_3 від 13 січня 2017 року № 22/057604-21;

1.2. зобов`язати керівника приймальні Президента України ОСОБА_3 передати Президенту України ОСОБА_2 на розгляд та прийняття ним рішення за скаргою позивача від 16 грудня 2016 року;

1.3. стягнути з Адміністрації Президента України на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки в сумі 1040,52 гривень і моральну шкоду в сумі 3000,00 гривень.

2. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що працівники приймальні Президента України безпідставно передали його звернення від 9 червня 2016 року та від 25 серпня 2016 року на розгляд до Генеральної прокуратури України, про що було зазначено в його скарзі від 16 грудня 2016 року. За твердженням позивача, всупереч положень чинного законодавства, а саме статті 19 Конституції України, частини четвертої статті 7 Закону України «Про звернення громадян» його скарга протиправно не була передана на розгляд Президенту України ОСОБА_2 та безпідставно рішенням від 13 січня 2017 року визнано скаргу позивача від 16 грудня 2016 року необґрунтованою. ОСОБА_1 зазначив, що такі протиправні дії відповідача завдали йому матеріальних збитків, а також спричинили погіршення його здоров`я, у зв`язку із чим просив компенсувати йому моральну шкоду в сумі 3000,00 гривень.

3. Суд першої інстанції, дійшовши висновку про те, що керівник приймальні Президента України ОСОБА_3 у спірних правовідносинах діяла від імені Адміністрації Президента України, а позовні вимоги про стягнення матеріальних збитків і моральної шкоди заявлені до Адміністрації Президента України, то остання є належним відповідачем у справі, у зв`язку з чим допустив заміну відповідача на належного - Адміністрацію Президента України (надалі також відповідач).

4. Відповідач позов не визнав. У запереченні проти позову та під час судового розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій відповідач наполягав на законності спірних дій.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

5. 16 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Президента України зі скаргою щодо протиправних дій приймальні Президента України зі спрямування його звернень стосовно неналежного, на його думку, проведення розслідування у кримінальних провадженнях, відкритих за заявами позивача, та їх безпідставного закриття, у порушення вимог Закону України «Про звернення громадян» надіслано відповідачем до того ж органу, дії якого він оскаржував. У зв`язку з цим позивач у скарзі від 16 грудня 2016 року просив Президента України дати доручення Генеральному прокурору України Луценку Юрію Віталійовичу розглянути звернення позивача від 10 травня 2016 року та від 31 травня 2016 року.

6. На вказану скаргу позивачу надано відповідь листом Адміністрації Президента України від 13 січня 2017 року № 22/057604-21, яким позивача повідомлено про те, що вирішення поставлених у його попередніх зверненнях від 9 липня 2016 року та від 31 серпня 2016 року питань не належить до повноважень Президента України, у зв`язку із чим їх на підставі частини третьої статті 7 Закону України «Про звернення громадян» направлено до Генеральної прокуратури України для розгляду. За наведених обставин дії працівників приймальні Президента України під час опрацювання звернень позивача рішенням від 13 січня 2017 року № 22/057604-21 визнані правомірними, а скарга позивача від 16 грудня 2016 року - необґрунтованою.

7. Вважаючи необґрунтованими твердження, викладені в листі від 13 січня 2017 року № 22/057604-21, позивач звернувся до суду.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

8. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 8 лютого 2018 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року, в позові відмовив.

9. Такі свої рішення суди мотивували тим, що відповідач при розгляді скарги позивача від 16 грудня 2016 року та наданні на неї відповіді, діяв у межах повноважень, наданих законодавством України, а тому підстави для визнання такої відповіді нікчемною, а також зобов`язання керівника приймальні Президента України ОСОБА_3 передати Президенту України на розгляд та прийняття ним рішення за скаргою позивача від 16 грудня 2016 року відсутні.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

10. Позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судомами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.

11. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення.

12. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

V. Оцінка Верховного Суду

13. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

14. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів урегульовано нормами Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (надалі - Закон № 393/96-ВР).

15. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

16. Статтею 7 цього ж Закону встановлено таке:

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

17. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

18. З огляду на приписи зазначеної норми процесуального закону, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

19. Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

20. Європейський суд з прав людини (надалі - Суд) неодноразово у своїх рішеннях наголошував на необхідності надання оцінки аргументам учасників справи, які мають значення для розгляду справи в суді.

21. Серед іншого, в пункті 25 Рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, Суд зазначив, що у цій справі заявниця зверталась до національних судів з вимогою вирішити її спір щодо пенсії з органами соціального забезпечення. Заявниця посилалася, зокрема, на положення статті 46 Конституції, заявляючи, що її пенсія не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум. Однак національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позов заявниці з цієї точки зору, попри пряме посилання у кожній судовій інстанції. Не у компетенції Суду вирішувати, який шлях міг би бути найадекватнішим для національних судів при розгляді цього аргументу. Однак, на думку Суду, національні суди, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції. Відповідно, було порушення цього положення.

22. Крім того, як зазначено у Висновку Консультативної ради європейських суддів від 18 грудня 2008 року № 11 (2008) до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, якість судового рішення залежить, головним чином, від якості його обґрунтування, при цьому викладення підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але є насамперед гарантією проти свавілля, оскільки, по-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати доводи, що становлять основу рішення та забезпечують його правомірність; по-друге, дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система. Підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими та давати можливість читачеві прослідкувати логіку міркувань, що призвели до ухвалення суддею рішення. До того ж, обґрунтування повинно засвідчувати дотримання суддею принципів, проголошених Європейським судом з прав людини (а саме додержання прав сторони захисту та права на справедливий суд). Крім того, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти встановленню юридичної визначеності, адже вона гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи.

23. Суди першої й апеляційної інстанцій викладеного дотримались не у повній мірі.

24. Як уже зазначено, позов ОСОБА_1 ґрунтується на недотриманні працівниками приймальні Президента України вимог частини четвертої статті 7 Закону № 393/96-ВР, згідно з якою забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

25. Вказане порушення, на думку позивача, допущено під час передачі його звернень від 9 червня 2016 року та від 25 серпня 2016 року на розгляд до Генеральної прокуратури України.

26. Розглядаючи цю справу, суди, проігнорувавши центральний аргумент позову, не надали належної оцінки зазначеним твердженням позивача, не вивчили відповідні обставини та не дослідили зібраних у справі доказів. Зокрема, в порушення принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи суди не дослідили відповідних звернень позивача та рішень відповідача, що є визначальним при вирішенні питання щодо правомірності надання спірної відповіді від 13 січня 2017 року № 22/057604-21 та розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

27. Своєю чергою, суд касаційної інстанції у силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

VІ. Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

28. Зважаючи на викладене та приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

29. Судам під час нового розгляду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини із урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам крізь призму частини другої статті 2 КАС України та з урахуванням установленого статтею 6 цього Кодексу принципу верховенства права.

VІІ. Судові витрати

30. Оскільки справа повертається на новий судовий розгляд, питання про розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України не вирішується.

Керуючись статтями 3, 260, 341, 344, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 8 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року у справі № 826/4674/17 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий М. І. Смокович

Судді М. В. Білак

О. В. Калашнікова