Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.05.2020 року у справі №815/5761/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 травня 2020 року

Київ

справа №815/5761/16

адміністративне провадження №К/9901/17839/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Смоковича М.І.,

Шевцової Н.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (головуючий суддя - Бутенко А.В.)

та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Кравченко К.В., судді - Лук`янчук О.В., Косцова І.П.)

у справі № 815/5761/16

за позовом Громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1

до Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, ГУ Державної міграційної служби України в Одеській області

про скасування рішення від 07.09.2007 року серії ХС № 042996 та зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

В листопаді 2016 року Громадянка Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області (далі - відповідач 1, скаржник, УДМС України в Херсонській області), ГУ Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - відповідач 2, ГУДМС України в Одеській області), в якому просила скасувати рішення ВГІРФО УМВС України в Херсонській області від 07.09.2007 року серії ХС № 042996 та зобов`язати поновити посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, адміністративний позов Громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 до Управління ДМС України в Херсонській області, ГУ ДМС України в Одеській області - задоволено частково.

Скасовано рішення ВГІРФО УМВС України в Херсонській області серії ХС № 042996 від 07.09.2007 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Управління ДМС України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 37839478) на користь Громадянки Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 551 (п`ятсот п`ятдесят одна) гривня 20 копійок.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що зі змісту оскаржуваного рішення (висновку) вбачається, що воно не містить жодних посилань на пункт Закону України "Про імміграцію", на підставі якого визнається недійсним дозвіл на імміграцію та посвідка на постійне проживання. Подані позивачем із заявою про залишення в Україні на постійне проживання документи не містять недостовірних відомостей та не є підробленими. Крім того, відповідачем не надано доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, які передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а саме: відповідачем не надано суду вироку суду, яким іммігранта засуджено до позбавлення волі; будь-яких доказів того, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; доказів того, що скасування дозволу на імміграцію є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; відповідачем, також, не надано суду жодного доказу, який би підтверджував порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. До того ж, згідно останньої частини Прикінцевих положень ЗУ "Про імміграцію" посвідка на постійне проживання видавалась без оформлення дозволу на імміграцію, а тому відповідач не може скасувати те, що надано за Законом. При цьому суд врахував, що з моменту отримання позивачем посвідки на постійне проживання минуло 12 років, у позивача сформувався певний уклад життя в цій країні, виникли зв`язки з оточенням. Позивач разом із родиною проживає в м. Одеса, та має двох дітей, які мають громадянство України (а.с. 18-19). Отже, з боку позивача порушення законодавства про імміграцію відсутні, а фактично порушення допущені державним органом, який прийняв рішення за спливом встановленого Законом строку. Суд також зазначив, що матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про прийняте рішення від 25.05.2012 року, тобто раніше ніж вона дізналась в 2016 році. Враховуючи вказані обставини, суд прийшов до переконання, що рішення про визнання громадянки В`єтнаму ОСОБА_1 такою, що не мала дозволу на імміграцію в Україну та необґрунтовано документована посвідкою на постійне місце проживання в Україні, не може бути визнане таким, що прийняте на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому є противоправним, а позов в цій частині, а саме про скасування рішення ВГІРФО УМВС України в Херсонській області серії ХС № 042996 від 07.09.2007 року - підлягає задоволенню. Щодо вимоги позивачки про зобов`язання ГУ ДМС України в Одеській області поновити посвідку на постійне місце проживання в Україні, суд зауважив, що заява на обмін (поновлення) посвідки на постійне місце проживання подається до структурних органів ГУ ДМС України в Одеській області і саме цей орган повинен обміняти (поновити) посвідку на постійне місце проживання в Україні, поновити реєстрацію (прописку) за місцем проживання, що була скасована відповідно до прийнятого рішення щодо скасування ОСОБА_1 дозволу на імміграцію (посвідки на постійне місце проживання в Україні).

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року апеляційну скаргу Управління ДМС України в Херсонській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року - змінено, виклавши абзац 2 резолютивної частини цієї постанови наступним чином:

«Скасувати рішення ВГІРФО УМВС України в Херсонській області від 07 вересня 2007 року у формі Постанови про скасування дозволу на імміграцію», яким громадянці В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 скасований дозвіл на імміграцію та вилучено посвідку на постійне місце проживання на території України серії НОМЕР_2 від 30.01.2004 року».

В іншій частині постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року залишено без змін.

Змінюючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності оскаржуваного рішення відповідача, проте вважав за необхідне внести уточнення до резолютивної частини постанови суду першої інстанції у зв`язку з тим, що по-перше, спірне рішення ВГІРФО УМВС України в Херсонській області від 07.09.2007 року викладене у формі Постанови про скасування дозволу на імміграцію, в зв`язку з чим підлягає скасуванню саме це рішення, а по-друге, ця постанова не має таких реквізитів як серія ХС та номер 042996. Під такою серією та номером є видана позивачу посвідка на постійне місце проживання в Україні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

13 листопада 2017 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року, в якій, скаржник, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані рішення судів, та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування поданої касаційної скарги УДМС України в Херсонській області вказує на те, що позивачу, на виконання Закону України «Про імміграцію», для того, щоб отримати дозвіл на імміграцію необхідно було звернутися протягом шести місяців з дня набрання чинності даного Закону, тобто до 07.02.2002 із заявою про видачу посвідки на постійне проживання в Україні. Оскільки позивачка звернулася із заявою 22.12.2003, то вона не може вважатися особою, яка має дозвіл на імміграцію. Також скаржник, на підтвердження правомірності прийнятого рішення, що є предметом спору, посилається на те, що з моменту реєстрації громадянином України, посвідка на постійне проживання в Україні підлягає вилученню, оскільки цей документ підтверджує статус іноземного громадянина, який має право перебувати на території України. Тому, при набутті громадянства України за територіальним походженням (що в даній справі мало місце у позивача) обов`язковою є умова про неперебування особи в іноземному громадянстві. Крім того, скаржник вказує, що судами протиправно скасовано рішення, оскільки виключні повноваження щодо вирішення питань про скасування дозволу на імміграцію, а саме - щодо строку дії посвідки на проживання, обміну посвідки, її скасування, належать лише ДМС України.

Позивачем відзиву чи заперечень на подану касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2017 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2020 року касаційну скаргу УДМС України в Херсонській області призначено до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

30.01.2004 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно з рішенням ВГІРФО УМВС України в Херсонській області було документовано посвідкою на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_2 , термін дії «безстроково». До зазначеної посвідки були внесені відомості про дитину, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та відмітку про реєстрацію місця проживання: АДРЕСА_1.

Дозвіл на імміграцію позивач отримала на підставі п.4 Розділу V Прикінцеві положення Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року №2491-111, відповідно до якого вважати такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україні іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну за Угодою між Урядом СРВ та Урядом СРСР «Про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємствах і в організації СРСР» від 02.04.1981.

Наведені підстави для набуття права на імміграцію підтверджуються довідкою ЗАТ «Хімпобутсервіс» №237 від 15.10.2012 року, згідно з якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 22.08.1988 року працювала учнем перемотувальника нитки текстильного цеху №1 у Черкаському виробничому об`єднанні «Хімволокно», правонаступникам якого є ЗАТ «Хімпобутсервіс».

13.05.1992 позивач була звільнена у зв`язку з закінченням терміну перебування в Черкаському виробничому об`єднанні «Хімволокно» за ст.38 КЗпП України.

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області у справі №2о-165/09 від 17.08.2009 було встановлено факт проживання позивача на території України з 15.05.1988 по 13.05.1992.

03.09.2009 ВГІРФО УМВС України в Херсонській області на підставі ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України» прийнято рішення щодо набуття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянства України (Довідка №334/09 УМВС України в Херсонській області від 03.09.2009 року).

08.09.2009 позивач отримала Паспорт громадянина України, серії НОМЕР_3 , виданий Голопристанським РВ УМВС України в Херсонській області.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 16.02.2011 року, рішення Голопристанського районного суду Херсонської області у справі №2о-165/09 від 17.08.2009 року скасовано та прийняте нове, яким у задоволенні заяви про встановлення факту постійного проживання на території України відмовлено.

В подальшому ГУ ДМС в Одеській області було вилучено у позивача паспорт громадянина України.

07.09.2009 рішенням УМВС України в Херсонській області, відповідно до ч.2 ст.14 Закону України «Про громадянство України», набув громадянства України син позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказана частина передбачає, що дитина, яка є особою без громадянства, один з батьків якої є громадянином України, а другий є іноземцем, реєструється громадянином України за клопотанням того з батьків, який є громадянином України.

В даному випадку один з батьків громадянин України на момент звернення за наданням громадянства дитині була мати - ОСОБА_1 . Адже, чоловік позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин СРВ був документований Посвідкою на постійне місце проживання серії НОМЕР_4 від 25.12.2008 року.

Крім дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є громадянином України в позивача є друга дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка народжена в Україні в м. Житомирі та яка до виповнення їй 18-річного віку мала підстави для отримання дозволу на імміграцію відповідно Закону України «Про імміграцію» за територіальним походженням.

01.09.2016 позивач звернулась поштою до Управління ДМС України в Херсонської області з заявою про поновлення посвідки на постійне місце проживання в Україні, яка втратила чинність у зв`язку з реєстрацією Позивачки громадянином України.

14.09.2016 позивач отримала Лист ДМС в Херсонської області №1/3-16071 від 07.09.2016 року, яким її було повідомлено, що рішенням ВГІРФО УМВС України в Херсонській області від 07.09.2007 року було скасовано її посвідку на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_2 , у зв`язку з порушенням терміну звернення із заявою про оформлення посвідки на постійне місце проживання.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та шістнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання. Підставою для видачі посвідки на постійне проживання іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у частині шістнадцятій статті 4 цього Закону, є відповідний указ Президента України про припинення громадянства України та заяви таких осіб.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття рішення про припинення громадянства України залишилися постійно проживати на її території, вважаються такими, які постійно проживають в Україні.

Згідно з абзацом 6 статті 1 Закону України «Про імміграцію» (в редакції чинній станом на червень 2004 року, далі - Закон № 2491-ІІІ) посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Відповідно до частини четвертої статті 11 особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Абзацом четвертим пункту 4 розділу V Прикінцевих положень цього Закону передбачено, що вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Відповідно до розділу V Прикінцевих положень Закону № 2491-ІІІ, цей Закон набирає чинності через місяць з дня його опублікування.

07 липня 2001 року вказаний Закон опубліковано у виданні "Урядовий кур`єр" № 119.

07 серпня 2001 року Закон № 2491-ІІІ набрав чинності.

Статтями 12, 13 Закону України "Про імміграцію" визначені підстави для скасування дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання.

Так, згідно вимог зазначених статей цього Закону, дозвіл на імміграцію може бути скасований, а видана на підставі такого дозволу посвідка на постійне проживання в Україні вилучена, якщо: з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до пункту 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983) дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Положеннями пункту 18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251 (далі - Порядок № 251) встановлено, що посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України «Про імміграцію».

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Аналіз наведених правових норм дають підстави для висновку, що посвідка на постійне проживання видається у разі отримання дозволу на імміграцію.

При цьому, іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну до 06 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02 квітня 1981 року, посвідка на постійне проживання в Україні видається без оформлення дозволу на імміграцію у разі звернення із заявою про видачу вказаної посвідки протягом шести місяців з дня набрання чинності Законом України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ.

Враховуючи, що Закон України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ опубліковано 07 липня 2001 року у виданні "Урядовий кур`єр" № 119, отже цей Закон набув чинності 07 серпня 2001 року.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 22.08.1988 року працювала учнем перемотувальника нитки текстильного цеху №1 у Черкаському виробничому об`єднанні «Хімволокно», правонаступникам якого є ЗАТ «Хімпобутсервіс». В подальшому після звільнення з роботи залишилася проживати в Україні Із заявою щодо видачі посвідки на постійне проживання в Україні ОСОБА_1 звернулася 22.12.2003, тобто з пропуском шести місяців з дня набрання чинності Законом України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-ІІІ, як-то передбачено абзацом четвертим пункту 4 розділу V Прикінцевих положень вказаного Закону.

Водночас, при наданні позивачці посвідки на постійне місце проживання в Україні у 2004 році відповідачем була проведена перевірка законності залишення його на постійне проживання на території України.

При цьому відповідач керувався пунктом 4 Розділу V "Прикінцеві положення "Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідачем виявлено не було та надано ОСОБА_1 посвідку на постійне місце проживання в Україні.

З моменту документування позивача посвідкою на постійне проживання не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтованого скасування дозволу на імміграцію.

Крім того, Суд зауважує, що скасовуючи дозвіл на імміграцію, відповідач керувався приписами пункту 6 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», зокрема, в інших випадках, передбачених законами України.

Разом з тим, жодної норми іншого закону України, якою б конкретизувалася причина скасування дозволу на імміграцію відповідачем не зазначено. Не вказано про це також і у висновку інспектора з О/Д ВГІРФО УМВС України в Херсонській області щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 від 07.04.2007.

Відтак, рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію з підстав, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону № 2491-III без наведення прямої норми іншого закону, яка чітко регламентує причини щодо скасування даного рішення, що надає право іноземцю та особі без громадянства на імміграцію, не може вважатися правомірним та обґрунтованим.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 813/119/16.

Стосовно доводів скаржника, що з моменту набуття громадянства України, посвідка про постійне проживання в Україні підлягає обов`язковому вилученню, то Суд відхиляє їх з огляду на те, що підставою для скасування дозволу на імміграцію та визнання недійсним посвідки на постійне проживання у даних спірних правовідносинах слугувала не причина набуття позивачкою громадянства України, а пропуск шестимісячного строку, визначеного п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію».

Доводи скаржника стосовно виключності повноважень ДМС України щодо вирішення питань скасування дозволу на імміграцію спростовуються приписами пункту 1 частини другої статті 162 КАС України (в редакції до 15.12.2017), згідно з якими, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб`єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Відтак, враховуючи викладене, Верховний Суд прийшов до висновку про неправомірність рішення ВГІРФО УМВС України в Херсонській області від 07 вересня 2007 року у формі Постанови про скасування дозволу на імміграцію», яким громадянці В`єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 скасований дозвіл на імміграцію та вилучено посвідку на постійне місце проживання на території України серії НОМЕР_2 від 30.01.2004 року.

Суд зауважує, що аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 820/1863/17, від 26.06.2019 у справі № 820/4595/17.

Суд зауважує, що скаржником не оспорюються рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено позивачу, а відтак, в даній частині рішення судів не підлягають касаційному перегляду.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені в касаційній скарзі доводи Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області безпідставними та правомірно спростованими судами першої та апеляційної інстанцій, а висновки судів - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350-356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року, змінену постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року, а також постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді М. І. Смокович

Н. В. Шевцова