Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 вересня 2018 року

м. Київ

справа №826/4657/16

касаційне провадження №К/9901/9912/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2016 (суддя Кобилянський К.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016 (головуючий суддя - Мамчур Я.С., судді: Желтобрюх І.Л., Шостак О.О.) у справі № 826/4657/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Центренерго» до Державної фінансової інспекції в м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Центренерго» звернулось до суду з позовом до Державної фінансової інспекції в м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги від 24.02.2016 № 26-08-14-14/1663 про усунення порушень, виявлених комісійною перевіркою.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 27.04.2016 у задоволенні позову відмовив повністю.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05.07.2016 залишив постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2016 без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Публічне акціонерне товариство «Центренерго» оскаржило їх у касаційному порядку.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2016, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог Публічне акціонерне товариство «Центренерго» посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статті 2, пункту 7 статті 10, статті 12 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 № 2939-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).

Зокрема, зазначає, що оскаржувана вимога породжує правові наслідки безпосередньо для позивача та обов'язкова до виконання в частині усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів; на підставі цієї вимоги можливо стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною фінансовою інспекцією в м. Києві проведено комісійну перевірку фінансово-господарської діяльності Публічного акціонерного товариства «Центренерго» та його структурних підрозділів - Зміївської та Трипільської теплоелектростанцій за період з 01.01.2015 по 30.06.2015, результати якої оформлено актом від 12.02.2016.

З огляду на встановлення за результатами здійсненого контрольного заходу ряду порушень та недоліків відповідачем направлено позивачу вимогу від 24.02.2016 № 26-08-14-14/1663 про усунення порушень, виявлених комісійною перевіркою.

У вказаній вимозі Державною фінансовою інспекцією в м. Києві зазначено про здійснення Публічним акціонерним товариством «Центренерго»: оплати вугілля за завищеною вартістю та неотримання вугілля по Трипільській теплоелектростанції на суму 2029124,32 грн. та Зміївській теплоелектростанції на суму 1278735,36 грн., що призвело до завищення витрат та нанесення матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 3307859,68 грн.; оплати на користь Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» за газ, який фактично в кількості 411,14 тис. куб. м. не отримано, що призвело до матеріальної шкоди (збитків) на суму 3149991,39 грн.; завищення вартості та обсягу робіт, що призвело до матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 132799,24 грн.; сплати економічних санкцій, що призвело до збитків на суму 18767,45 грн.

У зв'язку з цим зобов'язано Публічне акціонерне товариство «Центренерго» опрацювати матеріали ревізії та усунути виявлені порушення законодавства в установленому законодавством порядку, а також розглянути питання про притягнення працівників позивача, винних у виявлених порушеннях, до встановленої законом відповідальності.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 № 2939-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Пункт 7 статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 № 2939-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) закріплює право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів всіх рівнів, державних фондів або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно, а на підставі рішення суду - в інших суб'єктів господарювання визначено Порядком проведення інспектування державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 550 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2 цього Порядку інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Згідно з пунктами 45, 46 Порядку проведення інспектування державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 550 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи контролюючого органу, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому. Якщо ж вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Відповідно до пункту 50 вказаного Порядку за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутись до суду в інтересах держави, якщо підконтрольним об'єктом не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на коригування роботи підконтрольного об'єкта та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання.

Щодо відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються в добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Тобто, в органу державного фінансового контролю є право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних об'єктів, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах: від 15.04.2014 у справі за позовом Талалаївського районного центру зайнятості Чернігівської області - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до Державної фінансової інспекції в Чернігівській області про визнання протиправними та скасування пунктів вимоги; від 21.04.2015 у справі за позовом Державної фінансової інспекції в Чернівецькій області до Шипинецької сільської ради, треті особи - Державне підприємство «Чернівецький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», Державна інспекція сільського господарства в Чернівецькій області, ОСОБА_1, про виконання вимоги; від 20.01.2015 у справі за позовом Дочірнього підприємства «Харківський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Державної фінансової інспекції в Харківській області, за участю Прокуратури Харківської області, про визнання недійсною та скасування вимоги, які мають враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі, що розглядається, поставлено питання про визнання протиправною та скасування вимоги від 24.02.2016 № 26-08-14-14/1663, в якій відповідачем вказано на факт заподіяння збитків, зазначено їх розмір, а також зобов'язано вчинити дії, спрямовані на усунення виявлених порушень законодавства в установленому законом порядку та розглянути питання про притягнення працівників позивача, винних у виявлених порушеннях, до встановленої законом відповідальності.

У той же час, враховуючи те, що збитки у випадку відсутності факту їх добровільного відшкодування стягуються примусово в судовому порядку з особи, яка їх заподіяла, виходячи з того, що правильність обчислення збитків має перевірятись судом, який розглядає позов про їх стягнення, заявлена Публічним акціонерним товариством «Центренерго» у розглядуваному адміністративному позові вимога є передчасною.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства «Центренерго» без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Центренерго» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.04.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016 у справі № 826/4657/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

І.А. Гончарова