Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.02.2019 року у справі №825/2405/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2020 року

м. Київ

справа № 825/2405/18

адміністративне провадження № К/9901/8862/19

головуючого - Губської О. А.,

суддів: Білак М. В., Шишова О. О.,

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А4583 про визнання неправомірним та скасування пункту наказу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Військової частини А4583 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2019 року, прийняту у складі колегії суддів:

Аліменка В. О. (головуючий), Безименної Н. В., Кучми А. Ю.

І. Суть спору та історія справи

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини А4583, в якому просив визнати неправомірним та скасувати пункт 1.56 наказу командувача військ оперативного командування "Північ" Міністерства оборони України від 30.05.2018 № 341 про притягнення до обмеженої матеріальної відповідальності.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що його притягнуто до матеріальної відповідальності з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки на час встановлення порушення щодо незаконного списання паливно-мастильних матеріалів, він проходив службу в іншій військовій частині. Крім того, аудиторська перевірка проводилась у військовій частині А 1815, а притягнуто його до матеріальної відповідальності командиром військової частини А 4583, що є порушенням принципу єдиноначальності.

3. Відповідач позов не визнав, посилаючись на його необґрунтованість.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Наказом Сухопутних військ Збройних Сил України від 06.10.2011 № 541 ОСОБА_1 призначений командиром мінометної батареї механізованого батальйону військової частини польова пошта В1688.

5. Наказом командувача військ оперативного командування "Північ" від 31.07.2016 № 142 позивач призначений на посаду начальника штабу військової частини А 3321, з 06.09.2016 виключений зі списків особового складу військової частини польова пошта В 1688 та направлений для подальшого проходження служби до військової частини А 3321, що підтверджується витягом із наказу командира військової частини польова пошта В 1688 від 06.09.2016 № 222. Тобто позивач з 06.10.2011 по
31.07.2016 виконував обов'язки командира мінометної батареї механізованого батальйону військової частини А1815.

6. У період з 06.05.2015 по 28.02.2018 Північно-Східним територіальним управлінням внутрішнього аудиту Міністерства оборони України проведено перевірку, за результатами якої складено Довідку від 26.04.2018.

7. Так, в ході проведення аудиторського дослідження встановлено, що система внутрішнього контролю взагалі не забезпечила контроль за зберіганням та законним використанням ресурсів, а саме:

неналежний бухгалтерський облік активів служби ПММ, що призвело до заниження вартості активів та несвоєчасне списання матеріальних засобів, використаних підрозділами відповідно до донесень про використання пального;

неналежне зберігання матеріальних засобів у підрозділах частини, шо призвело до нестач згідно матеріалів інвентаризації;

не проведення у військовій частині щомісячних перевірок наявності та законності витрати ПММ внутрішньо-перевірочною комісією;

несвоєчасне подання командирами підрозділів донесень про використання пально-мастильних матеріалів з підтверджуючими документами на використання, що призвело до незаконного (безпідставного) списання пального;

не облікування матеріальних засобів отриманих від інших військових частин, що призвело до попередження втрат активів;

не створення механізму прийому-передачі справ та посад командирами підрозділів з складання відповідних актів прийому матеріальних засобів.

8. Аналізуючи виявлені фінансові порушення аудитом встановлено, що командири підрозділів військової частини не в повному обсязі виконували свої обов'язки, щодо ведення обліку матеріальних засобів отриманих в підрозділ та не виконували порядок звітування за матеріальні засоби у відповідні служби.

9. В ході проведення аудиту вбачалось нерозуміння окремих командирів підрозділів причин та порядку звітування за отримане ним та використане пальне.

10. За результатами аудиторського дослідження складено висновок, в якому вказано, що посадовими особами військовій частині А1815 не забезпечено дотримання вимог нормативних законодавчих та нормативно-правових актів з питань використання матеріальних ресурсів номенклатури служби пального. Внаслідок відсутності належного контролю з боку посадових осіб військової частини А 1815 встановлені порушення фінансово-бюджетної дисципліни, що призвело до втрат на загальну суму 27772507,92 грн.

11. Зокрема, в мінометній батареї механізованого батальйону військової частини А1815 за результатами аудиторського дослідження виявлено, що позивачем, як командиром мінометної батареї механізованого батальйону, незаконно списані: донесення від 08 липня 2015 року № 40, від 03 листопада 2015 року № 73, від 05 серпня 2016 року № 65, всього АБ- 10384 л, ДП - 3047 л, на загальну суму 359590,00 грн.

12.30.05.2018 командувачем військ оперативного командування "Північ" Міністерства оборони України видано наказ № 341, пунктом 1.56 якого за невиконання статей 11, 16, 58, 111, 112 частини 1 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV, статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статей 2,5,6,15,16 "Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 серпня 2000 року № 1225, начальника штабу-першого заступника командира військової частини А3321 майора ОСОБА_1, колишнього командира мінометної батареї механізованого батальйону, призначеного наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 06.10.2011 № 541, притягнути до матеріальної відповідальності у розмірі 9045,00 грн.

13. Позивач, вважаючи вказаний пункт наказу протиправним, звернувся з цим позовом до суду.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

14. Чернігівський окружний адміністративний суд рішенням від 21 серпня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовив.

15. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт заподіяної шкоди та вина позивача встановлені аудиторською перевіркою, що підтверджено відповідною Довідкою від 26.04.2018, а отже пункт
1.56 наказу командувача військ оперативного командування "Північ" Міністерства оборони України від 30.05.2018 № 341 про притягнення ОСОБА_1 до обмеженої матеріальної відповідальності виданий командувачем військ оперативного командування "Північ" на підставі, в межах та у спосіб, визначений Порядком № 608, з урахуванням вимог Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, тому є правомірним.

16. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 15 січня 2019 року скасував рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2018 року та ухвалив нову постанову, якою позовні вимоги задовольнив в повному обсязі.

17. Таке рішення апеляційного суду ґрунтується на тому, що відповідачем було порушено процедуру притягнення позивача до матеріальної відповідальності. Так, службове розслідування щодо встановлення розміру заподіяної шкоди та винних у її заподіянні осіб взагалі не проводилось. Такі винні у заподіянні шкоди особи у довідці, складеній за результатами аудиторської перевірки не зазначені. матеріали справи не містять жодних відомостей про те, що саме з вини позивача державі було завдано збитки у зв'язку з неналежним виконанням ним службових обов'язків щодо контролю за наявністю та законністю витрачання і списанням пального. Відтак, відповідачем не доведено заподіяння саме позивачем шкоди через його протиправну поведінку у вигляді не виконання (не належного виконання) службових обов'язків, не встановлено вину позивача та причинний зв'язку між його протиправною поведінкою і настанням шкоди, а тому відсутні підстави для притягнення позивача до матеріальної відповідальності.

IV. Касаційне оскарження

18. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на невірне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

19. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що в даному випадку командир військової частини наділений правом не призначати службове розслідування, оскільки факт нестачі повністю підтверджено аудиторським звітом від 27.04.2018.

Так, аудитом встановлено, що всі дорожні листи 2015-2017 років, які підтверджують законне списання пального відсутні. Обов'язок здавати та складати дорожні листи покладено безпосередньо на позивача, проте до військової частини він їх не надав. За таких умов, твердження позивача щодо безпідставного притягнення його до обмеженої матеріальної відповідальності військовослужбовців за шкоду заподіяну державі, а саме пункту щодо встановлення винних осіб за результатами службового розслідування, яке суперечить пункту 2 розділу ІІ Порядку №608 не можна вважати обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

19.1. Крім того, скаржник зазначає, що твердження позивача щодо незаконного його притягнення до матеріальної відповідальності слід вважати невмотивованими та безпідставними, оскільки збитки були виявлені аудиторським звітом за період з
06.05.2015 по 28.02.2018, а також підтверджено, що збитки виникли внаслідок недбалого виконання службових обов'язків та порушення норм Статутів Збройних Сил України і інших нормативно-правових актів.

20. Позивач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність і просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

V. Нормативне регулювання

21. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.

22. За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

24. Загальні підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіяні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативно правовими актами визначені Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі, затверджену Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року №243/95-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Положення №243/95-ВР).

25. Відповідно до п.2 Положення №243/95 відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.

25.1. Військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти.

25.2. У випадках, передбачених пунктом 14 цього Положення, відшкодування військовослужбовцем і призваним на збори військовозобов'язаним прямої дійсної шкоди, заподіяної державі, здійснюється у кратному співвідношенні до вартості майна.

26. Пунктами 3-5 Положення № 243/95-ВР визначено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявності: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди.

26.1. Протиправною визнається така поведінка (дія або бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки.

26.2. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинено ним умисно чи з необережності.

26.3. Відшкодування шкоди військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов'язаними провадиться незалежно від притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за дію (бездіяльність), якою державі було заподіяно шкоди.

26.4. У разі притягнення особи, яка заподіяла матеріальну шкоду державі, до кримінальної відповідальності командир (начальник) військової частини зобов'язаний подати щодо неї цивільний позов до суду на суму невідшкодованої шкоди.

26.5. Час, протягом якого винного військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного може бути притягнено до матеріальної відповідальності, не може перевищувати строків позовної давності, встановлених чинним законодавством.

27. Пунктом 13 Положення №243/95-ВР визначено, що військовослужбовці несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди заподіяної з їх вини державі у разі недостачі майна переданого їм під звіт для зберігання, використання чи іншої мети.

28. Згідно з пунктами 16-18 Положення № 243/95-ВР розмір заподіяної державі шкоди визначається за фактичними втратами на підставі даних обліку виходячи з вільних оптово-роздрібних чи договірних цін, що діють на період розгляду питання про матеріальну відповідальність, а в разі відсутності таких даних - за цінами, що обчислюються в порядку, який визначається Міністерством економіки України.

28.1. Обчислення розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню, провадиться з урахуванням зносу військового майна за встановленими нормами.

28.2. У разі виявлення нестачі майна, термін експлуатації якого на день ревізії (перевірки) або інвентаризації закінчився, або у разі неможливості встановити час його втрати відшкодування заподіяної шкоди провадиться в розмірі 25 відсотків, а для госпрозрахункових підприємств, організацій та установ - у розмірі 50 відсотків первинної вартості майна, якого не вистачає (з урахуванням коефіцієнта кратності).

28.3. Суму стягнень за втрачене майно може бути зменшено командиром (начальником) військової частини за письмовим дозволом вищого за підлеглістю командира (начальника), а у випадках, передбачених законодавством України - судом, залежно від обставин, за яких заподіяно шкоду, ступеня вини та матеріального стану винної особи, за винятком випадків заподіяння шкоди злочинними діями, вчиненими в особистих корисливих цілях.

28.4. Командири підрозділів та інші посадові особи про наявні факти заподіяння матеріальної шкоди зобов'язані негайно подати рапорт командиру (начальнику) військової частини.

28.5. У разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

28.6. Розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

28.7. Розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.

28.8. За висновками ревізії (перевірки), інвентаризації, органу дізнання, попереднього слідства або суду командир (начальник) військової частини в п'ятиденний термін з дня одержання такого висновку видає наказ про стягнення з винної особи відповідної суми.

28.9. Розслідування призначається письмовим розпорядженням командира (начальника) військової частини, який має право прийняти рішення про притягнення військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного до матеріальної відповідальності.

28.10. Розслідування провадиться посадовою особою, компетентною у питаннях обліку, зберігання та використання відповідного майна або яка має вищу юридичну освіту.

29. Відповідно до пункту 19 Положення № 243/95-ВР розслідуванням повинно бути встановлено: в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка; якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного заподіяно шкоду; вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено; умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду; чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов'язків; ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами; умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки.

30. Згідно із положеннями пункту 29 Положення №243/95-ВР, якщо військовослужбовця переведено на нове місце служби до прийняття рішення про відшкодування заподіяної ним шкоди, то матеріали розслідування, дізнання, рішення органів попереднього слідства та суду або витяг з акта ревізії, перевірки, інвентаризації надсилаються у п'ятиденний термін після закінчення розслідування, ревізії, перевірки чи інвентаризації на нове місце служби винного для притягнення його до матеріальної відповідальності. Командир (начальник) військової частини за новим місцем служби винної особи зобов'язаний у 15-денний термін з дня надходження матеріалів про заподіяння шкоди видати наказ щодо притягнення цієї особи до матеріальної відповідальності.

VІ. Позиція Верховного Суду

31. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

32. За змістом пункту 17 Положення №243/95-ВР розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.

33. Отже, командир військової частини, в якій проходить службу винна особа, має обов'язок щодо притягнення до матеріальної відповідальності такої особи лише за умови встановлення в ході перевірки (в даному випадку аудиту) причини, розмір шкоди та винних осіб.

34. Судом апеляційної інстанції установлено, з наказу командувача військ оперативного командування "Північ" (військова частина А4583) №342 від 30.05.2018 вбачається, що посадові особи військової частини А1815, в тому числі і позивач, були притягнуті до обмеженої матеріальної відповідальності у зв'язку з наявністю їх вини у незаконному списанні пально-мастильних матеріалів.

35. При цьому, висновками аудиторського звіту не встановлено одноособової вини позивача щодо незаконного списання пально-мастильних матеріалів.

36. Таким чином, в ході перевірки (аудиту) встановлено факт фінансового порушення щодо незаконного списання пально-мастильних матеріалів посадовими особами військової частини А 1815, в тому числі позивачем.

37. Однак конкретний розмір матеріальної шкоди, який був завданий безпосередньо з вини позивача, вищевказаним аудиторським висновком не встановлювався.

38. Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, ні в довідці про результати аудиту відповідності служби паливно-мастильних матеріалів ВЧ А 1815 за період з
06.05.2015 по 28.02.2018, ні в спірному наказі, виданому відповідачем, не зазначається, які саме дії позивача привели до виникнення незаконного списанні пально-мастильних матеріалів.

39. Вина позивача та конкретний розмір завданих ним збитків у вигляді незаконного списання автомобільного пального міг би бути встановлений службовим розслідуванням на підставі первинних документів.

40. Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що службове розслідування щодо встановлення розміру заподіяної шкоди та винних у її заподіянні осіб не проводилось. Такі винні у заподіянні шкоди особи не зазначені і у довідці, складеній за результатами аудиторської перевірки.

41. З огляду на викладене вірним є висновок суду апеляційної інстанції, що відповідачем було порушено процедуру притягнення позивача до матеріальної відповідальності, що свідчить про невідповідність спірного наказу вимогам Положення №243/95-ВР.

42. Щодо посилання скаржника на неоднакове застосування норм матеріального права та процесуального права при вирішенні цього спору, оскільки судом апеляційної інстанції в аналогічному спорі у справі № 2540/3093/18 було вирішено спірне питання по цьому ж наказу на користь оперативного командування "Північ" та взято до уваги пункт 17 "Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі", затверджене Постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 року № 243/95-ВР відповідно до якого розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом, Суд зазначає, що норми процесуального закону не зобов'язують суди враховувати висновки, висловлені в інших справах, де суд застосував по іншому норми права. Вирішуючи спір у подібних правовідносинах, суди надають правову оцінку доводам учасників справи на предмет наявності порушеного права чи інтересу, в залежності від обставин, установлених у кожному конкретному випадку.

43. Інші мотиви та аргументи заявника зводяться до переоцінки доказів і не спростовують висновки суду апеляційної інстанцій.

44. За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

45. Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення.

46. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

47. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

48. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

49. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

VI. Судові витрати

50. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Військової частини А4583 залишити без задоволення.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2019 року у справі №825/2405/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М. В. Білак

О. О. Шишов