ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2020 року

м. Київ

справа № 817/430/17

адміністративне провадження № К/9901/41723/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т. М.,

суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Рівненської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду (суддя Сало А. Б.) від 10 травня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя - Мацький Є. М., судді: Охрімчук І. Г., Шидловський В. Б.) від 23 серпня 2017 року у справі № 817/430/17 за позовом ОСОБА_1 до Рівненської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Фідобанк», про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Рівненської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області (далі - Рівненська ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області), третя особа - Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» (далі - ПАТ «Фідобанк»), у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 липня 2016 року № 001301302.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2017 року, позов задоволено.

Задовольняючи цей позов суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження повідомлення ПАТ «Фідобанк» у встановленому порядку позивача про прощення (анулювання) боргу. Крім того, суди зазначили, що у акті перевірки жодним чином не зазначено, з яких саме сум податковим органом визначено суду отриманого ОСОБА_1 доходу у вигляді додаткового блага у 2014 році та її складових. Також, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що повернення позивачем банку більшої суми коштів, ніж отриманих у кредит не може призвести до збільшення загального майнового стану особи-позичальника і забезпечення приросту активів у тій чи іншій формі.

Не погодившись із вказаними вище судовими рішеннями, Рівненська ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2017 року, і прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги Рівненська ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області посилається на те, що лист ПАТ «Фідобанк» від 07 липня 2015 року № ИСХ24-3-23/3323-ЮЗРД, адресований відповідачу, підтверджує факт отримання позивачем додаткового блага у виді прощення (анулювання) боргу за кредитним договором, а тому спірне податкове повідомлення-рішення, на думку скаржника, є правомірним та не підлягає скасуванню.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 жовтня 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22 червня 2020 року цю справу призначив до розгляду у порядку письмового провадження.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

24 грудня 2007 року між ВАТ «Ерсте Банк» (в подальшому - ПАТ «Фідобанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/2628/2/08310, згідно п. 1.1 якого, кредитор надає позичальнику кредит у сумі 74 455,00 доларів США, зі строком користування кредитними коштами до 23 грудня 2027 року, зі сплатою 11,50 відсотків річних. Так, згідно з п. 1 додаткової угоди від 09 жовтня 2009 року № 33 строк погашення кредиту було продовжено до 22 червня 2029 року.

На підтвердження виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором позивач надав суду копії квитанцій про погашення заборгованості по кредиту за період з 15 січня 2008 року по 05 вересня 2014 року.

Листом від 20 квітня 2015 року № 2622 ДПІ у Рівненському районі ГУ ДФС у Рівненській області повідомила ОСОБА_2 про необхідність подання за місцем реєстрації податкової декларації про майновий стан і доходи до 01 травня 2015 року.

На підставі наказу Рівненської ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області від 03 червня 2016 року № 218 посадовою особою відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо отримання доходу у вигляді додаткового блага ОСОБА_1 за період з 01 січня по 31 грудня 2014 року, за результатом якої складено акт від 29 червня 2016 року № 00122/1312-1302/2460809795

За висновком проведеної перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства, а саме: підп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14, абз. «д» підп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у результаті чого визначено суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб за 2014 рік в сумі 43 824,00 грн.

Вказані висновки контролюючим органом здійснено на підставі відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів від 07 червня 2016 року, згідно яких убачається, що у квітні 2014 року ОСОБА_1 отримав дохід від ПАТ «Фідобанк» у вигляді додаткового блага у розмірі 259 221,20 грн.

22 липня 2015 року Рівненською ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 001301302, згідно якого ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» в сумі 54 780,00 грн, з яких: 43 824,00 грн - за основним платежем; 10 956,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 ПК України установлено, що платниками податку на доходи фізичних осіб є фізичні особи - резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Згідно зі ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний, у тому числі, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За приписами п. 179.1 ст. 179 ПК України передбачено, що платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

У відповідності до підп. 14.1.47. п. 14.1 ст. 14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розд. IV цього Кодексу).

Пунктом 164.1 ст.164 ПК України встановлено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Пункт 2 ст. 164 ПК України встановлює складові загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Так, відповідно до підп. «д» підп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено.

Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.

У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Таким чином, боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов`язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Отже, при вирішенні даної справи визначальним є встановлення і дослідження обставин щодо складових суми прощеного (анульованого) кредитором боргу, а також дотримання порядку повідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу, що дозволить визначити правовий статус прощеної заборгованості й, відповідно, наявність у позивача обов`язку сплати податку з доходів фізичних осіб та відображення їх у річній податковій декларації.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 січня 2019 року № 816/2380/17.

Як убачається з матеріалів справи, контролюючим органом при визначені суми грошового зобов`язання було враховано суму у розмірі 259 221,20 грн (прощення (анулювання) боргу ПАТ «Фідобанк»). При цьому, скаржник посилається на лист ПАТ «Фідобанк» від 07 липня 2015 року № ИСХ24-3-23/3323-ЮЗРД, який, нібито, підтверджує факт анулювання боргу позивача.

Водночас, у згаданому листі банку відсутня будь-яка інформація щодо суми прощенного (анульованого) боргу ОСОБА_1 та його складових. У цьому листі зазначено, що така інформація є банківською таємницею та може бути надана виключно за умови отримання відповідного рішення суду. При цьому, ПАТ «Фідобанк» зауважив, що дотримується вимог діючого законодавства України, в тому числі вимог підп. «д» підп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України.

Тобто, у матеріалах справи відсутні відомості на підтвердження такого анулювання (договір про анулювання боргу, лист-повідомлення особи про таке анулювання, додаткові угоди).

Водночас, позивач стверджував, що ним не було отримано відповідного листа-повідомлення від ПАТ «Фідобанк» про анулювання його боргу за кредитним договором від 24 грудня 2007 року № 014/2628/2/08310.

Проте, ані судом першої інстанції, ані апеляційним судом не було належним чином встановлено цієї обставини, зокрема, не витребувано із банку відповідних документів, які б підтверджувати факт повідомлення (неповідомлення) ПАТ «Фідобанк» позивача про прощення (анулювання) боргу, з дотриманням порядку якого пов`язується виникнення обов`язку боржника відображення такого доходу у річній податковій декларації та сплати відповідних податків (зборів), обов`язкових платежів.

За відсутності встановлення таких обставин касаційний суд позбавлений можливості сформулювати правовий висновок про правильність застосування судами вказаних норм податкового законодавства.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи спірне податкове повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій також виходили з того, що згідно кредитного договору від 24 грудня 2007 року № 014/2628/2/08310 позивачем було перераховано ПАТ «Фідобанк» 102 350,00 доларів США, що начебто підтверджується наявними у матеріалах справи квитанціями, тоді як згідно зазначеного договору ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 74 455,00 доларів США, тобто останнім було повернуто банку на 27 895,00 доларів США більше, аніж взято під кредит. Суди дійшли висновку, що ОСОБА_1 сплачено більшу суму коштів, ніж було отримано ним в якості кредиту, що, в свою чергу, не може призвести до збільшення його загального майнового стану, забезпечення приросту його активів у тій чи іншій формі.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що вказані висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними, оскільки у матеріалах справи відсутні достатні докази для висновку про повне погашення позивачем суми кредитної заборгованості за договором від 24 грудня 2007 року № 014/2628/2/08310. Так, долучені ОСОБА_1 до матеріалів справи довідка про сплати по кредитним договором (а. с. 71) оформлена неналежним чином, а саме не містить печатки банківської установи та підпису уповноваженої особи, а платіжні документи (а. с. 74-102) не завірені позивачем, його представником або банком.

Отже, з метою правильного вирішення справи суди мали витребувати і дослідити докази, що містять достовірну та повну інформацію про те чи мав позивач непогашену суму основного боргу за кредитом перед банком станом на 31 грудня 2014 року.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожному доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що містяться у справі, мотивуючи відхилення або врахування кожному доказу (групи доказів).

Частиною 2 ст. 94 КАС України визначено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченої копії, якщо інше не визначено цим Законом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

За змістом ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 725/254/16-а.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Суд звертає увагу, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Згідно ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Підсумовуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга Рівненської ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області підлягає частковому задоволенню, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ч. 2 розд. ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, ст. 341, 344, 349, 355-356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Рівненської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області задовольнити частково.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2017 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна

Л. І. Бившева

В. В. Хохуляк