Історія справи

Постанова КАС ВП від 25.04.2024 року у справі №640/804/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 640/804/20

адміністративне провадження № К/990/25763/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Білак М.В.,

суддів: Губської О.А., Жука А.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2022 року (головуючий суддя - Аверкова В.В.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2023 року (головуючий суддя - Сорочко Є.О., судді: Федотов І.В., Коротких А.Ю.)

у справі №640/804/20

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов`язання вчинити дії.

I. РУХ СПРАВИ

1. У січні 2020 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Другої кадрової комісії від 13 грудня 2019 року №30 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації;

- визнати протиправним та скасувати наказ № 2038ц від 21 грудня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою Генеральної прокуратури України;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 з 21 грудня 2019 року на посаді, що є рівнозначною посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою Генеральної прокуратури України;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про зміну назви Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 21 грудня 2019 року по день винесення судом рішення по суті спору з урахуванням коефіцієнту 4,04;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судові витрати.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначила про відсутність факту ліквідації чи реорганізації органу прокуратури зі скороченням кількості прокурорів, відповідно і відсутність підстав для її звільнення. Оскаржуване рішення кадрової комісії є необґрунтованим, неумотивованим та протиправним, оскільки містить лише суб`єктивну думку членів комісії щодо наданих відповідей на практичне завдання.

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2022 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 01 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2023 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії № 2 від 13 грудня 2019 року № 30 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.

Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 21 грудня 2019 року № 2038ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Генеральної прокуратури України.

Поновлено ОСОБА_1 з 22 грудня 2019 року на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Генеральної прокуратури України.

Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 1 096 394,88 грн.

В задоволенні решти позову відмовлено.

4. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Офіс Генерального прокурора звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

5. Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Судами попередніх інстанцій установлено, що 25 грудня 2012 року позивач в порядку переведення з прокуратури міста Києва призначена старшим прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами Служби безпеки України, Державної митної служби та Державної прикордонної служби України Головного управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України.

7. 28 жовтня 2019 року призначена на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Генеральної прокуратури України.

8. Позивачем подано Генеральному прокурору письмову заяву про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

9. Згідно рішення Кадрової комісії № 2 від 13 грудня 2019 року № 30 під час проведення співбесіди, комісія з`ясувала обставини, які свідчать про невідповідність прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Зокрема щодо підстав невідповідності прокурора вимогам професійної компетентності: ОСОБА_1 не надано повні та вичерпні відповіді на запитання членів комісії щодо змісту практичного завдання, на додаткові питання відповідає не впевнено та важко. ОСОБА_1 погано орієнтується в нормах кримінального процесуального та кримінального права, професійний рівень не дозволяє виконувати конституційні функції прокурора.

10. Наказом Генерального прокурора України від 21 грудня 2019 року № 2038ц ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Генеральної прокуратури України з 21 грудня 2019 року.

11. Не погодившись з такими рішенням та наказом позивач звернулася до суду з вказаним позовом.

III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

12. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначав що оскаржуване рішення кадрової комісії містить загальне формулювання про ненадання позивачем відповіді на додаткові запитання членів комісії щодо змісту практичного завдання, а висновок про надання відповіді невпевнено та важко носить формальний характер. Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження низького рівня знань кримінального процесуального та кримінального права.

13. Висновок про те, що позивач погано орієнтується в нормах кримінального процесуального та кримінального права, її професійний рівень не дозволяє виконувати конституційні функції прокурора визнаний судом таким, що не підтверджується матеріалами справи оскільки відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження її низького рівня знань кримінального процесуального та кримінального права.

14. Оскільки у спірному рішенні комісії не зазначено, що позивач неправильно виконала практичне завдання, то суд враховував, що практичне завдання нею виконано вірно, а тому твердження комісії про ненадання повної та вичерпної відповіді на запитання членів комісії щодо змісту практичного завдання визнано недостатнім для висновку про виникнення у комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора вимогам професійної компетентності.

15. Суд наголошував на тому, що у жовтні 2019 року позивача переведено на посаду прокурора відділу, а у грудні 2019 року під час співбесіди встановлено низький рівень знань кримінального процесуального та кримінального права, що не узгоджується з діями по переведенню позивача на нову посаду без належного рівня знань відповідного законодавства. Також і матеріалами особової справи позивача підтверджено її високий фаховий рівень, що відповідним чином оцінено Генеральною прокуратурою України (подяки, цінні подарунки, заохочення).

16. Надаючи оцінку відповідності позивача критерію професійної етики, відповідач не вказав, яким саме положенням Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів не відповідає позивач, або які конкретні його приписи ним порушено, а тому такий висновок сформульовано без чіткої вказівки на норми права, що вказує на незрозумілість та неясність рішення.

17. Суд вважав оскаржуване рішення кадрової комісії протиправним та необґрунтованим, а тому його скасував. Наслідками скасування рішення кадрової комісії є також скасування наказу про звільнення позивача з посади та органів прокуратури як похідного.

18. Оскільки судом скасовано оскаржуване рішення кадрової комісії з підстав необґрунтованості, необ`єктивності та за відсутності доказів, на підставі яких його прийнято, суд дійшов висновку, що позивачем процедуру проходження атестації не завершено.

19. Керуючись вимогами статей 235 та 240-1 Кодексу законів про працю України суд дійшов висновку про поновлення позивача на посаді, яку вона займала до звільнення.

20. Середній заробіток за час вимушеного прогулу обраховано в сумі 1 096 394,88 грн (1 614,72 (середньоденний заробіток) х 679 (робочих днів вимушеного прогулу).

21. Оскільки застосування для обрахунку суми коефіцієнту 4,04 можливе лише за умови призначення на посаду прокурора Офісу Генерального прокурора, то така вимога визнана судом передчасною, як і зобов`язання внести запис до трудової книжки про зміну назви Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора.

22. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. Також зазначив що як видно з протоколу засідання комісії та оскаржуваного рішення в цілому позивач виконала відповідне письмове завдання та надала відповіді на поставлені перед нею питання. Проте, надаючи оцінку відповідям позивача, відповідач лише вказав, що «не надано повні та вичерпні відповіді», разом з тим не уточнено в чому виразилася така неповнота та як це вплинуло на правильність наданих відповідей.

23. Також суд зазначав про те, що комісією вказано що позивач «погано орієнтується в нормах кримінального процесуального та кримінального права», «професійний рівень не дозволяє виконувати конституційні функції прокурора», проте жодного обґрунтування тому, як комісія дійшла таких висновків, у чому полягає «погана орієнтація» у профільних нормах та чому професійний рівень позивача не дозволяє виконувати функції прокурора, комісія не навела.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

24. У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора вказував на те, що оскаржуване рішення другої кадрової комісії про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації містить мотиви його прийняття, висновки зроблені комісією за результатами дослідження матеріалів атестації, наданих позивачем пояснень.

25. Вважає, що судами не надано правильного тлумачення дискреційним повноваженням кадрової комісії, визначеним нормами Закону № 113-ІХ (пункти 12, 13, 17 розділу ІІ) та Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 (далі - Порядок №221) (пункти 1, 6, 15, 16 розділу ІV), що призвело до помилкового виснування протиправності рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації. Наявність дискреційних повноважень у кадрової комісії в питанні прийняття рішення про проходження/непроходження атестації прокурором, яке приймається шляхом голосування, а тому, голосуючи за те чи інше рішення, кожний член комісії діє за внутрішнім переконанням, оскільки у комісії, дійсно, наявні дискреційні повноваження на збір та аналіз матеріалів, побудову роботи та співбесіди, на прийняття одного з двох можливих рішень, проте це не наділяє правом такий орган атестації діяти та приймати остаточне рішення без будь-якого належного обґрунтування своїх висновків.

26. Кадрова комісія не зобов`язана нормами Закону № 113-ІХ юридично довести чи встановити у деталях невідповідність прокурора конкретному критерію, а уповноважена лише вказати на чіткий перелік обставин, які стали підставою для прийняття колегіального рішення, що підтверджує наявність у членів комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора одному чи кільком із вказаних критеріїв.

27. Скаржник звертав увагу на те, що професійна компетенція прокурора не обмежується лише знаннями за відповідним фахом, проте є однією з головних вимог до прокурора. Компетентність під час виконання прокурором своїх обов`язків передбачає наявність відповідних практичних навичок, наполегливості та підготовки і має бути очевидною у процесі виконання ним своїх обов`язків.

28. Оскільки обговорення виконаного прокурором практичного завдання є частиною співбесіди, за потреби, члени комісії вправі ставити запитання, які стосуватимуться будь-яких аспектів професійної компетентності прокурора, у тому числі знання законодавства та вміння його практично застосовувати.

29. Відповідач звертав увагу на сформовану Верховним Судом правову позицію щодо застосування пунктів 12, 13 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ щодо предмету атестації в частині визначення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, який встановлюється в тому числі у порядку, визначеному пунктом 14 розділу ІV Порядку № 221.

30. Зокрема, судом апеляційної інстанції не було враховано висновки Верховного Суду щодо предмету визначення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, викладені у постанові від 29 вересня 2022 року у справі № 640/19492/20, що дає підстави для касаційного оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

31. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просила відмовити у її задоволенні з огляду на те, що її доводи не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог.

32. Вказувала на відсутність у оскаржуваному рішенні кадрової комісії належних мотивів його прийняття, що не дає можливості перевірити за якими ознаками відбулась процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття.

33. Вважає що правовідносини у справах № 640/19492/20 та № 640/804/20 не є подібними, з огляду на те, що висновки судів у справі № 640/19492/20 є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів, зокрема, відеозапис співбесіди, на відміну від оскаржуваного рішення у справі № 640/804/20, у якій були знищені документи, які використовувалися під час атестації прокурорів.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

34. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.

35. Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

36. Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації та звільнення з посади та органів прокуратури на підставі такого рішення.

37. Проведення атестації прокурорів є обов`язковою складовою запровадженого Законом №113-ІХ процесу реформування системи органів прокуратури та за своєю суттю є спеціальною процедурою, яка має на меті підтвердження здатності прокурорами виконувати свої повноваження на належному рівні за визначеними законом критеріями, шляхом здійснення оцінки їхньої професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що стосувалась, зокрема, усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

38. Аналізуючи доводи касаційної скарги щодо дискреції кадрових комісій під час проведення атестації прокурорів слід зазначити, що Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо перевірки дискреції кадрової комісії під час проведення співбесіди на третьому етапі атестації прокурорів, процедура проведення якого визначена пунктом 9 розділу IV Порядку №221, зокрема, у постановах від 20 липня 2022 року (справа № 640/1083/20), від 22 вересня 2022 року (справа № 200/7541/20-а), від 29 вересня 2022 року (справа № 260/3026/20), від 20 жовтня 2022 року (справа № 140/17496/20 та 640/18156/20), від 06 жовтня 2022 року (справа № 640/777/20), від 24 жовтня 2022 року (справа № 640/1358/20), від 03 листопада 2022 року (справа №640/1088/20), від 08 листопада 2022 року (справа № 640/1559/20), від 17 листопада 2022 року (справа № 280/7188/20).

39. Також Верховний Суд у вказаних постановах висловлював правову позицію щодо застосування пунктів 7, 9, 11, 12, 15, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ в аспекті дискреційних повноважень кадрових комісій (в рамках атестації прокурорів) і меж судового контролю у справах про оскарження рішень останніх за наслідками третього етапу атестації (співбесіди), щодо обґрунтованості і вмотивованості рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації як необхідної умови його відповідності критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, а також, що рішення цього органу [кадрової комісії] можуть піддаватися судовому контролю, що аж ніяк не заперечує й не протирічить його дискреційним повноваженням під час атестування прокурорів й ухвалення за наслідками цієї процедури відповідних рішень.

40. До прикладу, Верховний Суд зазначав, що обґрунтування вмотивованості прийнятого рішення лише дискреційністю повноважень та виключною компетенцією комісії не може вважатися достатнім, оскільки рішення, наслідком якого може бути звільнення прокурора з посади, повинно бути, перш за все, об`єктивним та має повною мірою висвітлювати інформацію (давати відповіді на питання) щодо, зокрема, професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його здатності підвищувати свій фаховий рівень та здійснювати професійні обов`язки.

41. Відповідно до пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 233, рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

42. Водночас ні Порядок № 221, ні Закон № 113-ІХ не містять чітких критеріїв/показників збирання, дослідження та оцінки інформації, що є необхідною для цілей атестації.

43. Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття.

44. Обсяг і ступінь мотивації рішення залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, тобто встановити мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про непроходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.

45. Рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що стали підставою для реалізації суб`єктом владних повноважень наданих йому законом повноважень; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується відповідна процедура - атестація; є посилання на норми права, якими керується комісія як суб`єкт владних повноважень.

46. Таким чином, рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути достатньою мірою обґрунтованим, тобто у ньому, серед іншого, зазначаються не лише загальні причини чи/та обставини його прийняття, але й мотиви з посиланням на відповідні докази, які б створювали підстави для негативних висновків. Також таке рішення повинно відповідати критеріям ясності, чіткості, доступності та зрозумілості.

47. Змістовний аналіз оскаржуваного рішення кадрової комісії № 2 свідчить про те, що причинами для його прийняття була невідповідність прокурора вимогам професійної компетентності, що виразилося у ненаданні повних та вичерпних відповідей на запитання членів комісії щодо змісту практичного завдання, невпевнені та тяжкі відповіді на додаткові питання, а також погане орієнтування в нормах кримінального процесуального та кримінального права, тому її професійний рівень не дозволяє виконувати конституційні функції прокурора.

48. Однак, як встановили суди попередніх інстанцій зі змісту оспорюваного рішення, таке [рішення] містить загальне формулювання про ненадання позивачем відповіді на додаткові питання членів комісії щодо змісту практичного завдання, а висновок про надання відповіді невпевнено та важко - має формальний характер, в рішенні не зазначено конкретно на які саме питання позивач не надала повної та вичерпної відповіді. Відповідачем не уточнено в чому виразилася така неповнота відповідей позивача та як це вплинуло на їх правильність.

49. Також не підтвердився матеріалами справи висновок кадрової комісії про те, що позивач погано орієнтується в нормах кримінального процесуального та кримінального права, а її професійний рівень не дозволяє виконувати конституційні функції прокурора.

50. Проте відповідач не надав доказів на підтвердження низького рівня знань позивача та її поганого орієнтування в профільних нормах права.

51. Також у спірному рішенні не вказано про невірне виконання позивачем практичного завдання під час проведення співбесіди, з чого суди зробили правомірний висновок, що позивач вірно виконала практичне завдання. Судами було досліджено надану відповідачем копію завдання № 15 та надані позивачем відповіді на таке завдання, зауважень до яких члени кадрової комісії, відповідно до протоколу засідання другої кадрової комісії від 13 грудня 2019 року та оскаржуваного рішення № 30, не висловлювали. Така відповідь визнана судом апеляційної інстанцій розголою та обґрунтованою.

52. Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано звернули увагу на неодноразове заохочення позивача під час проходження служби в органах прокуратури, що свідчить про належний рівень її роботи та високий фаховий рівень, який був оцінений керівництвом.

53. Слід зазначити, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року зобов`язувалося відповідача надати суду, зокрема, у документальному виразі результати тестування позивача із відомостями про запитання, відповіді, надані позивачем, а також про правильну відповідь, докази того, що вказані відповіді надані саме позивачем.

54. Проте відповідач надав копію рапорту заступника начальника Департаменту логістики, ресурсного та матеріально-технічного забезпечення - начальника управління матеріально-технічного забезпечення та організації закупівель про знищення документів, які використовувалися під час атестації прокурорів Генеральної прокуратури України, а також акт про знищення документів від 07 лютого 2020 року.

55. 19 березня 2021 року від позивача надійшло клопотання про залучення письмових доказів у справі, до якого долучила копію листа Офісу Генерального прокурора, у якому повідомлено, що надання матеріалів, на підставі яких кадровими комісіями приймалися рішення, Порядком проходження прокурорами атестації не передбачено, а також надано копію завдання № 15 та відповіді на нього, які і були досліджені судами.

56. Інших доказів відповідач не надав.

57. У обґрунтування підстав касаційного оскарження відповідач вказав, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішення застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові

Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 640/19492/20.

58. Проте у справі № 640/19492/20 судами попередніх інстанцій було установлено, що під час співбесіди позивачу, зокрема, було поставлено питання щодо нормативно-правового регулювання роботи слідчого ізолятора, що безпосередньо пов`язано з його практичною діяльністю на останній посаді, яку він займав тривалий час (прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру Прокуратури міста Києва). Втім, що підтверджено матеріалами справи, позивач належної та правильної відповіді не надав, орієнтування у кримінально-виконавчому законодавстві не підтвердив і свою відповідність вимогам професійної компетентності не довів.

59. Судами у вказаній справі було досліджено матеріали справи та відеозапис співбесіди, внаслідок чого [суди] погодилися з висновком членів кадрової комісії, що позивач продемонстрував низький рівень професійної компетентності, зокрема в тій сфері, яка відноситься безпосередньо до його посадових обов`язків і є предметом атестації.

60. Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2022 року вказував, що незнання особою основних нормативно-правових актів, принаймні їх найменування, з якими вона переважно працює на практиці, є безумовним свідченням її невідповідності вимогам професійної компетентності, ураховуючи що у комісії були наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності позивача вимогам професійної компетентності.

61. Водночас у спірних правовідносинах за результатами надання оцінки оскаржуваному рішенню кадрової комісії № 2 від 13 грудня 2019 року суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку про відсутність мотивів його прийняття та підтверджуючих доказів.

62. Таким чином, висновки Верховного Суду, викладені у постанові у справі № 640/19492/20, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин з огляду на встановлені судами обставини проведення співбесіди з прокурором та докази продемонстрованого ним рівня виконання практичного завдання.

63. Верховний Суд повторно звертає увагу на те, що не заперечує наявність у комісії дискреційних повноважень надавати оцінку зокрема, рівню професійної компетентності прокурора та ухвалювати рішення за наслідками проходження прокурорами атестації, водночас уважає, що така дискреція не може бути свавільною, а повинна ґрунтуватися на приписах закону.

64. Щодо способу поновлення порушеного права позивача, то Верховний Суд зазначає, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України. Отже, установивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

65. Суди першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про поновлення позивача на посаді, дійшов правомірного висновку про необхідність поновлення позивача на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Департаменту нагляду за додержанням законів Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України Генеральної прокуратури України, тобто на посаді, яку вона займала до звільнення, та в органі, в якому проходила службу.

66. В частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу оскаржувані судові рішення містять належне обґрунтування та мотивування, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відповідно підлягають залишенню без змін.

67. Наведені в касаційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що ними неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень.

68. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

69. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 356 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2023 року в справі №640/804/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

М.В. Білак

О.А. Губська

А.В. Жук,

Судді Верховного Суду