Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2019 року

Київ

справа №820/4161/16

адміністративне провадження №К/9901/31684/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,

суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2016 (суддя Мар'єнко Л.М.)

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2017 ( судді П'янова Я.В., Калитка О.М., Зеленський В.В.)

у справі № 820/4161/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корнеліус Україна»

до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Корнеліус Україна» (далі - позивач, ТОВ «Корнеліус Україна») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Харківській області), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.04.2016 № 0000551401 та № 0000561401.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2016, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2017, позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2017 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечує. Вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2018 касаційну скаргу було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 17.03.2016 по 06.04.2016, на підставі наказу від 17.03.2016 № 640, направлень від 17.03.2016 № 1169, № 1170, № 1170, № 1172 та № 1173, згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, статтями 41, 61, 75, пунктом 77.4 статті 77, статтями 79, 82 Податкового кодексу України посадовими особами відповідача було проведено планову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Корнеліус Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 13.04.2016 № 172/20-40-14-01-08/33607742 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог пункту підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 42 528 грн та завищено від'ємне значення по податку на прибуток на суму 346 901 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.04.2016 № 0000551401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 53 160 грн, з яких 42 528 грн - за основним платежем та 10 632 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями та від 29.04.2016 № 0000561401, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 346 901 грн.

З акту перевірки від 13.04.2016 № 172/20-40-14-01-08/33607742 та доводів касаційної скарги вбачається, що підставами для визначення позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем даних податкового обліку з податку на прибуток по господарським взаємовідносинам із ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Гарсан», оскільки, на переконання податкового органу, угоди укладені позивачем із зазначеними контрагентами не мали мети реального настання правових наслідків обумовлених змістом правочину та спрямовані на незаконне зменшення податкового зобов'язання позивача. За твердженнями податкового органу, надані до перевірки первинні документи не підтверджують реальності здійснення господарської операції з надання транспортно-експедиційних послуг. При цьому, податковим органом визначено, що при порівнянні актів здачі - прийняття послуг отриманих, від ФОП ОСОБА_2, ТОВ «Гарсан» та актів складених з контрагентом - покупцем позивача ІМІ Соrnelius Deutschland Gmbh (Німеччини), останні підписані раніше, ніж складені та отримані акти здачі приймання транспортно-експедиційних послуг від ФОП ОСОБА_2, ТОВ «Гарсан».

Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїм контрагентом правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України ( в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному періоді позивач здійснював господарську діяльність з експорту обладнання на підставі укладених зовнішньоекономічних контрактів.

Так, між ТОВ «Корнеліус Україна» (продавець) та ІМІ Соrnelius Deutschland Gmbh, Німеччина (покупець), укладено контракти від 27.02.2012№3171, від 20.05.2014 №3522, від 20.05.2014 №3524. Згідно п.1 вказаних контрактів продавець продає, а покупець купує пивне обладнання: пиво охолоджувачі, пивні колони та комплектуючі. Товар поставляється за умови FCA Харків, Україна, згідно ІNCOTERMS 2010, якщо інше не обумовлено у відповідному додатку. Також положеннями п. 6 вказаних контрактів визначено, що у разі сплати продавцем транспортних послуг, покупець компенсує транспортні витрати з доставки товару на підставі виставленого продавцем рахунку - фактури протягом 30 днів з дати інвойсу.

Оскільки у позивача відсутні власні можливості для здійснення перевезення ТМЦ за вказаними контрактами, ТОВ «Корнеліус Україна» уклав декілька договорів щодо надання транспортно-експедиторських послуг.

Так, між ТОВ «Корнеліус Україна»(довіритель) та ФОП ОСОБА_2 (повірений), укладено декілька договорів - доручень про надання транспортно-експедиційних послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом від 02.06.2010 №Э41/3 , а також від 14.05.2014 №Э83/3. Відповідно до пп.1.2 вказаних договорів - доручень - довіритель доручає повіреному за винагороду організувати перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та внутрішньому сполученнях. Згідно пп.1.3 вказаних договорів - доручень - повірений діє від свого імені за рахунок та за дорученням довірителя. Повірений в межах даного договору доручення, надає послуги з пошуку та підбору перевізників або їх довірених осіб, тобто організує перевезення найманим вантажним автотранспортом, а також залучає інших учасників транспортного процесу у відповідності з діючим законодавством України та вимогам міжнародним Конвенціям.

На підтвердження надання транспортно-експедиційних послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом за вказаними договорами - дорученнями позивачем до матеріалів справи надано заявки про надання транспортно-експедиційних послуг, довідки про транспортно-експедиційні витрати, акти здачі - приймання послуг, акти здачі-приймання робіт, інвойси, вантажно-митні декларації, екологічні декларації, калькуляції цін, рахунки - фактури, товарно-транспортні накладні (СМК).

Також, між ТОВ «Корнеліус Україна» (довіритель) та ТОВ «Гарсан» (повірений), укладено декілька договорів доручення про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 12.01.2009 №Э02/3, а також від 20.05.2014 №Э85/3. Відповідно до пп.1.2 вказаних договорів - доручень - довіритель доручає повіреному за винагороду організувати перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та внутрішньому сполученнях. Згідно пп.1.3 вказаних договорів - доручень - повірений діє від свого імені за рахунок та за дорученням довірителя. Повірений в межах даного договору доручення, надає послуги з пошуку та підбору перевізників або їх довірених осіб, тобто організує перевезення найманим вантажним автотранспортом, а також залучає інших учасників транспортного процесу у відповідності з діючим законодавством України та вимогам міжнародним Конвенціям.

На підтвердження надання транспортно-експедиційних послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом за вказаними договорами - дорученнями позивачем до матеріалів справи надано заявки про надання транспортно-експедиційних послуг, довідки про транспортно-експедиційні витрати, акти здачі - приймання послуг, акти здачі - приймання робіт, інвойси, вантажно-митні декларації, товарно-транспортні накладні (СМК), тощо.

Судами встановлено, що товарно-транспортні накладні (СМК) містять всі необхідні відбитки печаток та штампів, які надають право для перетину вантажу через митний кордон України, тобто складені у відповідності до вимог законодавства.

Судами здійснено порівняння актів здачі - прийняття послуг, отриманих від ФОП ОСОБА_2, ТОВ «Гарсан» та актів складених з контрагентом - покупцем позивача ІМІ Соrnelius Deutschland Gmbh (Німеччина) та встановлено, що останні підписані раніше, ніж складені та отримані акти здачі приймання транспортно-експедиційних послуг від ФОП ОСОБА_2, ТОВ «Гарсан», оскільки, виходячи з того, що перевезення товару передбачало перетин кордону України та відповідно перевезення на значну відстань, то різниця в підписанні вказаних актів обумовлена поверненням перевізника на територію України.

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами. Зазначені документи, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44 Податкового кодексу України і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність віднесення позивачем відповідних сум до складу витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Виходячи з викладеного, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку про те, що господарська операція між позивачем та його контрагентами мала реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності віднесення відповідних сум до складу витрат по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 343, 349, 350 , 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2017 у справі № 820/4161/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис) І.А. ВасильєваСудді: (підпис) С.С. Пасічник (підпис) В.П. ЮрченкоЗ оригіналом згідно