Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.04.2018 року у справі №814/992/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2018 року

Київ

справа №814/992/16

адміністративне провадження №К/9901/7366/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - ГУ Нацполіції) на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року (суддя Князєв В.С.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2016 року (головуючий суддя Зуєва Л.Є., судді: Шевчук О.А., Федусик А.Г.) у справі № 814/992/16 за позовом ОСОБА_1 до ГУ Нацполіції, третя особа - Національна поліція Україна, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошової компенсації за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ГУ Нацполіції, у якому, з урахуванням зменшення позовних вимог, просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 18 квітня 2016 року № 86 о/с «По особовому складу», згідно з яким капітана поліції ОСОБА_1 інспектора Вознесенського відділу ГУ Нацполіції звільнено зі служби відповідно до пункту 5 частини першої статті 77 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (через службову невідповідність);

- поновити його на вищевказаній посаді;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 31 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2016 року, позов задовольнив повністю. При цьому суду першої інстанції постанову в частині поновлення позивача на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 3311 грн 91 коп. допущена до негайного виконання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом відповідача від 7 листопада 2015 року № 1 о/с ОСОБА_1 призначено на службу в поліції на посаду інспектора Вознесенського відділу поліції ГУ Нацполіції з присвоєнням йому спеціального звання «капітан поліції».

1 лютого 2016 року відповідач виніс наказ № 52 «Про організацію проведення атестування особового складу ГУ Нацполіції», яким вирішено провести атестування поліцейських та підпорядкованих підрозділів атестаційними комісіями відповідача.

5 березня 2016 за результатами розгляду матеріалів, проведеної співбесіди Атестаційна комісія № 5 відповідача прийняла рішення, згідно з яким позивач займаній посаді не відповідає, а тому підлягає звільненню зі служби через службову невідповідність (протокол від 05 березня 2016 року ОП № 15.00004339.0022707).

Не погоджуючись з висновком (рішенням) Атестаційної комісії № 5 відповідача, позивач оскаржив його до Апеляційної атестаційної комісії Південного регіону № 3. За результатом розгляду скарги, останню відхилено.

Наказом ГУ Нацполіції від 18 квітня 2016 року № 86 о/с відповідно до пункту 5 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII ОСОБА_1 звільнено через службову невідповідність. Підстава: протокол від 5 березня 2016 року ОП № 15.00004447.0023086.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивача протиправно звільнено зі служби в поліції на підставі висновків прийнятих за наслідком проведеної атестації, яка призначена та проведена з порушеннями норм чинного законодавства України.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. ГУ Нацполіції, серед іншого, вважає, що суди не можуть втручатися у дискреційні повноваження атестаційної комісії, оскільки діючим законодавством атестаційним комісіям надано повноваження самостійно оцінювати відомості і приймати рішення щодо кожного конкретного працівника не лише в межах наданих до перевірки відомостей, а й керуючись власним переконанням щодо можливості проходження подальшої служби таким працівником.

Позивач у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій прийнятті з дотриманням норм права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом № 580-VIII.

Порядок призначення на посади поліцейських працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, визначений у пункті 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII.

Так, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Інститут атестування поліцейських передбачено Законом № 580-VIII відповідно до частини першої статті 57 якого, атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

За правилами частини другої статті 57 Закону № 580-VIII атестування поліцейських проводиться: 1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу; 2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність; 3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Наведений перелік підстав є вичерпним і розширенню не підлягає, а тому аналіз положень наведеної норми Закону дає підстави для висновку, що атестуванню підлягають лише ті поліцейські, які претендують на вищу посаду або щодо яких вирішується питання про переведення на нижчу посаду, або щодо яких вирішується питання щодо звільнення через службову невідповідність, а тому відповідно до списку поліцейських, які підлягають атестуванню (складається на підставі підпункту 2 пункту першого розділу ІV Інструкції про проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом Міністерством внутрішніх справ від 17 листопада 2015 року № 1465 (далі - Інструкція № 1465)) слід включати лише тих поліцейських, відносно яких наявні підстави для проведення атестування, що передбачені частиною другою статті 57 Закону № 580-VIII.

Отже, кожна із зазначених у частині другій статті 57 Закону № 580-VIII підстав проведення атестування повинна бути пов'язана з певними передумовами, зокрема, атестування, яке призначається для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність, повинне бути зумовлене існуванням реальних підстав до звільнення, як то неналежне виконання службових обов'язків, порушення установленого чинним законодавством порядку і правил несення служби тощо.

Атестація працівника одразу ж після прийняття його на роботу (у тому числі на службу до поліції), безвідносно до вирішення питань кар'єри (призначення поліцейського на вищу посаду або переведення на нижчу посаду) або дисциплінарного провадження не відповідає меті та завданню атестування і суперечить вимогам Закону № 580-VIII.

Слід зауважити, що приписи частини першої статті 57 Закону № 580-VIII не є самостійною підставою проведення атестування, оскільки цю норму необхідно застосовувати у системному взаємозв'язку з нормами частини другої статті 57 цього ж Закону, в якій наведений вичерпний перелік підстав для проведення атестування, за відсутності яких проведення атестації є протиправним.

Крім того, пунктом 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII встановлено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Верховний Суд звертає увагу, що наказ відповідача від 7 листопада 2015 року № 1 о/с «По особовому складу», відповідно до якого ОСОБА_1 в порядку переатестування призначено на посаду інспектора Вознесенського відділу поліції з присвоєнням спеціального звання капітан поліції, не містить жодних застережень про тимчасовість призначення позивача на посаду, а відтак питання про відповідність ОСОБА_1 вимогам до поліцейських було вирішено ще у листопаді 2015 року, у момент видання наказу про прийняття його на службу.

Стосовно висновків атестаційної комісії та посилань скаржника на невідповідність позивача займаній посаді, колегія суддів зазначає наступне.

Для висновку про службову невідповідність поліцейського повинні бути об'єктивно встановлені факти, що свідчать про неналежне виконання ним своїх службових обов'язків, систематичне порушення дисципліни, вчинення ганебних вчинків, злочинів, корупційних правопорушень, порушення присяги, критично низький рівень теоретичних знань чи професійних навичок, тощо.

Натомість, атестаційний лист позивача не містить негативної інформації стосовно нього; безпосередній керівник характеризує його виключно позитивно, в тому числі за його ділові та особисті риси.

Результати тестування позивача в атестаційному листі визначені як 42 бали за підсумками тестування на загальні навички, та 41 бал - професійне тестування з 60 можливих. Тобто, позивач під час проходження тестування подолав встановлений мінімальний рівень.

Водночас, з протоколу засідання атестаційної комісії вбачається, що атестаційна комісія діяла з порушенням вимог статті 57 Закону України № 580-VIII та пункту 16 розділу IV Інструкції № 1465, а саме: не проводила глибокого і всебічного вивчення документів особової справи позивача, не аналізувала повноти виконання ним функціональних обов'язків (посадових інструкцій), показників службової діяльності, рівня теоретичних знань та професійних навичок, не враховувала наявність заохочень та дисциплінарних стягнень, тощо.

Так, під час атестації позивача члени атестаційної комісії досліджували лише стандартний пакет документів, перелічений у формі бланку (декларацію про доходи; послужний список; інформаційну довідку; висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 5 Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади», інформацію з відкритих джерел).

При цьому, рішення (висновок) атестаційної комісії не містить висновків щодо обставин, передбачених пунктом 16 розділу ІV Інструкції № 1465, та факту невідповідності позивача вимогам, що пред'являються до нього як до особи, яка перебуває на відповідній посаді.

Так само протоколи засідань атестаційної комісії, відповідної апеляційної атестаційної комісії та їх висновки (рішення) не містять жодних мотивів чи обґрунтувань, які покладено в основу твердження комісії про службову невідповідність позивача.

Негативна оцінка ділових, професійних, особистих рис поліцейського, його освітнього та кваліфікаційного рівнів, що надана атестаційною комісією, не узгоджується з доказами про позитивну оцінку щодо цього ж поліцейського, оскільки висновки атестаційної комісії спростовуються самим фактом прийняття позивача на службу до поліції в порядку переатестування з присвоєнням спеціального звання, матеріалами його особової справи та відомостями, що викладені в атестаційному листі позивача.

При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що відповідно до вимог законодавства передумовою винесення наказу про призначення особи на посаду поліцейського є вирішення питання щодо його відповідності вимогам, які передбачені Законом № 580VІІІ.

Саме під час вирішення питання про прийняття позивача на службу до поліції відповідач мав право провести конкурс, під час якого оцінити ділові, професійні, особисті якості, освітній та кваліфікаційній рівень, фізичну підготовку та прийняти рішення про прийняття його на роботу або відмову у прийняття на роботу. Однак, після зарахування на посаду, відповідач має право звільняти працівника лише у разі неналежного виконання ним своїх обов'язків (стаття 58 Закону № 580-VІІІ).

Отже, з'ясування відповідності особи вимогам до поліцейського, визначеним у статтях 49, 61 Закону № 580-VIII повинно встановлюватися до прийняття такої особи на службу, а не після.

Зазначене вище обмеження введене законодавцем насамперед з метою захисту особи від незаконного звільнення, гарантованого статтею 43 Конституції України. Оскільки у разі відмови у прийнятті на роботу особа не позбавлена можливості вжити заходів щодо усунення недоліків та/або перешкод з метою повторного працевлаштування на бажаній посаді. В той час як обставина звільнення особи з посади через службову невідповідність істотно порушує її права, оскільки така підстава звільнення дискредитує працівника та перешкоджає подальшому працевлаштуванню.

Доводи касаційної скарги щодо неприпустимості втручання суду у дискреційні повноваження атестаційної комісії колегія суддів також вважає необґрунтованими, оскільки пункт 3 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тому суди в наведеній категорії справ мають право і зобов'язані перевіряти обґрунтованість оскаржуваного рішення (висновку) атестаційної комісії.

Наведене узгоджується з передбаченим пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із «повною юрисдикцією», тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів, встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення, належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті. За загальним правилом, суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про незаконність звільнення позивача, а відтак, і про задоволення позовних вимог.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконних судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2016 року у справі № 814/992/16 залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Миколаївській області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець