Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 жовтня 2018 року

м.Київ

справа №826/26196/15

адміністративне провадження №К/9901/11419/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.

розглянувши у в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу громадянина Сирії ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року (судді: Добрянська Я.І., Аблов Є.В., Мазур А.С.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року (судді: Коротких А.Ю., Ганечко О.М., Літвіна Н.М.) у справі №826/26196/15 за позовом громадянина Сирії ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві, про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Громадянин Сирії ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), де третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Київській області (далі - ГУ ДМС України в Київській області), в якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України від 16.10.2015 № 717-15 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати ДМС України повторно розглянути його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати їх та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач поверхово підійшов до розгляду його заяви та не надав належної оцінки тій ситуації, яка існує наразі у Сирійській Арабській Республіці. Позивач стверджує, що не може повернутися у країну свого походження, оскільки в умовах внутрішнього збройного конфлікту і складної політичної ситуації, що там склалася, він має обґрунтовані підстави вважати, що з поверненням в Сирію він буде призваний до армії, де його змусять вбивати мирних жителів. Якщо ж він відмовиться, його покарають як дезертира.

Відзивів на касаційну скаргу до суду не надходило.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що громадянин Сирії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, араб за національністю, народився в Сирії, м. Хама, с. Кастун, неодружений, за віросповіданням - мусульманин. До України прибув легально на літаку рейсом Дамаск-Київ 21.02.2011 з метою працевлаштування.

В 2011 році позивач звертався до Головного управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області за наданням статусу біженця, однак йому було відмовлено.

13 листопада 2014 року позивач вдруге звернувся до територіального управління Державної міграційної служби України в місті Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду особової справи позивача Управлінням ДМС України в м.Києві складено висновок від 03.03.2015 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Листом Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства від 11.06.2015 №1-12/2795-15 особова справ громадянина Сирії ОСОБА_2 повернена на доопрацювання до ГУ ДМС України в м. Києві.

Відповідно до Додатку до висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 09.07.2015 міграційним органом повторно рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ДМС України від 26.10.2015 № 717-15 вказаний висновок було підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абзацу 4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI), як особі, стосовно якої умови, передбачені п.п.1, 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що побоювання позивача щодо переслідувань є його власними припущеннями, оскільки така інформація ґрунтується виключно на його особистих твердженнях і не підтверджена жодними належними та допустимими доказами, а тому відсутні підстави вважати, що позивач може стати жертвою переслідувань за будь-якою з конвенційних ознак, таких як: расова належність, віросповідання, національність, громадянства чи підданство або відношення до певної соціальної групи, - у разі повернення до країни громадянської належності.

Суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком суду першої інстанції.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.

Відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону № 3671-VI, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Відповідно до Директиви Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянств як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту», які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

Побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Оцінка таким побоюванням обов'язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України, тощо.

З огляду на вказівки, викладені в Директиві Ради Європейського Союзу від 29 квітня 2004 року №8043/04 та рішенні Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2017 року № 52722/15 при прийнятті рішення щодо надання або відмови в наданні відповідного статусу, органу, на який покладено такі функції, слід враховувати ситуацію у країні походження.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими.

З даного приводу Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «С.К. проти Росії» вказав на те, що гуманітарна ситуація і обстановка в області безпеки, а також характер і динаміка військового конфлікту в Сирії помітно посилилися в період між прибуттям С.К. в Росію в жовтні 2011 року і виданням наказу про його висилку в лютому 2015 року; також можна простежити погіршення ситуації з часу наказу до відхилення клопотання заявника про надання притулку. За наявними даними, незважаючи на угоду про припинення вогню, яка була підписана в лютому 2016 року, сторони конфлікту продовжують використовувати методи ведення війни, які можуть призвести до жертв серед цивільного населення. Це підтверджують повідомлення і про хаотичні обстріли і напади на цивільне населення.

При цьому, Суд вказав, що уряд не обґрунтував свій аргумент, що безпека С.К. буде гарантована тим, що його вишлють в Дамаск, і що він також буде в безпеці при переїзді в своє рідне місто або іншу частину Сирії. Уряд не надав будь-якого підтвердження, що для С.К. в Дамаску буде забезпечений достатній рівень безпеки або що він зможе виїхати з Дамаска в безпечний регіон Сирії.

Станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, офіційною позицією Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) державам-членам ООН рекомендовано у зв'язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року, які продовжуються і дотепер, ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення.

Той факт, що в Сирії триває збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об'єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною, є загальновідомим. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, тож, ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації.

Незважаючи на те, що позивач прибув в Україну задовго до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, це не спростовує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як особа, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до п.171 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН у справах біженців встановлено, якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участі, засуджується міжнародним співтовариством як така, що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може бути розцінено як переслідування.

Враховуючи викладене колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не проаналізував належним чином інформацію, повідомлену позивачем в заяві про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколах співбесід, а також не врахував поточної та актуальної інформації по ситуації в Сирії й не спростував можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення та, як наслідок, дійшов необґрунтованого висновку про відсутність встановлених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Верховний Суд також вважає необґрунтованими висновок суддів попередніх інстанцій про те, що побоювання позивача стати жертвою переслідування у країні громадянської належності є лише припущенням. Оскільки, з урахуванням принципу гуманізму, який закладено перш за все в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, припущення слід тлумачити на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.

Так, у п. 196 Керівництва УВКБ ООН вказано, що хоча загальний принцип права полягає в тому, що обов'язок надавати докази лежить на особі, що подає клопотання, випадки, коли особам що подала клопотання, може подати докази на підтвердження своєї заяви, і швидше є винятком, ніж правилом. У більшості випадків особа, яка втікає від переслідування, приїжджає в країну в тяжкому становищі і дуже часто навіть без особистих документів. Таким чином, хоча обов'язок подавати докази лежить на заявнику, завдання встановлення і опрацювання відповідних фактів вирішується спільно з повноважною особою. В деяких випадках саме уповноваженій особі доводиться використовувати засоби, які він має в своєму розпорядженні, щоб зібрати всі необхідні докази, що підтверджують клопотання.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване України рішення від 16.10.2015 № 717-15 про відмову у визнанні громадянина Сирії ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийняте ДМС без врахування ситуації, яка склалася в Сирії в результаті озброєного конфлікту та свідчить про реальну загрозу життю та свободі позивача у разі повернення його до цієї країни, з огляду на що таке рішення не відповідає міжнародним принципам та підлягає скасуванню, а заява позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повторному розгляду відповідачем відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм матеріального права.

Враховуючи наведене та те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, судами повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись статтями 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу громадянина Сирії ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2016 року скасувати.

Адміністративний позов громадянина Сирії ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві, про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України України від 16.10.2015 № 717-15 про відмову у визнанні громадянина Сирії ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець