Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 жовтня 2018 року

м. Київ

справа №826/24889/15

адміністративне провадження №К/9901/12337/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2016 року (судді: Літвінова А.В., Данилишин В.М., Мазур А.С.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року (судді: Собків Я.М., Вівдиченко Т.Р., Петрик І.Й.) у справі №826/24889/15 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби про визнання протиправними дій та бездіяльності, скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби про визнання протиправними дій та бездіяльності, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 19.10.2015 ВП №42622390.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2016 року, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано постанову Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження від 19.10.2015 ВП №42622390. В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Скаргу мотивує тим, що суди не врахували, що ОСОБА_1 більше року не витребовував належні йому за рішенням Європейського суду з прав людини грошові кошти, розрахунковий рахунок не повідомив, а тому державним виконавцем правомірно було перераховано такі кошти до Державного бюджету України та закінчено виконавче провадження.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а рішення судів такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 31 грудня 2010 року у справі №2а-3443/10, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено: зобов'язано ГУПФУ у Київській області призначити з 03 березня 2009 року та виплачувати у подальшому ОСОБА_1 державну пенсію у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи виключно із законодавчо визначеного розміру мінімальної пенсії за віком з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів в зв'язку з порушенням терміну їх виплати.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 13.02.2014 у справі «Васильєв та інші проти України» (заява № 29266/08) постановлено, що протягом трьох місяців держава - відповідач має забезпечити виконання рішень національних судів, ухвалених на користь заявників (серед яких значиться ОСОБА_1.), які підлягають виконанню та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди та компенсації судових витрат, а також додатково сплатити суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявникам на ці суми; ці суми повинні бути конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення виплати; із закінченням зазначеного тримісячного строку і до остаточної виплати на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Постановою головного державного виконавця ВПВР ДВС України від 21.03.2014 було відкрито виконавче провадження № 42622390 з виконання рішення Європейського суду з прав людини № 29266/08 від 13.02.2014.

Платіжним дорученням від 24 вересня 2014 року №6032 Міністерством юстиції України було перераховано на розрахунковий рахунок Державної виконавчої служби України грошові кошти у розмірі 34748,63 грн. на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 13 лютого 2014 року «Васильєв та інші проти України» в частині ВП №42622390.

19 жовтня 2015 року головним державним виконавцем ВПВР ДВС України було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №42622390, на тих підставах, що стягувачем більше року не були витребувані належні йому кошти, а також у зв'язку із фактичним виконанням рішення Європейського суду з прав людини «Васильєв та інші проти України».

Вважаючи вказану постанову необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що постанова головного державного виконавця ВПВР ДВС України про закінчення виконавчого провадження ВП №42622390 від 19 жовтня 2015 року є передчасною, а тому підлягає скасуванню.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень передбачених законом, в тому числі і судових, є головним завданням державної виконавчої служби.

Згідно зі статтею 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний здійснити заходи, необхідні для своєчасного і повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Положеннями п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV унормовано, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

В силу п. 9 ч. 2 ст. 17 Закону № 606-XIV відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Статтею 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV (далі - Закон №3477-IV) встановлено, що під Рішенням у цьому законі мається на увазі: а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г) рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України;

Відповідно до статей 2 та 3 Закону №3477-IV порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом №606-XIV, іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом. Виконання Рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Частиною 1 статті 7 Закону №3477-IV передбачено, що протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва: надсилає стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів; надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва. Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті "б" цієї частини, відкриває виконавче провадження.

В свою чергу, частиною 2 вказаної статті визначено, що неподання стягувачем заяви про виплату відшкодування не є перешкодою для виконання Рішення.

Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 8 Закону №3477-IV протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у пункті «б» частини першої статті 7 цього Закону.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині третій цієї статті документів здійснює списання на вказаний Стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України. Порядок збереження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визначається Законом України «Про виконавче провадження».

Підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.

При цьому, у відповідності до частини другої статті 9 Закону№3477-IV сума відшкодування, яка знаходиться на депозитному рахунку державної виконавчої служби, перераховується на рахунок стягувача після подання ним відповідної заяви.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на виконання рішення ЄСПЛ від 13.02.2014 у справі «Васильєв та інші проти України» в частині ОСОБА_1 постановою головного державного виконавця ВПВР ДВС України від 21.03.2014 було відкрито виконавче провадження № 42622390. Відповідна постанова була направлена на адресу позивача рекомендованим поштовим відправленням, проте була повернута відділом поштового зв'язку із позначкою «за закінченням встановленого строку зберігання».

Доказів надіслання будь-яких інших документів відповідачем на адресу позивача в межах виконавчого провадження № 42622390 матеріали справи не містять.

В подальшому Міністерством юстиції України було перераховано на розрахунковий рахунок Державної виконавчої служби України грошові кошти у розмірі 34 748,63 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення від 24.09.2014 №6032.

Однак, у зв'язку із відсутністю у матеріалах виконавчого провадження № 42622390 заяви стягувача про виплату відшкодування, наявність якої визначена законодавцем як передумова для перерахування грошових коштів, вказані кошти були зараховані до Державного бюджету України у відповідності до приписів частини 7 статті 45 Закону № 606-XIV.

Таким чином, відповідачем не заперечується факт невиплати ОСОБА_1 справедливої сатисфакції у розмірі 2000 (дві тисячі) євро на підставі рішення ЄСПЛ від 13.02.2014 у справі «Васильєв та інші проти України».

Разом з тим, на переконання скаржника, наведені обставини підтверджують вжиття як з боку боржника, - Держави Україна, так і з боку органу виконавчої служби всіх необхідних та достатніх дій з метою повного фактичного виконання рішення ЄСПЛ від 13.02.2014 у справі «Васильєв та інші проти України» в частині ОСОБА_1 та, відповідно, правомірність винесення оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження.

В свою чергу, позивачем наголошено на тому, що він не отримував кореспонденції від відповідача в рамках процесу виконання рішення ЄСПЛ у справі «Васильєв та інші проти України» (заява №29266/08 та 248 інших заяв) від 13.02.2014.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що саме необізнаність позивача про наявність відкритого виконавчого провадження №42622390 зумовила невиконання ним вимог частини 1 статті 7 Закону №3477-IV.

Факт необізнаності позивача, був відомий державному виконавцю. Однак, жодних додаткових спроб повідомити його про необхідність подання заяви про виплату відшкодування відповідачем вчинено не було.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував і на необхідності дотримання органами державної влади принципу правової визначеності, який є одним з основоположних аспектів верховенства права та передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення.

Стабільність судової практики безпосередньо пов'язана з поняттям стабільності судового рішення, а стабільність судового рішення є одним зі складників принципу правової певності (визначеності).

Суд неодноразово підкреслював потребу в забезпеченні державою умов для реалізації остаточного судового рішення, а право на виконання судового рішення розглядає як складова права на судовий захист.

Так, у пунктах 46, 48, 51, 54 рішення від 15.10.2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції.

З урахуванням обставин справи, а також правової позиції Європейського суду з прав людини, Верховний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що ненадання стягувачем заяви про виплату відшкодування не є перешкодою для виконання остаточного рішення суду та не може бути підставою до закінчення виконавчого провадження у відповідності положень пункту 8 частини 1 статті 49 Закону №606-XIV.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про передчасність та, як наслідок, протиправність постанови Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про закінчення виконавчого провадження від 19.10.2015 ВП №42622390 є обґрунтованим.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2017 року у справі №826/24889/15 залишити без змін, а касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, - без задоволення.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець