Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.10.2018 року у справі №815/2650/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 жовтня 2018 року

м. Київ

справа №815/2650/16

адміністративне провадження №К/9901/17932/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017 (колегія суддів у складі: Милосердного М.М., Бітова А.І., Ступакової І.Г.) у справі № 815/2650/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, третя особа: ОСОБА_5, про визнання протиправними дій та зобов'язання вичинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Білгород-Дністровського районного відділу Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - Білгород-Дністровський РВ ДМС України в Одеській області), Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (далі - Виконком Білгород-Дністровської міськради Одеської області), третя особа: ОСОБА_5, про визнання протиправними дій щодо зняття позивача з реєстраційного обліку з квартири АДРЕСА_1 та зобов'язання поновити його реєстрацію за цією адресою.

В ході судового розгляду справи відповідача - Білгород-Дністровський РВ ДМС України в Одеській області було замінено на належного відповідача - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2016 адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними дії Білгород-Дністровського РВ ДМС України в Одеській області щодо зняття ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання за адресою: квартира АДРЕСА_1; зобов'язано Виконком Білгород-Дністровської міськради Одеської області скасувати зняття з реєстрації місця проживання позивача за адресою: квартира АДРЕСА_1.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017 адміністративний позов залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судом неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, внаслідок чого суд дійшов хибного висновку про порушення ним строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.07.2011 Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області ухвалене заочне рішення, яким, серед іншого, зобов'язано відділення Державного департаменту громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Білгород-Дністровського МВ УМВС України в Одеській області зняти з реєстраційного обліку ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1

12.01.2016 ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області скасовано заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05.07.2011.

Позивач зазначає, що Білгород-Дністровським РВ ДМС України в Одеській області його знято з реєстраційного обліку з квартири АДРЕСА_1, тобто, з адреси іншої, ніж та, що зазначена в заочному рішенні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05.07.2011.

В ході судового розгляду, 12.09.2016 позивач звернувся з письмовою заявою до ГУ ДМС України в Одеській області, в якій просив поновити його реєстрацію за вказаною квартирою.

Відповідно до відповіді від 27.09.2016 № 1226 позивачу відмовлено в поновленні реєстрації з підстав законодавчої зміни порядку реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування. Відповідно до вказаних змін станом на час звернення позивача щодо поновлення місця реєстрації, повноваження щодо реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що дії Білгород-Дністровського РВ ДМС України в Одеській області щодо зняття позивача з реєстраційного обліку, здійснені на виконання заочного рішення суду, яким не встановлені правові підстави для таких дій, тому порушують вимоги Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», вимоги статті 19 Конституції України. З метою захисту порушених прав позивача, суд вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав орган реєстрації виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради Одеської області скасувати зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою: квартира АДРЕСА_1.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав до скасування рішення суду першої інстанції та залишення адміністративного позову без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Тобто, вирішуючи даний спір, суди як першої, так і апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок є помилковим, з огляду на наступне.

Частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017, далі - КАС України) передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України, в редакції, чинній з 15.12.2017).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12.10.1978) висловлено думку, що термін «суд, встановлений законом» у статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій), до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За визначенням, закріпленим у пункті 7 частини першої статті 3 згаданого Кодексу, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Предметом розгляду у цій справі є протиправні, на думку позивача, дії Білгород-Дністровського РВ ДМС України в Одеській області щодо зняття з реєстрації місця проживання позивача.

Органи місцевого самоврядування можуть виступати у правовідносинах як суб'єктами приватних правовідносин, так і суб'єктами публічних правовідносин. Причому статус державних чи місцевих органів влади визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права - цивільні чи публічні вони мають намір реалізувати.

Суд зазначає, що у даній справі спір пов'язаний з реалізацією житлових прав особи, зокрема, права на користування квартирою, тобто з цивільним правом. Відповідач у таких відносинах владних управлінських функцій щодо позивача не здійснює, а є органом, який виконує свої обов'язки щодо зняття з реєстрації місця проживання особи. Права, за захистом яких звернувся до суду позивач, виникають із житлових правовідносин.

Відтак, спір про захист права конкретної фізичної особи на користування житлом є не публічним, а приватноправовим. Держава, юридичні особи публічного права можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.

Той факт, що відповідачами є ГУ ДМС України в Одеській області та Виконком Білгород-Дністровської міськради Одеської області, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір на публічно-правовий.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.05.2008 у справі № 21-1540во06, і у постановах Верховного Суду України від 23.02.2016 (справа № 21-6551а15) та від 02.03.2016 (справа № 6-14цс16). Дані правові позиції кореспондуються з правовим висновком у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 по справі № 826/13571/17.

Колегія суддів Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від зазначених позицій.

Враховуючи викладене, за суб'єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду місцевими загальними судами в порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За правилами абзацу першого частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

При цьому за змістом абзацу другого цієї ж процесуальної норми порушення правил юрисдикції адміністративних судів є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Згідно з частиною четвертою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.

За таких обставин оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції та постанова Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2016 підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Роз'яснити позивачеві право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи положення частини шостої статті 143 КАС України та відсутність заяви скаржника про розподіл судових витрат (повернення судового збору), приписи частини другої статті 238 цього Кодексу застосуванню не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06.10.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017 у справі № 815/2650/16 скасувати.

Провадження у справі № 815/265016, відкрите в порядку адміністративного судочинства, закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Головуюча суддя: І.Л. ЖелтобрюхСудді: О.В. Білоус Т.Г. Стрелець