ПОСТАНОВА

Іменем України

23 березня 2020 року

Київ

справа №806/2273/17

адміністративне провадження №К/9901/39031/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року (головуючий суддя - Моніч Б.С., судді: Капустинський М.М., Охрімчук І.Г.) у справі №806/2273/17 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі також - відповідач, Департамент ДВС МЮУ) про визнання неправомірними бездіяльність (дії), скасування рішення (повідомлення),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:

- визнати неправомірними бездіяльність (дії) Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в частині повернення виконавчого документа за справою № 806/339/17 від 09 березня 2017 року;

- скасувати рішення (повідомлення) державного виконавця Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурла В.Е. від 04 серпня 2017 року про повернення виконавчого документу стягувану без прийняття до виконання, як неправомірне та безпідставне.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач в порушення вимог визначених статтею 37 Закону України «Про виконавче провадження» безпідставно повернув виконавчий лист без виконання посилаючись на статтю 4 вказаного Закону.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції вказав, що відповідач повертаючи позивачу виконавчий документ без прийняття до виконання, який не відповідає вимогам щодо оформлення виконавчого документу встановленим статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження», діяв правомірно та в межах наданих йому повноважень.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову, про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Визнано неправомірними бездіяльність (дії) Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в частині повернення виконавчого документа у справі №806/339/17 від 09 березня 2017 року. Скасовано повідомлення головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Бурла В.Е. від 04 серпня 2017 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зазначив, що посилання відповідача на статтю 4 Закону України «Про виконавче провадження» (вимоги до виконавчого документа) не є безумовною підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання, з огляду на можливість вчинення державним виконавцем дій передбачених статтею 18 вказаного Закону. Також, суд вказав, що під час виконання рішень державний виконавець має право на безпосередній доступ до баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно та кошти, а тому відсутність у виконавчому листі коду ЄДРПОУ боржника та індивідуального ідентифікаційного номера стягувача не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчого провадження без виконання.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги. Позиція інших учасників справи

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року незаконною та необґрунтованою, а тому просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року

Зокрема, скаржник вказує, що у разі невідповідності виконавчого документа приписам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», ці недоліки можуть бути виправлені стягувачем, який може звернутися до органу, який видав виконавчий документ щодо приведення виконавчого документа у відповідність із зазначеними вимогами, і це не позбавляє його права пред`явити виконавчий документ на виконання повторно.

Окрім того, скаржник не заперечує, що державний виконавець має право на безпосередній доступ до баз, але це не є його обов`язком.

Заперечення на касаційну скаргу від позивача не надходили.

Рух касаційної скарги

Ухвалою від 16 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Шарапи В.М. (суддя-доповідач), Бевзенка В.М, Данилевич Н.А. відкрив провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду Богданюк Н.Л., у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В.М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року №14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. (головуючий суддя), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року позов ОСОБА_1 до Управління про запобігання корупції та проведення люстрації МВС України щодо визнання дій неправомірними, зобов`язання надати повну та достовірну інформацію на звернення від 25 грудня 2016 року задоволено.

Позивачем до Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ було подано на виконання виконавчий лист №352, який виданий 06 квітня 2017 року на виконання постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 09 березня 2017 року у справі №806/339/17.

04 серпня 2017 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ Бурла В.Е. винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачеві без прийняття до виконання, яке мотивоване тим, що всупереч вимогам пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», у пред`явленому виконавчому документі не зазначено ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців та громадських формувань боржника та стягувача.

Не погодившись із рішенням (повідомленням) державного виконавця Бурла В.Е., позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом про визнання його протиправним та скасування.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої, третьої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі також - Закон №1404-VIII, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою.

Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов`язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов`язаний мати таку печатку.

Частиною четвертою статті 4 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо:

1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);

2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання;

3) боржника визнано банкрутом;

4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) юридичну особу - боржника припинено;

6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;

7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;

8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим;

9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Законом №1404-VIII визначено вичерпний перелік вимог до виконавчого документа, які є обов`язковими для органу, який його видав, а, також, визначено вичерпний перелік підстав, за яких виконавчий документ повертається.

Аналізуючи наведені положення Закону № 1404-VIII можна дійти висновку, що на стадії відкриття виконавчого провадження державний виконавець повинен пересвідчитися, зокрема, чи відповідає виконавчий документ і заява про його виконання вимогам Закону № 1404-VIII, чи надано усі документи, відтак якщо немає підстав для повернення виконавчого документа або відмови у відкритті виконавчого документа, відкриває виконавче провадження. Треба зауважити також, що виконавчий документ видав суд і державний виконавець не може на власний розсуд вносити зміни за цим документом.

Відповідно до частини першої статті 259 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для повернення виконавчого листа №352 державний виконавець Бурла В.Е. вказав на те, що у виконавчому документі не зазначено ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності).

Разом з тим, державний виконавець не врахував, що у адміністративних справах сторонами можуть бути не лише фізичні чи юридичні особи, а і суб`єкти владних повноважень, які не мають статусу юридичних осіб.

Так, у даному випадку, стороною у справі було Управління запобігання корупції та проведення люстрації МВС, яке не має статусу юридичної особи (суд апеляційної інстанції встановив це з відкритих джерел: https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch), а отже стосовно нього і не могло і не мало бути зазначено відомостей про ідентифікаційний код юридичної особи.

Водночас, державним виконавцем обґрунтовано зауважено, що у виконавчому документі №352 відсутній ідентифікаційний код фізичної особи стягувача.

Таким чином, суду апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про незаконність дій державного виконавця у прийнятті виконавчого листа при відсутності у виконавчому документі індивідуального ідентифікаційного номера стягувача - ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з підстав наведених вище.

В даному випадку, дії державного виконавця є правомірними, законними та ґрунтуються виключно на вимогах Закону України «Про виконавче провадження».

На наведені обставини суд апеляційної інстанції уваги не звернув, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.

Отож, в обсязі встановлених в цій справі обставин і правового регулювання спірних відносин висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог є правильними.

Окремо, Верховний Суд звертає увагу, що у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, ці недоліки можуть бути виправлені стягувачем, який може звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення виконавчого документа у відповідність із зазначеними вимогами, і це не позбавляє його права пред`явити виконавчий документ на виконання.

Таку правову позицію стосовно вирішення спорів вказаної категорії висловлював Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2018 року справа №806/1376/17.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення неправильно застосовано норми матеріального права у зв`язку з неправильним тлумаченням наведених приписів Закону України «Про виконавче провадження», що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Таким чином, доводи касаційної скарги спростовують висновки суду апеляційної інстанції та приймаються Верховним Судом в якості належних.

Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам закону й фактично встановленим обставинам справи, отже суд апеляційної інстанції скасував її помилково.

Отже, зважаючи на приписи статті 352 КАС України, касаційну скаргу відповідача необхідно задовольнити, скасувати постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року, і залишити в силі постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 3, 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - задовольнити.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року - скасувати, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року у справі №806/2273/17 - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду