ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.01.2018 Київ К/9901/1447/17 806/309/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року (головуючий суддя: Семенюка М.М.)

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Шевчук С.М., судді - Бучик А.Ю., Мацько Є.М.)

у справі №806/309/17

за позовом ОСОБА_3

до відповідача Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

31 січня 2017 року позивач звернулась в Житомирський окружний адміністративний суд з позовом до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначила про протиправність застосування у 2015 році податковим органом положень ст. 267 ПК України та визначення їй податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2015 рік, посилаючись на те, що їх застосування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2017 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області від 26 червня 2015 року № 863-17.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що застосування контролюючим органом норм статті 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році, оскільки це суперечить принципу стабільності визначеному в ст. 4 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок підлягає сплаті, виходячи з норм статті 267 ПК України, починаючи з 01 січня 2015 року безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку.

Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло.

20 грудня 2017 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач є власником транспортного засобу марки LEXUS моделі GX 460, з об'ємом двигуна 4608, реєстраційний номер AM 0954AX, 2010 року випуску, дата першої реєстрації 25.04.2012, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії CXX 073116 (а.с. 36).

26 червня 2015 року Житомирською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Житомирській області винесено податкове повідомлення-рішення від 26 червня 2015 року № 863-17, яким визначено позивачу податкове зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25 000 грн. (а.с. 14). Також, податковим органом сформовано та направлено на адресу позивача податкову вимогу від 06.10.2015 № 1883-23 (а.с. 15).

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Так, Законом України №71-VІІІ від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», що набрав чинності 01.01.2015, статтю 267 ПК України викладено у новій редакції та запроваджено транспортний податок.

Відповідно до пункту 267.1 статті 267 ПК України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Пунктом 267.2 статті 267 ПК України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з п. 267.4 статті 267 ПК України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Пунктом 267.6 статті 267 ПК України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) врегульовано порядок обчислення та сплати транспортного податку.

Так, обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Підпунктом 267.8.1 пункту 267.8 статті 267 ПК України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що транспортний податок сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що належний позивачу на праві приватної власності автомобіль марки LEXUS моделі GX 460, з об'ємом двигуна 4608, реєстраційний номер AM 0954AX, 2010 року випуску, дата першої реєстрації 25.04.2012 є об'єктом оподаткування транспортним податком, а позивач відповідно є платником такого податку, що вірно було встановлено судами першої та апеляційної інстанції.

Разом з цим, статтею 4 ПК України визначено основні засади податкового законодавства України.

Одним із принципів податкового законодавства України є принцип стабільності, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у 2015 році є протиправним та таким, що суперечить принципу стабільності, визначеному у статті 4 ПК України, виходячи з наступного.

Пунктом 10.2 статті 10 ПК України встановлено, що місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Згідно з п. 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпункт 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України імперативно врегульовує порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.

Так, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Плановим відповідно до норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Колегія суддів звертає увагу на те, що не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради. Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

В даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII набрали чинності з 01.01.2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

Транспортний податок встановлено на території міста Житомира рішенням 47 сесії 6 скликання Житомирської міської ради від 10.06.2015 № 392 «Про місцеві податки та збори» (а.с. 37).

Виходячи із системного аналізу вищевикладеного, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 863-17 від 26 червня 2015 року, оскільки запроваджені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.

У спірних правовідносинах колегія суддів також застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, колегія суддів дійшла висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області залишити без задоволення, на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2017 року у справі №806/309/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова