Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.12.2019 року у справі №308/3730/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2019 року

Київ

справа №308/3730/17

адміністративне провадження №К/9901/34514/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л. О.,

суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 308/3730/17

за позовом Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до громадянин В'єтнаму ОСОБА_1 про примусове видворення іноземця з України

за касаційною скаргою Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Сапіги В. П., суддів Кухтея Р. В., Обрізка І. М. та

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Сапіги В. П., суддів Кухтея Р. В., Обрізка І. М.

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У квітні 2017 року Чопський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - позивач) звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з адміністративним позовом до громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 (далі - відповідач) про примусове видворення іноземця з України.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 13 квітня 2017 року на підставі статті 3 Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб відповідач був переданий на територію України у встановленому Угодою порядку за незаконний перетин державного кордону України в Словацьку Республіку на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби "Княгиня" із покликанням на відсутність документів, що посвідчують його особу та підтверджують законність перебування на території України. Тому позивач просив на підставі частинию 1 статті 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3773-VI від 22 вересня 2011 року примусово видворити за межі України громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 як такого, що не має законних підстав для перебування та території України.

Одночасно з адміністративним позовом позивачем подано клопотання, в якому просить затримати громадянина В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з метою поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, для ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 квітня 2017 року задоволено клопотання позивача про затримання відповідача та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 квітня 2017 року адміністративний позов задоволено. Примусово видворено за межі України громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 як такого, що не має законних підстав для перебування.

Постановляючи ухвалу про затримання громадянина В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України на строк до 6 місяців, а також задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не має законних підстав для перебування на території України.

Не погоджуючись з вищевказаними ухвалою та постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційні скарги на ухвалу та постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 квітня 2017 року.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2017 року апеляційну скаргу громадянина В'єтнаму ОСОБА_1, подану його представником Самолюком Василем Васильовичем задоволено. Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 квітня 2017 року у справі № 308/3730/17 скасовано. Постановлено нову ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про затримання громадянина В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з метою поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2017 року апеляційну скаргу громадянина В'єтнаму ОСОБА_1, подану його представником Самолюком Василем Васильовичем задоволено. Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 квітня 2017 року у справі № 308/3730/17 скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні адміністративного позову Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 про примусове видворення з України.

Скасовуючи ухвалу та постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що при прийняті оскаруваних рішень судом першої інстанції було порушено нормами матеріального та процесуального права. Так, Законом України "Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про реадмісію громадян обох держав" від 03 вересня 2008 року було ратифіковано Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про реадмісію громадян обох держав. Процедура реадмісії громадян В'єтнаму визначена статтею 4 цієї Угоди. Оскільки відповідач був прийнятий Україною на підставі статті 3 Угоди між Україною та Європейським співтовариством про реадмісію осіб, то він підлягає видворенню не за процедурою передбаченою статтею 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та статею 183-7 КАС України (у редакії чинній до 15.12.2017), а за процедурою, визначеною статтею 29 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та Угодою між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про реадмісію громадян обох держав від 25 вересня 2007 року, ратифікованою Законом України "Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про реадмісію громадян обох держав". Тому, у суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення клопотання позивача та задоволення адміністративного позову про примусове видворення громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 за межі України.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

17 липня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про скасування ухвали та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2017 року, з підстав порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, у якій просив скасувати ухвалу та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2017 року, а ухвалу та постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 квітня 2017 року у справі № 308/3730/17 залишити без змін.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою для звернення органу охорони державного кордону до адміністративного суду з позовом про примусове видворення особи за межі території України є факт його затримання в межах контрольованого прикордонного району під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України. Скаржник вказує, що документів, що посвідчують особу та підтверджують законність перебування на території України на момент затримання у відповідача були відсутні. Також, скаржник звертав увагу на відсутність імплементаційного (виконавчого) протоколу, що унеможливлює виконання Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам "Про реадмісію громадян обох держав".

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на ухвалу і постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 квітня 2017 року та ухвалу і постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2017 року у справі № 308/3730/17.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ~law27~).

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції ~law28~ обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1,7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України матеріали касаційної скарги передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

06 березня 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Білоус О. В., судді Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року №524/0/78-19 у зв'язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Білоуса О. В. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л. О., судді Загороднюк А. Г., Соколов В. М.

19 грудня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л. О. прийнято до провадження справу за касаційною скаргою Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, закінчено підготовчі дії у справі та призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Позиція інших учасників справи

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Громадянин В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,13 квітня 2017 року незаконно, поза пунктом пропуску, перетнув державний кордон в складі групи осіб з України в Словацьку Республіку в районі прикордонних знаків №83-84, на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби "Княгиня". Після незаконного перетину кордону був затриманий представниками прикордонної поліції Словацької Республіки та 14 квітня 2017 року, в пункті пропуску "Княгиня" Чопського прикордонного загону, на підставі статті 3 Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб був переданий на територію України у встановленому угодою порядку під час проведення прикордонно-представницької зустрічі. Документів що підтверджують законність перебування на території України у відповідача відсутні.

14 квітня 2017 року Чопським прикордонним загоном було складено протокол про адміністративне затримання та протокол особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів.

18 квітня 2017 року відповідачем було прийнято рішення про примусове повернення з України іноземця або особи без громадянства.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" № 3773-VI від 22 вересня 2011 року (далі-Закон № 3773-VI) правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

За приписами ~law30~ іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (~law31~).

Абзацом першим ~law32~ визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Відповідно до абзацу першого ~law33~ іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017).

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, що громадянин В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,13 квітня 2017 року незаконно, поза пунктом пропуску, перетнув державний кордон в складі групи осіб з України в Словацьку Республіку в районі прикордонних знаків №83-84, на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби "Княгиня". Після незаконного перетину кордону був затриманий представниками прикордонної поліції Словацької Республіки та 14 квітня 2017 року, в пункті пропуску "Княгиня" Чопського прикордонного загону, на підставі статті 3 Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб був переданий на територію України у встановленому угодою порядку під час проведення прикордонно-представницької зустрічі.

За приписами ~law34~ передача з України або прийняття в Україну іноземця або особи без громадянства здійснюється відповідно до міжнародного договору про реадмісію.

Згідно ~law35~ іноземці або особи без громадянства, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають примусовому видворенню у разі, якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких іноземців або осіб без громадянства відсутній договір про реадмісію.

27 вересня 2007 року між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам було підписано Угоду про реадмісію громадян обох держав (далі - Угода), яка була ратифікована Законом України від 03 вересня 2008 року №359-VI. Угода набрала чинності у встановленому порядку 10 квітня 2009 року.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Угоди на запит однієї Договірної Сторони інша Договірна Сторона здійснює реадмісію осіб, які не виконують чи більше не виконують правові вимоги стосовно в'їзду чи перебування на території держави запитуючої Договірної Сторони, далі - осіб, які підлягають реадмісії.

Запитуюча Договірна Сторона негайно та без будь-яких спеціальних процедур здійснює реадмісію осіб, які підлягають реадмісії та які, відповідно до результатів перевірки компетентними органами, не є громадянами держави запитуваної Договірної Сторони або не відповідають вимогам, передбаченим у статті 2 цієї Угоди (пункт 2 статті 1 Угоди).

Згідно з частиною 1 статті 2 Угоди кожна Договірна Сторона, відповідно до пункту 1 статті 1, здійснює реадмісію осіб, які підлягають реадмісії та які, відповідно до результатів перевірки, відповідають таким вимогам: a) мають громадянство держави запитуваної Договірної Сторони, одночасно не маючи громадянства держави запитуючої Договірної Сторони чи будь-якої іншої держави; b) будь-коли до їхнього в'їзду на територію держави запитуючої Договірної Сторони мали законне постійне місце проживання на території держави запитуваної сторони та не мають постійного місця проживання в третій країні; c) підлягають чинному наказу про депортацію згідно із національним законодавством держави запитуючої Договірної Сторони.

Статтею 8 Угоди передбачається її імплементація шляхом укладання виконавчого протоколу протягом 180 (ста вісімдесяти) днів з дня підписання цієї угоди. Цим Виконавчим протоколом повинні визначатися органи, відповідальні за виконання окремих положень цієї Угоди. Такий Виконавчий протокол до Угоди укладений не був.

Не укладання виконавчого протоколу не впливає на чинність Угоди та її обов'язкову силу для України. Відповідно до частини 1 статті 24 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, договір набирає чинності в порядку і в дату, передбачену в самому договорі, або погоджені між державами, які брали участь в переговорах.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Ані Конституція України, ані Віденська конвенція 1969 року не пов'язують чинність міжнародного договору з його імплементацією, або будь-якими діями на його виконання. Договір стає чинним після надання згоди на нього Верховною Радою України шляхом ратифікації. Зокрема, Угодою передбачено порядок набрання нею чинності через 30 днів після повідомлення про ратифікацію.

Посилання скаржника на факт неукладення виконавчого протоколу до Угоди не може вважатися перешкодою для виконання цього міжнародного договору.

Таким чином, громадяни Соціалістичної Республіки В'єтнам, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають реадмісії, що в свою чергу виключає можливість застосування до них процедури примусового видворення, а відповідно й затримання з метою поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні для ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

Подібний висновок щодо можливості виконання Угоди про реадмісію громадян між Україною та Соціалістичною Республікою В'єтнам за відсутності виконавчого протоколу вже був висловлений у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі №308/8109/17, від 19 липня 2019 року у справі № 522/23102/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 522/23066/17 і Верховний Суд не знаходить підстав для відступу від нього.

При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що належність особи ОСОБА_1 до громадянства В'єтнаму позивачем не ставилося під сумнів, а відсутність відомостей про громадянство відповідача не покладалося у підстави позову для примусового видворення іноземця з України. Більше того, позивач звертаючись до суду першої інстанції вказував відповідача - громадянин В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

На підставі вищезазначеного, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком апеляційної інстанції, що оскільки відповідач був прийнятий Україною на підставі ~law36~ та статтею 183-7 КАС України (у редакції чинній до
15.12.2017).

Натомість до нього мало застосовуватися процедура визначена ~law37~ та Угодою між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про реадмісію громадян обох держав від 25 вересня 2007 року, ратифікованою Законом України "Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про реадмісію громадян обох держав".

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі, а саме ухвала та постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2017 року, постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що судом апеляційної інстанцій надано належну правову оцінку доводам, наведеним під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у касаційній скарзі не зазначено.

За такого правового регулювання, предмета і підстави позову в даному адміністративному спорі, Верховний Суд встановив, що суд апеляційної інстанції, дійшов до обґрунтованого та законного висновку про відмову у задоволенні клопотання задоволенні клопотання Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про затримання громадянина В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з метою поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, а також про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що касаційне провадження відкрито за касаційною скаргою Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України у справі № 308/3730/17 про скасування, окрім ухвали та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2017 року, також на ухвалу та постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 квітня 2017 року, які скаржником не оскаржувалися. Навпаки, скаржник просив скасувати ухвалу та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2017 року, а ухвалу та постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 квітня 2017 року у справі № 308/3730/17 залишити без змін.

Тож враховуючи те, що право оскаржувати судові рішення у касаційному порядку є диспозитивним правом учасника справи, то Верховний Суд переглядаючи в касаційному порядку в межах доводів касаційної скарги надає правову оцінку лише тим рішенням, які оскаржуються скаржником у касаційній скарзі.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції винесено законне і обґрунтоване рішення, а саме ухвала та постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2017 року, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Чопського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.

2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2017 року у справі № 308/3730/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.........................................

Л. О. Єресько

А. Г. Загороднюк

В. М. Соколов

Судді Верховного Суду