ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2024 року

м. Київ

справа №260/4391/21

адміністративне провадження № К/990/8165/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Кравчука В.М., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року (головуючий суддя Іванчулинець Д.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року (головуючий суддя Ніколін В.В., судді: Большакова О.О., Пліш М.А.) у справі № 260/4391/21 за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

23 вересня 2021 року ОСОБА_1 (далі також позивачка) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Ужгородської міської ради (далі також відповідач або міська рада), у якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення Ужгородської міської ради ІХ сесії VIIІ скликання від 07 вересня 2021 року № 398 «Про скасування підпунктів «..»,1.2 п.1 рішення виконкому 10.04.2019 № 124 «Про погодження розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності».

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року залишено без змін.

07 березня 2023 року на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивачки, надіслана 05 березня 2023 року, в якій скаржниця просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

Копію зазначеної ухвали відповідач отримав 19 квітня 2023 року, проте правом надання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

IІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачкою у відповідності до умов паспортів прив`язки за реєстраційним № 9/03-03 та № 10/03-03 здійснено розміщення торгівельних павільйонів по АДРЕСА_1 ).

Проте, після спливу більше ніж двох років після прийняття Ужгородської міською радою рішення від 10 квітня 2019 року та відсутності будь-яких претензій щодо розміщених торгівельних павільйонів, 07 вересня 2021 року Ужгородською міською радою VIII скликання на IX сесії прийнято рішення № 398 «Про скасування підпунктів 1.2. пункту 1 рішення виконкому 10.04.2019 № 124 «Про погодження розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності» (далі також рішення № 398, спірне рішення).

На думку позивачки, доводи, які слугували підставою для скасування підпунктів 1.2., пункту 1 рішення виконкому від 10 квітня 2019 року є безпідставними та необґрунтованими, а саме рішення від 07 вересня 2021 року № 398 незаконним.

В свою чергу відповідач зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів позивачки, просив відмовити у задоволенні позову.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено таке.

10 квітня 2019 року виконавчим комітетом Ужгородської міської ради прийнято рішення за № 124 «Про погодження розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності» (далі також рішення виконкому від 10 квітня 2019 року № 124).

Так, підпунктами 1.2 пункту 1 рішення виконкому від 10 квітня 2019 року № 124 передбачено:

« 1. Погодити розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності:

1.2. Гр. ОСОБА_1 - двох павільйонів по АДРЕСА_1 ».

На виконання вимог рішення від 10 квітня 2019 року Управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради на замовлення ОСОБА_1 видано паспорти прив`язки за реєстраційним № 9/03-03 та № 10/03-03.

У відповідності до вимог паспортів прив`язки за реєстраційним № 9/03-03 та № 10/03-03 здійснено розміщення торгівельних павільйонів по АДРЕСА_1 (біля будинку №70).

07 травня 2021 року до Ужгородської міської ради звернувся з депутатським зверненням за № 01-11/373 ОСОБА_2 щодо скасування паспортів прив`язки тимчасових споруд по АДРЕСА_1 , у зв`язку із порушенням будівельних норм під час встановлення МАФів за вказаною адресою.

25 червня 2021 року під час обходу території м. Ужгорода представниками управління муніципальної варти було виявлено факт встановлення МАФ по АДРЕСА_1 та складено припис про зупинення будівельних робіт.

29 червня 2021 року під час комісійного обстеження стану проведення робіт з розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності за вищевказаною адресою комісія зафіксувала той факт, що замовниками ОСОБА_3 та ОСОБА_1 встановлено на бетонній підготовці металевий каркас одного павільйону замість розміщення чотирьох павільйонів, що не відповідає вимогам (по 2 павільйони відповідно) паспортів прив`язки ТС ОСОБА_3 за № 7/03-03, № 8/03-03 від 19 березня 2021 pоку, ОСОБА_1 за № 9/03- 03, № 10/03-03 від 19 березня 2021 року.

На підставі цього складено Акт обстеження розміщення тимчасових споруд (ТС) по АДРЕСА_1 .

07 вересня 2021 року Ужгородською міською радою VIII скликання на IX сесії прийнято рішення № 398 «Про скасування підпунктів 1.2. пункту 1 рішення виконкому 10.04.2019 № 124 «Про погодження розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», згідно пунктів 1,2, 3 якого вирішено:

« 1. Скасувати підпункти 1.1., 1.2., пункту 1 рішення виконкому 10.04.2019 № 124 «Про погодження розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності».

2. Управлінню містобудування та архітектури анулювати відповідні паспорти прив`язки тимчасових споруд.

3. Департаменту міського господарства розірвати відповідні договори на користування конструктивними елементами благоустрою з урахуванням ставок оплати, передбачених рішенням XXVI сесії міської ради VI скликання від 07.11.2014 року № 1505...».

На офіційному сайті Ужгородської міської ради доступного за посиланням: https://rada-uzhgorod.gov.ua/ було опубліковано супровідну записку начальника управління містобудування та архітектури ОСОБА_4 до проекту рішення «Про скасування підпунктів 1.1., 1.2. пункту 1 рішення виконкому 10.04.2019 №124 «Про погодження розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності».

Зі змісту супровідної записки вбачається, що підставою для скасування підпунктів 1.1., 1.2. пункту 1 рішення виконкому від 10 квітня 2019 року слугував, зокрема, акт обстеження розміщення тимчасових споруд (ТС) по АДРЕСА_1 від 29 червня 2021 року, згідно якого зазначено: «... 2. Замовниками встановлено на бетонній підготовці металевий каркас одного павільйону замість розміщення чотирьох павільйонів, що не відповідає вимогам (по 2 павільйони відповідно) паспортів прив`язки ТС ОСОБА_1 за № 9/03-03 та № 10/03-03...».

Не погодившись зі спірним рішенням, позивачка звернулася до суду з позовом.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що рішення сесії Ужгородської міської ради від 07 вересня 2021 року № 398 «Про скасування підпунктів «…» 1.2 пункту 1 рішення виконкому 10.04.2019 № 124 «Про погодження розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, яким вирішено анулювати паспорт прив`язки ТС позивача, є законним та обґрунтованим, прийнятим в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржниця зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування частини дев`ятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», які викладені у постанові від 19 вересня 2019 року у справі № 369/6820/16-а, від 24 червня 2020 року у справі № 686/1811/16-а, від 15 травня 2019 року у справі № 495/9014/15-а, від 21 липня 2022 року у справі № 300/864/19.

Скаржниця акцентує увагу на тому, що рішення виконкому № 124 про погодження розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності гр. ОСОБА_1 реалізовано його виконанням, а саме на підставі цього рішення видано два паспорти прив`язки за реєстраційними № 9/03-03 та № 10/03-03 та фактично розміщено торгівельні павільйони.

Також зазначає, що комісійний акт обстеження розміщення тимчасових споруд від 29 червня 2021 року не містить відомостей про те, який з вичерпного переліку документів у паспорті прив`язки ТС було порушено ОСОБА_1 при встановленні тимчасової споруди. Акт не містить порівняння між фактично встановленими обставинами під час огляду та вимогами, затвердженими в паспортах прив`язки. Обстеження проводилося без участі позивачки та без дослідження комісією приміщень з середини.

На думку скаржниці, висновки комісії про конструктивні особливості тимчасових споруд зроблені без належної перевірки.

Наполягає на тому, що доказом неправильного та неповного встановлення судами обставин у цій справі є висновок експерта за результатами проведеного будівельно-технічного дослідження від 26 грудня 2022 року № 0047/2022, яким встановлено: 1) можливість приблокування/зблокування торгових павільйонів; 2) відповідність розміщення павільйонів схемі розміщення виконаній на топографо-геодезичній основі у масштабі 1:500; 3) відповідність фасадів паспортам прив`язки.

Водночас акцентує увагу на тому, що не мала змоги подати висновок експерта під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, оскільки такий письмовий доказ отриманий позивачем вже після апеляційного розгляду справи.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Також стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі також Закон № 280/97-ВР).

Статтею 2 цього Закону визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до приписів статті 5 Закону № 280/97-ВР система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

За приписами статті 10 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Положеннями статті 11 цього Закону передбачено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Своєю чергою, за визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 280/97-ВР, виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

За змістом статті 54 Закону № 280/97-ВР сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.

Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.

Частиною першою та другою статті 59 Закону № 280/97-ВР передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Згідно з пунктом 15 статті 26 Закону № 280/97-ВР до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить: скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень.

Згідно з частиною дев`ятою статті 59 цього Закону, рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Так, предметом спору є рішення Ужгородської міської ради ІХ сесії VIIІ скликання від 07 вересня 2021 року № 398 «Про скасування підпунктів «..»,1.2 п.1 рішення виконкому 10.04.2019 № 124 «Про погодження розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності».

Частиною десятою статті 59 Закону № 280/97-ВР визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні №7-рп/2009, закріплені у статті 144 Конституції України і статті 59 Закону №280/97-ВР норми про акти органів місцевого самоврядування, крім юридичної форми реалізації завдань і функцій, визначають порядок прийняття і перевірки рішень органів місцевого самоврядування. В Законі встановлено, що ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України та законами України до їх відання, і що рішення відповідної ради може бути внесене на повторний розгляд цієї ж ради (стаття 25, частина четверта статті 59). У Законі передбачено, що рішення виконавчого комітету ради з питань, які належать до компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою, і що раді належить право скасовувати акти виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень (частина дев`ята статті 59, пункт 15 частини першої статті 26).

Системний зміст наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень.

Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування.

Це узгоджується із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не визначено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини вказаного Рішення).

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Отже, міська рада має повноваження скасувати рішення виконавчого комітету, який створений при ній для здійснення виконавчих функцій, у разі невідповідності їх Конституції чи законам України, іншим актам законодавства.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду 19 вересня 2019 року у справі №369/6820/16-а.

Водночас у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Цей принцип знайшов своє відображення у статті 74 Закону № 280/97-ВР, згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Окрім цього, в Рішенні №7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Отже, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Такі рішення можуть бути скасовані або змінені в судовому порядку.

Спірним рішенням від 07 вересня 2021 року № 398 скасовано пункт 1.2 п.1 рішення виконавчого комітету від 10.04.2019 № 124 «Про погодження розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», а саме гр. ОСОБА_1 - двох павільйонів по АДРЕСА_1.

Зазначений акт виконавчого комітету є актом індивідуальної дії, яке було реалізоване шляхом отримання позивачкою паспортів прив`язки тимчасової споруди в Управлінні містобудування та архітектури.

Водночас колегія суддів зазначає, що положеннями частини четвертої статті 28 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі також Закон № 3038-VI) визначено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, тобто Мінрегіоном.

Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, в тому числі і отримання паспорта прив`язки тимчасових споруд та умови анулювання дії паспорту прив`язки тимчасових споруд, визначено Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21 жовтня 2011 року (далі також Порядок № 244).

Відповідно до пункту 1.7 цього нормативного документа, розміщення окремих ТС здійснюється згідно з цим Порядком.

Пунктом 2.1 Порядку № 244 визначено, що підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС (додаток 1).

Паспорт прив`язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви (пункт 2.7 Порядку № 244).

Згідно із пунктом 2.10 цього Порядку, паспорт прив`язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку.

Відповідно до пункту 2.11 Порядку № 244, паспорт прив`язки включає: схему розміщення ТС, виконану на топографо-геодезичній основі у масштабі 1:500, а також схему благоустрою прилеглої території; ескізи фасадів ТС у кольорі М 1:50 (для стаціонарних ТС); технічні умови щодо інженерного забезпечення ТС, отримані замовником у балансоутримувача відповідних мереж; реквізити замовника (найменування, П. І. Б., адреса, контактна інформація).

Цей перелік документів є вичерпним.

Відповідно до пункту 2.26. дія паспорта прив`язки ТС анулюється за таких умов:

недотримання вимог паспорта прив`язки ТС при її встановленні;

невстановлення ТС протягом 6 місяців з дати отримання паспорта прив`язки ТС;

надання недостовірних відомостей у документах, зазначених у пункті 2.6 цього Порядку, під час підготовки паспорта прив`язки ТС.

Отже, недотримання вимог паспорта прив`язки при встановленні ТС є підставою для анулювання паспорта прив`язки органом, який його видав.

Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України Верховний Суд наголошує, що до його повноважень не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Водночас зі змісту рішень судів попередніх інстанцій вбачається, що судами не було встановлено порушень виконавчим комітетом законів України чи інших актів законодавства при прийнятті рішення від 10 квітня 2019 року № 124 про погодження розміщення тимчасових споруд для провадження позивачкою підприємницької діяльності.

Своєю чергою, рішення про погодження розміщення тимчасових споруд № 124 реалізовано шляхом видачі паспортів прив`язки та за наявності підстав, передбачених пунктом 2.26 Порядку № 244, відповідний орган місцевого самоврядування в порядку, визначеному законодавством, вирішує питання про його анулювання за наявності відповідних підстав.

Водночас колегія суддів враховує, що рішення суб`єкта владних повноважень про анулювання дії паспортів прив`язки позивачки було предметом розгляду у справі № 260/1752/23.

За такого правого регулювання та встановлених обставин, у міської ради не було підстав та повноважень на скасування рішення виконавчого комітету від 10 квітня 2019 року № 124 «Про погодження розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності» в частині погодження розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності ОСОБА_1 .

Суд звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Беручи до уваги, що суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову помилково і неправильно застосували норми матеріального, порушили норми процесуального права, у зв`язку з чим ухвалили судові рішення, які не відповідають закону та підлягають скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 340 341 343 349 351 355 356 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року у справі № 260/4391/21 скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Визнати протиправним та скасувати рішення Ужгородської міської ради ІХ сесії VIIІ скликання від 07 вересня 2021 року № 398 «Про скасування підпунктів «..»,1.2 п.1 рішення виконкому 10.04.2019 № 124 «Про погодження розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності» в частині скасування погодження розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Судді Верховного Суду С.М. Чиркін

В.М. Кравчук

В.М. Шарапа