Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.08.2019 року у справі №826/22114/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 серпня 2019 року

Київ

справа №826/22114/15

адміністративне провадження №К/9901/44872/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Желєзного І. В.,

суддів: Коваленко Н. В., Чиркіна С. М.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/22114/15

за позовом ОСОБА_1

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" Волкова Олександра Юрійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Качура І. А від 13 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого - Аліменка В. О., суддів Безименної Н. В., Кучми А. Ю. від 30 травня 2017 року,

встановив:

У вересні 2015 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" Волкова Олександра Юрійовича включити до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (далі також - ПАТ "Банк "Київська Русь"), які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, додаткову інформацію про ОСОБА_1 щодо виплати відшкодування у сумі 194 000,00
грн за договором банківського рахунку № 22293-3- в національній валюті, укладеним 16 березня 2015 року між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ОСОБА_1;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" Волкова Олександра Юрійовича надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про виплату ОСОБА_1 за договором банківського рахунку № 22293-34 в національній валюті, укладеним 16 березня 2015 року між ПАТ "Банк "Київська Русь" та ОСОБА_1, відшкодування у сумі 194 000,00 грн за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників ПАТ "Банк "Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" не включено ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, без законодавчо мотивованої причини для цього.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року, позовні вимоги задоволено частково, зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" Волкова Олександра Юрійовича включити до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства "Банк Київська Русь", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, додаткову інформацію про ОСОБА_1 щодо виплати відшкодування у сумі 194 000,00 грн за договором банківського рахунку № 22293-34 в національній валюті, укладеним 16 березня 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" та ОСОБА_1; зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" Волкова Олександра Юрійовича надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про виплату ОСОБА_1 за договором банківського рахунку № 22293-34 в національній валюті, укладеним 16 березня 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" та ОСОБА_1, відшкодування у сумі 194 000,00 грн за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що в Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" були відсутні підстави для невключення позивача до переліку осіб, які мають право на відшкодування суми вкладу у ПАТ "Банк "Київська Русь" за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2016 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 19 червня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/22114/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Желєзного І. В., суддів: Чиркіна С. М., Саприкіну І. В.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 серпня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Желєзного І. В., суддів: Коваленко Н. В., Чиркіна С. М.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк "Київська Русь" укладено договір від 16 березня 2015 року №22293-34 про відкриття поточного рахунку фізичної особи (далі по тексту - договір банківського рахунку), відповідно до умов якого банк відкриває клієнту поточний рахунок № НОМЕР_1 у національній валюті та здійснює його розрахунково-касове обслуговування.

19 березня 2015 року на поточний рахунок позивача № НОМЕР_1 надійшли грошові кошти у розмірі 194 000,00 грн від Асоціації автомобільних перевізників України в якості поворотної фінансової допомоги.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року №190 "Про віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 19 березня 2015 року №61 про запровадження з 20 березня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ

"Банк "Київська Русь".

Згідно з даним рішенням у ПАТ "Банк "Київська Русь" запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 20 березня 2015 року до 19 червня 2015 року включно, призначено уповноважену особу Фонду Волкова О. Ю.

У відповідності до постанови Правління Національного банку України від 16 липня 2015 року №460 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк " Київська Русь" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішенням від 17 липня 2015 року №138 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк " Київська Русь" та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" Волкова О. Ю.

Позивач 19 червня 2015 року звернувся до відповідача із заявою про включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування за банківським вкладом.

Станом на момент подання позову до суду першої інстанції, незважаючи на неодноразові звернення позивача, останнього не включено до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду; ПАТ "Банк "Київська Русь" не повернув позивачеві суму депозиту, тому позивач звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

В обґрунтування вимог касаційної скарги заявником зазначено, що укладений позивачем із банком правочин є нікчемним у відповідності до положень пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Переваги від укладення договору банківського вкладу полягають в можливості отримання за рахунок позивача суми відшкодування більшої, ніж передбачено законом, а також отримання платником - ініціатором перерахунку коштів як кредитором грошових коштів позачергово та раніше за інших кредиторів банку.

Від ОСОБА_1 надійшли заперечення на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь", у яких вказується на безпідставність вимог касаційної скарги та законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; ~law24~).

~law25~ визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до ~law26~ Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 грн; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до ~law27~ системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000,00 грн.

Відповідно до ~law28~ уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог ~law29~ і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Згідно з пунктом 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 9 серпня 2012 року №14 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням Національним банком України постанови від 19 березня 2015 року № 190 "Про віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" на банківському рахунку позивача № НОМЕР_1, відкритому у ПАТ
"Банк "Київська Русь", знаходились грошові кошти на загальну суму 194000,00 грн.

Разом з тим Уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до ~law30~ Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому ~law31~, відповідно до ~law32~, є тимчасовою адміністрацією.

Відповідно до ~law33~ не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України".

Відповідно до ~law34~ з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту).

Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.

~law35~ визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями ~law36~ Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ~law37~.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у повідомленні про нікчемність від 12 жовтня 2015 року № 9197/16 Уповноважена особа Фонду як на підставу нікчемності правочину посилається на ~law38~.

Відповідно до ~law39~ правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, якщо банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.

Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду не зазначено, які майнові зобов'язання прийняв на себе банк без встановлення обов'язку контрагента, не вказано на причинно-наслідковий зв'язок між такими зобов'язаннями та настанням неплатоспроможності банку, тобто не доведено наявність підстав, визначених ~law40~, вважати правочин та транзакцію за цим правочином нікчемними.

Крім того, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (~law41~).

Зі змісту даної норми вбачається, що ~law42~ не може бути застосованим до договорів, укладених між позивачем та ПАТ
"Банк "Київська Русь", оскільки на підставі цих правочинів у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цих правочинів не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.

Відтак, метою ~law43~ є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування ~law44~, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип "для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом", який закріплений в частині 1 статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи ~law45~, Фонд або його уповноважена особа зобов'язані дотримуватися положень частини 2 статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина 1 статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Колегія суддів виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (~law47~). Відтак, загальний обсяг зобов'язань банку не змінився.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати договір банківського вкладу (депозиту) від 16 березня 2015 року №22293-34 нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених ~law48~, для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб'єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини 2 статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права при вирішенні адміністративного спору про застосування наслідків нікчемності договорів банківського вкладу, викладена у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі № 826/685/16, від 24 липня 2019 року у справі № 826/19062/15.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини 6 статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. В. Желєзний

Судді: Н. В. Коваленко

С. М. Чиркін