Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.01.2019 року у справі №808/2/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 січня 2019 року

Київ

справа №808/2/16

касаційне провадження №К/9901/19370/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - Інспекція) на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25.02.2016 (суддя - Каракуша С.М.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016 (головуючий суддя - Шальєва В.А., судді - Білак С.В., Олефіренко Н.А.) у справі за позовом ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2.) до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Інспекції, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Інспекції № 24-17 від 30.06.2015.

На обґрунтування зазначених позовних вимог ОСОБА_2 послався на те, що транспортний податок був встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2015, з огляду на що місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку встановлення транспортного податку лише у 2015 році, проте рішення Запорізької міської ради № 8 від 15.01.2015, яким запроваджено транспортний податок у місті Запоріжжі, не могло бути застосоване у 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 25.02.2016, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016, позов задовольнив: визнав протиправним та скасував прийняте Інспекцією податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 24-17 від 30.06.2015.

Висновок судів про задоволення позовних вимог мотивований посиланням на положення підпункту 12.3.4 статті 12 Податкового кодексу України, яким передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період), та на встановлений підпунктом 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України календарний рік як базовий податковий (звітний) період для сплати транспортного податку, що виключає належний позивачу автомобіль з об'єктів оподаткування в 2015 році.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 21.11.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» не вносились зміни до елементів податків та зборів, ним запроваджено новий вид податку - транспортний податок. Отже, оскільки вказаний Закон набув чинності з 01.01.2015 та ним не передбачено особливих умов сплати транспортного податку у 2015 році, то і базовим податковим періодом для сплати транспортного податку є 2015 рік.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.01.2019 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 22.01.2019.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що за позивачем 06.03.2012 зареєстровано право власності на транспортний засіб - Honda Pilot, 2011 року випуску, з об'ємом двигуна - 3471 см3.

Рішенням Запорізької міської ради від 15.01.2015 № 8 «Про встановлення податку на майно (в частині транспортного податку)» було встановлено на території міста Запоріжжя податок на майно (в частині транспортного податку), а також затверджено Положення про податок на майно (в частині транспортного податку), відповідно до пункту 2.2.1 розділу 2 якого встановлено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувались до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 см3, а згідно з пунктом 2.4.1 розділу 2 якого встановлено ставку податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 грн. за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування. Зазначене рішення органі місцевого самоврядування було оприлюднене в Газеті «Запорізька Січ» від 07.02.2015 № 22(5748).

Інспекцією було сформовано та надіслано позивачу податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 24-17 від 30.06.2015, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України визначено ОСОБА_2 податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у сумі 25000,00 грн.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 см3.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Разом з тим, відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Жодних змін до вищезазначених положень Податкового кодексу України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов'язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Транспортний податок був встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку встановлення транспортного податку.

З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, прийняте Запорізькою міською радою 15.01.2015 рішення № 8 «Про встановлення податку на майно (в частині транспортного податку)», яким встановлено в місті Запоріжжі новий податок на майно - транспортний податок, не могло бути застосоване в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік.

Наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Наведені положення Податкового кодексу України необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

За таких обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов'язку зі сплати транспортного податку за 2015 рік ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Таким чином, доводи Інспекції, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Запорізького окружного адміністративного суду від 25.02.2016 та ухвалі Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні її касаційної скарги слід відмовити.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 25.02.2016 та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25.02.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2016 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна