Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.01.2019 року у справі №760/23625/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 травня 2020 року

Київ

справа №760/23625/17

адміністративне провадження №К/9901/69519/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н. В., суддів: Берназюка Я. О., Мороз Л.Л., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Київський міський військовий комісаріат, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Солом`янського районного суду м. Києва у складі судді Шереметьєвої Л.А. від 12.07.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І., Чаку Є.В. від 27.11.2018,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони, відповідач), третя особа - Київський міський військовий комісаріат (далі - Військкомат), в якому просив:

- визнати протиправними дії Міноборони щодо непризначення йому одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII);

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу у відповідності до статті 16 Закону №2011-XII у розмірі, встановленому Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975) на день встановлення інвалідності (далі - спірна грошова допомога).

2. Позовні вимоги ОСОБА_1 аргументував тим, що у серпні 2017 року він отримав поштою витяг з Протоколу засідання комісії Міноборони з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум від 26.05.2017 №54, відповідно до якого йому було відмовлено в призначенні одноразової допомоги, оскільки ним не надано документ, що свідчить про обставини поранення.

3. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017 у справі №826/16811/16 було встановлено, що рішення Центральної військово - лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв МОУ №370 від 02.02.2016 та висновок спеціаліста у галузі судово - медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово - медичної експертизи №101/ж від 19.01.2016, засвідчили в його діях відсутність протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належними документами, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 12.07.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018, позов задоволено. Визнано протиправними дії Міноборони щодо відмови у призначенні та виплаті спірної грошової допомоги позивачу та зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 таку допомогу.

5. Висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на тому, що подані позивачем до Військкомату і Міноборони документи містили усі необхідні і достатні відомості про причини та обставини поранення, а відсутність висновку службового розслідування та акту, складеного за його наслідками, не можуть бути підставою для відмови у призначенні та виплаті спірної грошової допомоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись з вищенаведеними судовими рішеннями відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить їх скасувати, а в задоволенні позову відмовити.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 25.04.1979 по 15.02.1990 проходив військову службу, з яких в період з 03.04.1988 по 12.02.1989 у складі 350 ГПДП 103 ГПДП приймав участь у бойових діях на території республіки Афганістан, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_1 та довідкою Дніпровського районного у м. Києві військового комісаріату від 17.05.2016 №50. Має статус учасника бойових дій.

8. 10.11.1990 його було звільнено в запас у зв`язку зі скороченням штату Збройних Сил СРСР.

9. Як зазначено в оскаржуваних судових рішеннях, під час виконання обов`язків військової служби по наданню інтернаціональної допомоги в республіці Афганістан в 1988 році ОСОБА_1 було отримано осколкове поранення голови, правої руки внаслідок вибуху боєприпасу.

10. Суди попередніх інстанцій вказують, що даний факт підтверджено висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 19.01.2016 №101/ж, відповідно до якого описані у висновку рубці є наслідком загоєння ран, які виникли внаслідок розривної дії снаряду, могли бути спричинені у зазначений строк, тобто у 1988 році.

11. Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 02.02.2016 №370 у ОСОБА_1 встановлено вогнепальні осколкові поранення голови, тулуба, обох верхніх та обох нижніх кінцівок, контузія головного мозку, ТАК, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.

12. Згідно Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0447633 від 01.06.2016 ОСОБА_1 первинно встановлена ІII група інвалідності. Причина інвалідності: поранення, контузія та захворювання, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

13. Окрім цього, ухвалюючи оскаржувані відповідачем судові рішення, суди попередніх інстанцій посилались на обставини, встановлені постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017 у справі №826/16811/16, про те, що рішення Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв МОУ №370 від 02.02.2016, яким встановлено, що отримані ним поранення, травма, контузія, захворювання пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи №101/ж від 19.01.2016, засвідчили в його діях відсутність протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належними документами, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

14. Позивач звернувся із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням третьої групи інвалідності, поранення, захворювання пов`язане з виконанням обов`язків військової служби в країнах, де велись бойові дії.

15. В серпні 2017 року позивач отримав поштою витяг з Протоколу засідання комісії МОУ з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум від 26.05.2017 №54, відповідно до якого йому було відмовлено в призначенні одноразової допомоги, оскільки ним не надано документ, що свідчить про обставини поранення

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

16. У касаційній скарзі відповідач наполягає на тому, що позивач не відноситься до жодної з категорій осіб, які мають право на призначення і виплату спірної грошової допомоги, оскільки не надав до суду жодних доказів, які б підтвердили факи проходження ним військової служби у Збройних Силах України, приналежність до військовослужбовців іншого утвореного відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, або на момент встановлення інвалідності проходив службу в резерві.

17. Проте, суди першої та апеляційної інстанції таких обставин не врахували, не надали їм належної правової оцінки і не перевірили їх доказами.

18. Касаційна скарга містить аргументи й про те, що позивач, звертаючись за отриманням спірної грошової допомоги, не надав документа, який свідчить про причини та обставини поранення, а висновки судів попередніх інстанцій стосовно достатності поданих ним документів для призначення і виплати такої допомоги є помилковими, оскільки останні вказували лише на причинний зв`язок між пораненням (контузією), захворюванням з виконанням обов`язків військової служби при перебування в країнах, де велись бойові дії. При цьому, незважаючи на наявність причинного зв`язку між пораненням та виконанням обов`язків військової служби, існують умови, при яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, а саме: вчинення злочину або адміністративного правопорушення, вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю, або самогубства, подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги. Однак, документів, які б містили відомості про такі обставини поранення, позивач не подавав.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

19. Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

21. Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

22. Згідно з положеннями статті 41 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

23. Частиною першою статті 16 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

24. Пунктом 4 частини другої вказаної правової норми Закону №2011-XII також передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

25. Водночас, у відповідності до статті 16-4 Закону №2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

26. Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком №975.

27. Предметом спору в цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду третьої групи.

28. Третю групу інвалідності позивачу встановлено з 01.06.2016, а відтак на спірні правовідносини поширюється дія Порядку №975, який набрав чинності з 24.01.2014.

29. Згідно пункту 12 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

30. Пунктом 11 Порядку №975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

31. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

32. Подання зазначених у пункті 11 Порядку №975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у статті 16-4 Закону №2011-XII (зокрема, коли інвалідність є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю), за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.

33. При цьому, Порядок №975 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження обставин причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

34. Водночас, подання до Міністерства оборони України відповідного рішення військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у пункті 11 Порядку №975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

35. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №822/21/18.

36. Окрім цього, згідно правової позиції Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висловленої у постанові від 10.04.2019 у справі №822/220/18, вимога Міністерства щодо необхідності подання військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом, щодо якого вирішується питання про виплату одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, має легітимну мету, відповідає вимогам законності та не є свавільною (пункт 64 вказаної постанови Верховного Суду).

37. У даній справі, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного дослідження та протокол засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону, не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

38. У постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №822/220/18, також, проаналізовано й пункт 4.7 Положення, абзацом тринадцятим якого, в редакції, чинній станом на час звернення позивача за призначенням спірної грошової допомоги, було передбачено, що у разі отримання поранення, травми, контузії, каліцтва (без установлення групи інвалідності) подаються такі документи копія акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - у разі якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.

39. У пунктах 78-83 названої постанови, окрім іншого, зазначено, що відсутність документів, визначених пунктом 11 Порядку №975, зокрема, про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не встановлює обов`язку Міністерства для їх витребування та доведення (за відсутності таких документів), що позивач отримав поранення (контузію, травму, каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення, або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, оскільки відповідна комісія Міністерства оборони України приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги виключно на підставі документів, які надійшли від обласного військового комісаріату.

40. Разом з цим, відповідальними за повноту та достовірність документів, визначених пунктом 11 Порядку №975, є заявник та обласний військовий комісаріат за його місцем проживання.

41. З огляду на заявницький характер відносин між особою, яка звертається за призначенням одноразової грошової допомоги, та Міністерством, обов`язок довести зазначені обставини шляхом подання до комісії Міністерства достовірних документів про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) покладено на заявника. Такий документ не обов`язково повинен мати форму акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини, оскільки до уваги можуть бути взяті інші достовірні документи.

42. З урахуванням наведеного, Судова палата для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах в частині визнання актів судово-медичного дослідження та витягів з протоколу військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, достатніми та належними доказами, у розумінні пункту 11 Порядку №975, що свідчать про причини та обставини поранення (травми, контузії та захворювання) військовослужбовця, викладених у низці постанов Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, та сформулювала наступний правовий висновок.

43. Документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов`язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення.

44. При цьому, неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міністерства обов`язку щодо їх витребовування.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

45. У справі, яка розглядається, суди дійшли висновку про те, що позивачем, при зверненні за отриманням спірної грошової допомоги були надані документи, які засвідчують обставини поранення й таких документів було достатньо для призначення і виплати вказаної допомоги.

46. Зокрема, суди посилались на копію військового квитка серії НОМЕР_1 та довідку Дніпровського районного у м. Києві військового комісаріату від 17.05.2016 №50, висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 19.01.2016 №101/ж, витяг із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 02.02.2016 №370, а також довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0447633 від 01.06.2016.

47. Втім, аналіз змісту цих документів дає підстави стверджувати, що такі містять відомості про характер і давність тілесних ушкоджень та імовірність їх спричинення пораненням, яке могло мати місце у 1988 році під час проходження позивачем військової служби. При цьому, обставини, наведені у висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 19.01.2016 №101/ж, встановлені зі слів ОСОБА_1 , а сам висновок містить лише припущення того, що поранення могло мати місце у 1988 році.

48. В той же час, у зазначених документах не міститься відомостей саме про обставини поранення, контузії, травми, зокрема, стосовно відсутності випадків, названих у пункті 11 Порядку №975 та статті 16-4 Закону №2011-XII.

49. Що ж до посилання судів на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017 у справі №826/16811/16, у якій встановлено, що вищевказані документи засвідчили в діях ОСОБА_2 відсутність протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належними документами, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання, колегія суддів зазначає таке.

50. Частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

51. При цьому, статтею 78 визначені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

52. Однак, слід враховувати, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першою статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

53. Отже, за змістом частини першої статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

54. Водночас, передбачене частиною першої статті 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

55. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 78 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України.

56. При цьому, суди також повинні враховувати вимоги статті 9 КАС України щодо необхідності офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

57. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

58. Верховний Суд відзначає, що висновки, наведені у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017 у справі №826/16811/16, ґрунтуються на аналізі тих самих документів, які оцінювались й у справі, яка розглядається. Однак, предмет спору по справі №826/16811/16 суттєво відрізняється від предмету даного спору й стосується бездіяльності Міноборони і Військкомату стосовно розгляду поданих ОСОБА_2 заяви і документів про призначення і виплату йому спірної одноразової грошової допомоги. При цьому, станом на час судового розгляду справи №826/16811/16 Міноборони, як уповноважений на вирішення порушеного заявником питання орган, жодного рішення з приводу призначення і виплати спірної грошової допомоги не приймав і не надавав оцінки поданим позивачем документам, в тому числі, у світлі наявності у них відомостей про обставини поранення, контузії, отриманих позивачем.

59. Тобто, оцінка апеляційним судом у справі №826/16811/16 документів, поданих позивачем до Військкомату для призначення і виплати спірної допомоги, передувала розгляду цих же документів уповноваженим органом.

60. Враховуючи, що відповідачі заперечували обставини, встановлені у справі №826/16811/16, й станом на час розгляду цієї справи Міноборони у передбачений законом спосіб і формі прийняло відповідне рішення, законність якого поставлено під сумнів позивачем, суди попередніх інстанцій помилково посилались на такі обставини як на преюдиційні, оскільки вони не мали абсолютного характеру й підлягали перевірці на загальних підставах.

61. Отже, відмова Міноборони у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону №2011-XII, є обґрунтованою, оскільки ОСОБА_1 не подано належних документів, які б містили відомості про обставини поранення, травми, контузії.

62. За таких обставин, колегія суддів визнає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для задоволення даного позову.

63. Поряд із цим, колегія суддів, критично оцінює доводи Міноборони про те, що норми Закону №2011-XII на позивача не розповсюджуються, оскільки він не проходив військову службу в Збройних Силах України, іншому утвореному відповідно до законів України військовому формуванні та правоохоронному органі спеціального призначення, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, або на момент встановлення інвалідності проходив службу в резерві.

64. З цього приводу колегія суддів зазначає, що, по-перше, такі аргументи не були підставою для відмови у призначенні і виплаті позивачу спірної грошової допомоги, а, по-друге, питання соціального захисту осіб, які проходили військову службу у Збройних Силах СРСР, вже вирішувалось Верховним Судом, який у постанові від 20.02.2018 (справа №813/1576/17) сформулював такий правовий висновок.

65. Обов`язок призначення та виплати особі, яка проходила службу саме у Збройних Силах СРСР, одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням їй інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, в силу вимог Закону №2011-XII і Порядку №975 покладений саме на Міністерство оборони України, оскільки Збройні Сили СРСР на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України.

66. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від такої правової позиції.

67. Однак, інші доводи касаційної скарги є слушними і у сукупності з викладеними у цій постанові Верховного Суду мотивами свідчать про незаконність та необґрунтованість оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

68. Ураховуючи наведене, Верховний Суд, провівши касаційний розгляд справи у межах доводів та вимог касаційної скарги, повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України, дійшов висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, неправильно застосували норми матеріального та допустили порушення норм процесуального права, а отже ухвалили в цій частині незаконні судові рішення, які, як наслідок, підлягають скасуванню.

69. За правилами пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

70. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 351 КАС України).

71. За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги Міноборони та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

72. Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 350, 355, 356 КАС України, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-IX,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12.07.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018 скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Київський міський військовий комісаріат, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Судді: Я.О. Берназюк

Л.Л. Мороз