Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2019 року

Київ

справа №826/12833/15

адміністративне провадження №К/9901/9717/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Кравчука В.М.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/12833/15

за позовом ПАТ "Комерційний банк "Південкомбанк" до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славінського Валерія Івановича про зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Південкомбанк" Штогріна І.В. на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва, приийняту 30 листопада 2015 року у складі судді Огурцова О.П. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суд, прийняту 10 лютого 2016 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Чаку Є.В., суддів - Файдюка В.В., Старової Н.Є.,

в с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Південкомбанк» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Златобанк» Славінського В.І. (далі - відповідач) про зобов'язання відповідача включити до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Златобанк» вимогу ПАТ «Комерційний банк «Південкомбанк» у розмірі 8 872 636 (вісім мільйонів вісімсот сімдесят дві тисячі шістсот тридцять шість) доларів США 51 цент, що еквівалентно станом на 13 травня 2015 року - 182 686 361 (сто вісімдесят два мільйони шістсот вісімдесят шість тисяч триста шістдесят одна) грн. 32 коп.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 30 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суд від 10 лютого 2016 року, в задоволенні адміністративного позову відмовив.

Суди встановили, що 09 жовтня 2009 року між ПАБ «Златобанк» та ВАТ «Комерційний банк «Південкомбанк» було укладено генеральний договір № 56/3 про загальні умови та порядок проведення міжбанківських операцій, предметом якого згідно з п.1.1 є порядок укладання сторонами угод на проведення міжбанківських операцій і загальні умови їх виконання.

В межах генерального договору від 09 жовтня 2009 року № 56/3 контрагентами також було укладено окремі угоди МБК, відповідно до яких у період з квітня по травень 2014 року ПАТ «Комерційний банк «Південкомбанк» надав ПАТ «Златобанк» кредитні кошти на загальну суму 8 600 000 доларів США.

Прострочена заборгованість ПАТ «Златобанк» по процентам за міжбанківськими кредитними угодами, укладеними згідно генерального договору від 09 жовтня 2009 року № 56/3, становить 165 555, 94 долари США.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 13 лютого 2015 року № 105 «Про віднесення ПАТ «Златобанк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13 лютого 2015 року № 30 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Златобанк», згідно з яким з 14 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Златобанк».

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Златобанк» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славінського В.І. Тимчасову адміністрацію в ПАТ «Златобанк» запроваджено строком на три місяці з 14 лютого 2015 року по 13 травня 2015 року включно.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 12 травня 2015 року № 310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Златобанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13 травня 2015 року № 99 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Златобанк» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Златобанк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славінського В.І. строком на 1 рік з 18 год. 00 хв. 13 травня 2015 року до 12 травня 2016 року включно.

19 травня 2015 року позивач подав Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Златобанк» Славінському В.І. вимогу про задоволення грошових вимог кредитора на суму 8 872 636, 51 доларів США шляхом визнання ПАТ «Комерційний банк «Південкомбанк» кредитором ПАТ «Златобанк» та включення ПАТ «Комерційний банк «Південкомбанк» до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Златобанк».

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Златобанк» Славінський В.І. листом від 04 червня 2015 року №м 1106/1 повідомив позивача про те, що згідно бухгалтерського обліку в ПАТ «Златобанк» на даний час відсутня заборгованість перед ПАТ «Комерційний банк «Південкомбанк» на суму 8 872 636, 51 доларів США, оскільки заборгованість була погашена за рахунок заборгованості ПАТ «Комерційний банк «Південкомбанк» перед ПАТ «Златобанк», а відтак зобов'язання ПАТ «Златобанк» перед ПАТ «Комерційний банк «Південкомбанк» вважаються погашеними та припиненими.

Позивач, не погоджуючись з такою позицією відповідача, вважаючи, що під час дії тимчасової адміністрації в банку, в даному випадку ПАТ «Златобанк», не можливо здійснювати зарахування зустрічних однорідних вимог, звернувся до суду з даним позовом.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті, виходили з того, що цей спір є адміністративним.

У касаційній скарзі заявлено вимогу про скасування рішень судів попередніх інстанцій та прийняття нового рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

З висновками судів попередніх інстанцій, які виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, не можна погодитись з огляду на таке.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VІ). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

На підставі частини п'ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління й органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог юридичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна банку.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені пунктом 3 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI.

Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у певній черговості.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладеного між банком і юридичною особою договору, уповноважена особа та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.

Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня та 23 травня 2018 року у справах № 826/7532/16 та № 811/568/16 відповідно.

Відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних рішень) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

На підставі статті 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Справи, підвідомчі господарським судам, визначені частиною першою статті 12 Господарського процесуального кодексу України (чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), згідно з якою ці суди розглядають у порядку господарського судочинства справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Беручи до уваги наведене та враховуючи суб'єктний склад учасників справи, належить зробити висновок, що цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

З аналогічних міркувань виходила і Велика Палата Верховного Суду, при винесенні постанови від 12 грудня 2018 року у справі № 501/463/15-а.

Тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 та частини першої статті 354 КАС ухвалені у цій справі в порядку адміністративного судочинства судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.

Керуючись статтями 343, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Південкомбанк" Штогріна І.В. задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року скасувати.

Провадження в справі № 826/12833/15 за позовом ПАТ "Комерційний банк "Південкомбанк" до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славінського Валерія Івановича про зобов'язання вчинити дії, закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду