Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.11.2020 року у справі №640/1744/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2021 року

м. Київ

справа №640/1744/20

адміністративне провадження №К/9901/27613/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Земляної Г. В., суддів Мєзєнцева Є. І., Файдюка В. В. ),

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі також - відповідач), в якому просив суд:

визнати протиправним і скасувати рішення відповідача, викладене у листі від 29 листопада 2019 року № 290881/02/К-14390 про відмову в перерахунку позивачу пенсії за вислугу років;

зобов'язати відповідача здійснити з 1 грудня 2019 року перерахунок та виплату позивачу пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року № 1789-XII у редакції, що діяла на момент призначення пенсії (далі-Закон № 1789-XII), обчисленої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури" (далі - Постанова № 657), виходячи з розрахунку 90 відсотків від середнього заробітку щомісячної (чинної) заробітної плати без обмежень її максимального розміру, відповідно до довідки прокуратури Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2019 року № 19-405вих-19.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2020 року позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повинен був провести перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років на підставі заяви позивача від 22 листопада 2019 року, документів пенсійної справи, довідки прокуратури Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2019 року № 19-405вих-19 та у відповідності до ~law22~, у редакції, що діяла на час призначення позивачу пенсії, з розрахунку 90% від суми місячної заробітної плати без обмеження її максимального розміру, а тому рішення відповідача про відмову позивачу у перерахунку пенсії є протиправним та підлягає скасуванню, а вимога про зобов'язання відповідача здійснити з 1 грудня 2019 року перерахунок та виплату позивачу пенсії за вислугу років відповідно до ~law23~ (у редакції, що діяла на момент призначення пенсії), обчисленої відповідно до Постанови № 657, виходячи з розрахунку 90 відсотків від середнього заробітку щомісячної (чинної) заробітної плати без обмежень її максимального розміру, відповідно до довідки прокуратури Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2019 року № 19-405вих-19 - задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві задоволено, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2020 року скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що положення ~law24~ на момент звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії втратили чинність, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що в оскаржуваній постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема положення ~law25~ та помилково застосував до спірних правовідносин, які полягають у перерахунку та виплаті позивачу пенсії за вислугу років відповідно до ~law26~, обчисленої відповідно до Постанови № 657, виходячи з розрахунку 90 відсотків від середнього заробітку, положення постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" від 9 грудня 2015 року № 1013 (далі - Постанова № 1013), та дійшов помилкових висновків, що позивач пов'язує виникнення права на перерахунок пенсії з прийняттям Постанови № 1013.

При цьому, скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення, помилково врахував правову позицію Верховного Суду, яка висловлена у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №522/838/17, від 30 квітня 2020 року у справі №569/6069/16-а, від 10 червня 2020 року у справі №569/3120/16-а, від 23 червня 2020 року у справі №263/13109/16-а, від 19 серпня 2020 року у справі №756/3598/17, яка полягає у тому, що Постанова №1013, якою підвищено розміри заробітку працівникам прокуратури та яка відповідно до її пункту 6 застосовується з 1 грудня 2015 року не містить положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.

Водночас, заявник наголошує, що суд апеляційної інстанції застосував при прийнятті оскаржуваного судового рішення ~law27~ без врахування правової позиції Верховного Суду, висловленої у постановах від 31 липня 2019 року у справі № 569/4150/16-а та від 29 квітня 2020 року у справі № 490/5366/16-а, згідно з якою при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватись норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, а тому внесені зміни до ~law28~ на момент звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії, щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.

Позиція інших учасників справи

7 грудня 2020 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому зазначається, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Касаційна скарга надійшла до суду 26 жовтня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі №640/1744/20, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2021 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 20 січня 2021 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та з 2008 року отримує пенсію за вислугою років, призначену на підставі ~law29~ у розмірі 90% від заробітної плати.

Позивач 22 листопада 2019 року звернувся до відповідача з заявою про перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугою років на підставі листа прокуратури Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2019 року № 19-405вих-19.

За результатами розгляду вказаної заяви, відповідач листом від 29 листопада 2019 року №290881/02/К-14390 відмовив позивачу у перерахунку, оскільки відповідно до пункту 5 прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII (далі-Закон № 213-VІII) з 1 червня 2015 року скасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, зокрема, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України "Про прокуратуру".

Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача, позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ~law32~, у редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії, передбачено, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.

Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII (далі-Закон № 76-VIII), який набрав чинності 1 січня 2015 року, внесено зміни до ~law34~, зокрема, частину 18 викладено у такій редакції: "Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України".

Пунктом 5 розділу III Прикінцевих положень ~law35~ передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до перелічених законів України, зокрема, ~law36~.

З 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі-Закон №1697-VII), відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" якого визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів.

Підстави та порядок перерахунку пенсії працівників прокуратури, передбачені ~law39~, відповідно до ~law40~) умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

Як було зазначено вище, відповідно до ~law41~ умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України (відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року № 7-р (ІІ)/2019 положення цієї норми визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення).

На час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури визначено не було.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він не мав підстав здійснювати перерахунок пенсії позивачеві на умовах та в порядку, закріплених нормою, що втратила чинність.

Положення ~law42~, якими ~law43~ та ~law44~ викладено у новій редакції, на момент виникнення спірних правовідносин не були визнані неконституційними Конституційним Судом України.

Враховуючи наведені положення, з 1 грудня 2015 року - початку застосування постанови №1013 та у зв'язку з набранням у подальшому чинності ~law45~, яким по-іншому врегульовані правовідносини, пов'язані із пенсійним забезпеченням працівників прокуратури, пенсії, призначені за ~law46~, не підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих працівників прокуратури.

Колегія суддів Верховного Суду також звертає увагу на те, що Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року №7-р (ІІ)/2019 повернуто працівникам прокуратури право на перерахунок пенсій за ~law47~.

Проте, положення ~law48~ були чинними до ухвалення цього Рішення, тобто на момент виникнення спірних правовідносин, крім того позивач просив здійснити перерахунок пенсії не за ~law49~, а за ~law50~.

З приводу доводів касаційної скарги про те, що звуження змісту та обсягу прав на пенсійне забезпечення шляхом прийняття нових законів або шляхом внесення змін до чинних законів, відповідно до вимог статті 22 Конституції України, не допускається, суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 147,151-2 та 152 Основного Закону Держави Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України; рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

На сьогодні Конституційний Суд України у своїх рішеннях сформував практику стосовно запровадження, шляхом прийняття законів, нових механізмів перерозподілу Державного бюджету України та використання бюджету Пенсійного фонду України у соціальній сфері, спрямованих на досягнення розумного балансу між інтересами окремих осіб, суспільства та держави.

Так, у Рішенні від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 (пункт 5) Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, тобто кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва, проте відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 (пункт 2.1) Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.

Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. В даному рішенні Конституційний Суд спирається на Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

У Рішенні Конституційного Суду від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: "обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права". Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення. Отже, положення частини 3 статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.

На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

Тобто, одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються, у першу чергу, внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішньо та внутрішньо економічні і політичні чинники.

У Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, в ситуації з перерахунком призначеної пенсії працівникам органів прокуратури таке право може ґрунтуватися лише на положеннях чинного на день звернення із заявою про перерахунок пенсії законодавства та не може ґрунтуватися на законі, який втратив чинність.

Рішення пенсійного органу стосовно позивача у цій справі ґрунтується на положеннях чинного закону, відступ від якого напряму б суперечив частині 2 статті 19 Конституції України.

Проаналізувавши наведені норми законодавства в сукупності з обставинами даної справи і наявними у ній доказами, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що право на перерахунок призначеної пенсії може бути реалізовано позивачем на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого перерахунку (звернення особи у встановленому порядку до відповідного суб'єкта владних повноважень).

У відповідача не було правових підстав для здійснення, на підставі звернення позивача, такого перерахунку, у зв'язку із чим відповідач, приймаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії позивача, діяв на підставі, в межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначені у цій справі висновки суду узгоджуються із усталеною практикою Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, а саме ~law51~ у подібних правовідносинах, викладеною, зокрема в постановах від 23 квітня 2020 року у справі №522/838/17, від 30 квітня 2020 року у справі №569/6069/16-а, від 10 червня 2020 року у справі №569/3120/16-а, від 23 червня 2020 року у справі №263/13109/16-а та від 19 серпня 2020 року у справі №756/3598/17, і колегія суддів не знайшла підстав для відступу від неї.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

Таким чином, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норми матеріального права, зокрема ~law52~, а також помилковим застосуванням правову позицію Верховного Суду, яка висловлена у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №522/838/17, від 30 квітня 2020 року у справі №569/6069/16-а та від 10 червня 2020 року у справі №569/3120/16-а, від 23 червня 2020 року у справі №263/13109/16-а та від 19 серпня 2020 року у справі №756/3598/17, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

З приводу доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин, які полягають у перерахунку та виплаті позивачу пенсії за вислугу років відповідно до ~law53~, положення Постанови № 1013, та дійшов помилкових висновків, що позивач пов'язує виникнення права на перерахунок пенсії з прийняттям Постанови КМУ № 1013, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

Звертаючись з позов до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, позивач просив перерахувати йому пенсію за вислугу років відповідно до ~law54~ в редакції, чинній на момент призначення пенсії, з 1 грудня 2019 року, про що було правильно зазначено судом апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, оцінював дії та рішення відповідача щодо відмови у перерахунку пенсії позивачу на підставі ~law55~, яка на момент звернення позивача із заявою про такий перерахунок втратила чинність. Проаналізувавши законодавство щодо перерахунку пенсії колишнім працівникам прокуратури та практику застосування Верховним Судом ~law56~ у подібних правовідносинах, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позову.

При цьому не має значення з настанням якої обставини позивач пов'язує право на перерахунок пенсії, Постанови № 657 чи №1013, оскільки як було зазначено судом вище, перерахунок призначеної пенсії працівникам органів прокуратури може ґрунтуватися лише на положеннях чинного на день звернення із заявою про перерахунок пенсії законодавства та не може ґрунтуватися на законі, який втратив чинність (~law57~).

Також суд касаційної інстанції вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції застосував при прийнятті оскаржуваного судового рішення ~law58~ без урахування правової позиції Верховного Суду, яка висловлена у постановах від 31 липня 2019 року у справі № 569/4150/16-а та від 29 квітня 2020 року у справі № 490/5366/16-а, оскільки у справі №569/4150/16-а спір стосувався правовідносин, які виникли у 2012 році (були обумовлені неправомірними діями територіального органу Пенсійного фонду України щодо перерахунку пенсії відповідно до заяви від 14 вересня 2012 року), а у справі №490/5366/16-а - 2014 році (були обумовлені неправомірними діями територіального органу Пенсійного фонду України щодо перерахунку пенсії відповідно до заяви від 5 вересня 2014 року, зокрема неврахуванням при проведенні перерахунку пенсії певного періоду стажу роботи), тобто на момент виникнення спірних правовідносин у вказаних справах положення ~law59~ були чинними.

Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко