Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.03.2018 року у справі №826/9691/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 листопада 2018 року

Київ

справа №826/9691/15

адміністративне провадження №К/9901/5077/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Кротюк О.В. від 06 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Ісаєнко Ю.А., Губської Л.В., Федотова І.В. від 23 листопада 2015 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича (далі - Уповноважена особа Фонду, відповідач 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач 2), у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова С.І. про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 04 липня 2014 року № 44595;

- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо не включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова С.І. надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо нього як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснити необхідні дії для включення його до загального реєстру вкладників, які мають право на отримання відшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за договором банківського вкладу (депозиту) від 04 липня 2014 року № 44595 в національній валюті України в розмірі 49567,30 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що Уповноваженою особою Фонду та ФГВФО безпідставно відмовлено у включенні позивача до реєстру вкладників, оскільки у відповідачів були відсутні підстави, визначені частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для визнання правочинів, укладених між позивачем та ПАТ «КБ «УФС», нікчемними.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 жовтня 2015 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року, позов задоволено частково, зокрема: зобов'язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова С.І. надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» за договором банківського вкладу (депозиту) від 04 липня 2014 року № 44595 в національній валюті України в розмірі 49567,30 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що доводи відповідача, якими він обумовлює нікчемність правочину (обставини дроблення вкладу «великого вкладника», фактичної відсутності внесення готівкових коштів, обставин можливого підроблення первинних касових документів та ін.) можуть бути підставами для визнання договору банківського вкладу (депозиту) недійсним з відповідними наслідками, встановленими законом. Крім того, на вкладний рахунок позивача в ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» грошові кошти були зараховані до запровадження тимчасової адміністрації банку, а відповідачами не надано доказів того, що зазначені кошти фактично не вносились, або були внесені з порушенням існуючого законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 жовтня 2015 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, уповноважена особа Фонду звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 21 грудня 2015 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/9691/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року за позовом ОСОБА_2 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 04 липня 2014 року між ПАТ «Комерційний Банк «Український фінансовий світ» (м. Донецьк) та позивачем укладено договір № 44595 банківського вкладу (депозиту) «Планер».

Згідно із пунктом 1.1. Договору Банк приймає від Вкладника на вкладний (депозитний) рахунок кошти у розмірі 49567,30 грн у тимчасове користування на строк до 06 серпня 2014 року та зобов'язується сплачувати проценти за його користування. Відповідно до пункту 2.3.1. Договору протягом трьох днів вкладник вносить кошти готівкою або у безготівковій формі.

Згідно з пунктом 1.2. Договору процентна ставка за вкладом встановлюється у розмірі 19,75% та складається з основної ставки за даною депозитною програмою, яка на дату договору становить 19,75 процентів річних.

Банк зобов'язується відкрити вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1.

До матеріалів справи додана копія квитанції № TR.58894.2147.35 від 07 липня 2014 року згідно якої кошти у розмірі 49567,30 грн було зараховано на депозитний рахунок позивача № НОМЕР_1.

15 серпня 2014 року ФГВФО на своєму офіційному веб-сайті оприлюднено оголошення про те, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 14 серпня 2014 року № 491 про віднесення ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 14 серпня 2014 року № 69 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ», згідно з яким з 15 серпня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ».

Тимчасову адміністрацію в ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» запроваджено строком на три місяці з 15 серпня 2014 року по 15 листопада 2014 року.

Станом на 15 серпня 2014 року Уповноваженою особою сформовано Перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО.

Проте, позивача не внесено до Переліку вкладників, який сформований Уповноваженою особою та, відповідно, не внесено до Загального реєстру вкладників, який на підставі переліку затверджується Фондом.

13 листопада 2014 року ФГВФО оприлюднено оголошення про початок процедури ліквідації та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ».

18 листопада 2014 року Уповноваженою особою Фонду видано наказ № 6 «Про визнання нікчемними транзакцій та правочинів», відповідно до якого визнано нікчемними договори, зазначені у додатку. Наказ прийнятий з посиланням на положення пункту 6 частини другої статті 37, частину другу та третю статті 38 Закону № 4452-VI, на підставі висновків комісії з визнання нікчемними правочинів, а також рішення Виконавчої дирекції Фонду (протокол № 237/14 від 18 листопада 2014 року). Додаток № 1 до цього протоколу є перелік правочинів, які визнані нікчемними. Серед вказаних договорів наявний вищезгаданий договір між позивачем та Банком.

До наказу залучено виписку із протоколу засідання виконавчої дирекції Фонду від 18 листопада 2014 року № 237/14, відповідно до якого виконавчою дирекцією Фонду вирішено погодити рішення Уповноваженої особи Фонду про тимчасове обмеження (блокування) виплат по деяким записам у базі даних про вкладників, що були внесені у період з 01 липня 2014 року по 16 липня 2014 року, з метою недопущення можливого протиправного відшкодування виплат по зазначеним записам за рахунок коштів Фонду.

У протоколі зазначається, що збільшення загальної гарантованої суми відбулося в період з 01 липня 2014 року по 16 липня 2014 року, коли було укладено договори на відкриття майже 5,7 тис. рахунків на загальну суму 527700000 грн.

Під час перевірки було виявлено та зафіксовано, що кошти на депозитний рахунок, відкритий на ім'я позивача, надійшли внаслідок «розбивки» великого вкладу з метою створення в майбутньому штучного зобов'язання ФГВФО на відшкодування грошових коштів за рахунок держави. Сума, що «внесена» позивачем та іншими вкладниками не перевищує гарантованої державою суми відшкодування фізичним особам відповідно до вимог вказаного Закону.

20 листопада 2014 року Фондом затверджено Загальний реєстр вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

20 листопада 2014 року Фондом оприлюднено оголошення про те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочинає виплати коштів вкладникам ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» з 21 листопада 2014 року.

10 грудня 2014 року Уповноваженою особою Фонду на ім'я позивача сформовано повідомлення № 001/668 «Про визнання правочинів нікчемними», в якому зазначено, що виконуючи обов'язки, покладені на Уповноважену особу відповідно статті 38 Закону № 4452-VI, забезпечено проведення перевірки правочинів, вчинених банком протягом року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними. Надалі, з посиланням на положення частини першої статті 215, частини першої та другої статті 228 Цивільного Кодексу України, зазначено, що оскільки правочин був вчинений позивачем з метою штучного створення обов'язку Фонду, яке Фонд здійснюватиме за рахунок державних коштів, - такий правочин спрямований на заволодіння державними коштами, а відповідно, порушує публічний порядок. Враховуючи положення пункту 1 частини четвертої статті 38 вищезгаданого Закону, Уповноваженою особою повідомлено, що договір банківського вкладу між Банком та позивачем від 04 липня 2014 року № 44544, операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, є нікчемним відповідно до вимог статті 38 Закону № 4452-VI та статті 228 Цивільного Кодексу України.

16 грудня 2014 року за заявою Уповноваженої особи Фонду було внесено запис до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100040017478, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального Кодексу України та 15 грудня 2014 року зареєстровано в журналі єдиного обліку заяв та повідомлень про вчинення кримінальних правопорушень.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що дії Уповноваженої особи щодо розгляду вимоги позивача відповідають Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI. Крім того, Уповноважена особа Фонду зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що позивачем не визнано в судовому порядку договір, укладений між позивачем та ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ», дійсним, як це передбачено статтею 215 Цивільного Кодексу України, що є обов'язковою передумовою для визнання дій Уповноваженої особи Фонду протиправними.

Від учасників справи відзиву на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 жовтня 2015 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятні, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Неправомірна бездіяльність відповідача призвела до того, що позивач був позбавлений власності, а саме, право на 49567,30 тис. грн, які було передані банку відповідно до договору № 44595 від 04 липня 2014 року.

Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої Законом № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.

Отже, Закон № 4452-VI пов'язує виникнення права на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; 6) опублікування Фондом оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, що здійснюється не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 14 серпня 2014 року № 491 «Про віднесення ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних» на депозитному рахунку ОСОБА_2, відкритому відповідно до укладеного з ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» договору банківського вкладу «Планер» № 44595 від 04 липня 2014 року, знаходилась сума 49567,30 грн.

Разом з тим, уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI).

Зі змісту даної норми вбачається, що вона поширює свою дію на випадки, коли саме банк уклав з одним із кредиторів договір; на підставі такого договору у останнього виникають переваги (пільги) стосовно інших кредиторів банку; умови цього договору передбачають перерахування банком коштів або передачу майна банком такому кредитору.

На підставі аналізу положень наведеної правової норми можна дійти до висновку про те, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI не поширює свою дію на договір, укладений між позивачем та ПАТ «КБ «УФС». Зокрема, зі змісту даної норми вбачається, що вона поширює свою дію на випадки, коли саме банк уклав з одним із кредиторів договір; на підставі такого договору у останнього виникають переваги (пільги) стосовно інших кредиторів банку; умови цього договору передбачають перерахування банком коштів або передачу майна банком такому кредитору.

Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип «для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом», який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа, зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Забезпечуючи виконання статті 38 Закону 4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15. Верховним Судом також постановами від 10 травня 2018 році у справі № 826/20429/14, від 21 червня 2018 року у справі № 802/4016 та від 21 червня 2018 року у справі № 821/3601/15-а відмовлено у задоволенні заяви Уповноваженої особи ФГВФО про перегляд рішень суду касаційної інстанції 2016 та 2017 року, якими було задоволено позови фізичних осіб у відносинах, що є аналогічними до відносин у справі № 804/6992/15.

Як наслідок, варто зауважити, що положення статті 228 ЦК України щодо нікчемності правочину не можуть бути застосовані Фондом чи уповноваженою особою при здійснення власних функцій щодо виявлення та віднесення правочину до нікчемних у порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Крім того, суд виходить з того, що Фонд або його уповноважена особа, за загальним правилом, не може посилатися на неправомірні або оспорюванні дій працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону 4452-VI.

Такі неправомірні або оспорюванні дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 КАСУ є обов'язковими для адміністративних судів.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які перебувають на рахунку у банку (вкладному, поточному), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у пункті 2.1 Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів, розміщених на поточному рахунку в Банку, за рахунок Фонду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати договір банківського вкладу «Планер» № 44595, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» від 04 липня 2014 року, нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для невключення ОСОБА_2 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб'єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України, не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.

Колегія суддів виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (пункт 3 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI). Відтак, твердження скаржника про те, що даний правочин спрямований на заволодіння державними коштами, є безпідставним, враховуючи також і те, що загальний обсяг зобов'язань банку не змінився.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).

У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко