Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.10.2018 року у справі №826/1159/16
Ухвала КАС ВП від 23.10.2018 року у справі №826/1159/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 серпня 2019 року

Київ

справа №826/1159/16

адміністративне провадження №К/9901/43509/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/1159/16

за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, треті особи - ОСОБА_2 , ПАТ "Дельта Банк", про зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційними скаргами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва, прийняту 22 квітня 2016 року у складі судді Аблова Є.В. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, прийняту 16 травня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Василенка Я.М., суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

в с т а н о в и в :

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, треті особи: ОСОБА_2 , АТ «Дельта Банк», в якому просить суд: зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича вчинити дії щодо перерахування грошових коштів у сумі 730 000 грн. на рахунок ОСОБА_1 .

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду, прийняту 16 травня 2017 року, позов задоволено. Вирішено: Визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо повернення платіжних вимог державного виконавця без виконання на підставі п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону № 4452-VI.

Зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича вчинити дії щодо перерахування грошових коштів у сумі 730 000 грн. на рахунок ОСОБА_1 .

Суди встановили, що ОСОБА_2 27 листопада 2013 року укладено з публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» № НОМЕР_1 (далі - договір депозитного вкладу).

Відповідно до п. 1.3 зазначеного договору вклад залучається на строк із моменту зарахування вкладу на рахунок, вказаний в п. 1.6 договору та по 02 грудня 2014 року включно.

Пунктом 1.10 договору депозитного вкладу встановлено, що вклад виплачується по закінченню строку розміщення вкладу, зазначеного в п.1.3 договору, шляхом зарахування на поточний рахунок вкладника з використанням платіжної картки № НОМЕР_2 , відкритий в установі банку.

Водночас, 03 березня 2014 року ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, у простій письмовій формі було укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передав, а позичальник зобов`язався повернути грошові кошти у розмірі 930000,00 грн. (далі - договір позики).

Згідно п. 1.4 вказаного договору в якості предмета застави для забезпечення виконання всіх своїх зобов`язань позичальника за договором позики позичальник передає в заставу позикодавцю майнові права на вклад, який знаходиться на рахунку № НОМЕР_2 в Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», МФО 380236. Договір застави укладається не пізніше двадцять восьмого листопада дві тисячі чотирнадцятого року.

Як зазначено позивачем у позовній заяві, позика була надана останньою з сімейних коштів за згодою чоловіка останньої.

В подальшому, 28 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладеного договір застави, предметом якого є надання заставодавцем ( ОСОБА_2 ) в заставу майнових прав на вклад, який відкритий в публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» та знаходиться на рахунку № НОМЕР_2 , включаючи нараховані відсотки, в забезпечення виконання перед заставодержателетелем (позивачем) зобов`язань позичальника - ОСОБА_2 , який є за цим договором заставодавцем, в силу чого заставодержатель має право в разі невиконання позичальником зобов`язань, забезпечених заставою, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави переважно перед іншими кредиторами позичальника/заставодавця.

Пунктом 2 договору застави визначено, що за цим договором забезпечується виконання в повному обсязі усіх грошових зобов`язань позичальника за договором позики від 03 березня 2014 року.

Вказаний договір посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В.

Між тим, ОСОБА_1 у позовній заяві зазначено, що за наслідком розірвання шлюбу з чоловіком та усною домовленістю з ним щодо розподілу аліментів на утримання спільної дитини, позивачем з ОСОБА_2 укладено додаток до договору позики від 26 листопада 2014 року, яким сторони погодили внести зміни до п. 2.4 договору позики від 03 березня 2014 року.

Вказаним додатком до договору, п. 2.4 договору позики від 03 березня 2014 року викладено в наступній редакції «Позичальник зобов`язується повернути отриману від Позикодавця за даним договором суму позики - двадцять восьмого листопада дві тисячі чотирнадцятого року. Позичальник виплачує позику одноразово та в повному обсязі, яка зараховується в якості аліментів на утримання дитини позикодавця - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

На час закінчення зобов`язання за договором позики, позичальник - ОСОБА_2 кошти отримані, як позика, позивачу не повернула, з огляду на те, що остання звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О.В. для вчинення виконавчого напису на договорі застави.

Так, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. 24 грудня 2014 року вчинено виконавчий напис, який в подальшому позивачем пред`явлено до примусового виконання органам державної виконавчої служби.

Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції Шереметом Ю.М. відкрито виконавче провадження № 46594276 з примусового виконання виконавчого напису № 10257 від 24 грудня 2014 року.

З метою примусового виконання виконавчого напису державним виконавцем скеровано до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» платіжні вимоги, які були повернуті до відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві без виконання на підставі п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02 березня 2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк».

З огляду на вказані обставини, постановою державного виконавця від 03 грудня 2015 року ВП № 46594276 виконавчий напис № 10257 від 24 грудня 2014 року повернуто стягувачу.

Позивач вважає, що дії відповідача відносно неперерахування коштів в порядку примусового виконання виконавчого напису порушують її права та охоронювані законом інтереси, оскільки, на думку останньої, п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в даному випадку застосуванню не підлягає.

За таких обставин, ОСОБА_1 просить суд зобов`язати Фонд гарантування вкладів в особі уповноваженої особи вчинити дії щодо перерахування коштів на підставі виконавчого напису нотаріуса №10257 від 24 грудня 2014 року.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті, виходили з того, що цей спір є адміністративним.

У касаційних скаргах заявлено вимогу про скасування рішень судів попередніх інстанцій та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог заявники посилаються на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

З висновками судів попередніх інстанцій, які виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, не можна погодитись з огляду на таке.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VІ). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

На підставі частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління й органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог юридичної особи до суб`єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна банку.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені пунктом 3 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI.

Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у певній черговості.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладеного між банком і особою договору, уповноважена особа та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.

Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, цей спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня та 23 травня 2018 року у справах № 826/7532/16 та № 811/568/16 відповідно.

Відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних рішень) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

На підставі статті 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Справи, підвідомчі господарським судам, визначені частиною першою статті 12 Господарського процесуального кодексу України (чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій), згідно з якою ці суди розглядають у порядку господарського судочинства справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Беручи до уваги наведене та враховуючи суб`єктний склад учасників справи, належить зробити висновок, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 та частини першої статті 354 КАС ухвалені у цій справі в порядку адміністративного судочинства судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.

Оскільки цей спір не належить вирішувати у порядку адміністративного судочинства, то заявлене ТОВ «Ітерма» клопотання про заміну ним позивача у цій справі у порядку правонаступництва не може бути розглянуте у цьому провадженні, а тому у задоволенні клопотання суд відмовляє.

Керуючись статтями 343, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року скасувати.

Провадження в справі № 826/1159/16 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, треті особи - ОСОБА_2 , ПАТ "Дельта Банк", про зобов`язання вчинити дії, закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

А.І. Рибачук ,

Судді Верховного Суду