Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2019 року

Київ

справа №813/3922/17

касаційне провадження №К/9901/69006/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Васильєвої І.А., Шипуліної Т.М.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2.) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2017 (головуючий суддя - Брильовський Р.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018 (головуючий суддя - Сапіга В.П., судді - Запотічний І.І., Кузьмич С.М.) у справі за позовом Головного управління Державної фіскальної служби України у Львівській області (далі - Управління) до ОСОБА_2 про стягнення податкового боргу,,

УСТАНОВИВ:

Управління 30.10.2017 звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення з останнього податкового боргу до бюджету у сумі 65683,42 грн.

На обґрунтування зазначених позовних вимог позивач посилався на те, що за результатами проведення нарахування податку на доходи фізичних осіб - ОСОБА_2 контролюючим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.09.2016: №0000521700 про застосування до ОСОБА_2 штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 170,00 грн.; № 0000531700, яким ОСОБА_2 було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, у сумі 65513,42 грн. (52410,74 грн. - за податковими зобов'язаннями та 13102,68 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями). Також, контролюючим органом вказано, що станом на дату звернення з відповідним позовом до суду за відповідачем рахується вказана заборгованість та, що платнику податків направлено засобами поштового зв'язку податкову вимогу форми «Ф» від 08.11.2016 №34196-17.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 09.11.2017, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018, позов задовольнив повністю: стягнув з ОСОБА_2 до бюджету податковий борг у сумі 65683,42 грн.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що сума податкового боргу є узгодженою і не сплаченою, відтак підлягає стягненню.

ОСОБА_2 подав до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду касаційну скаргу, у якій з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і ухвалити, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та закрити провадження у зв'язку з пропуском Управлінням строку звернення до суду з вказаним позовом.

В обґрунтування вимог касаційної скарги, ОСОБА_2 також посилається на те, що кошти, які стали об'єктом оподаткування, є помилково нарахованими банком у зв'язку із підвищенням курсу іноземної валюти по кредиту та були самостійно анульовані банком. Крім того, скаржник вказує, що відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Тому, вважає, що позовні вимоги контролюючого органу, пов'язані зі стягненням податкового боргу з платника податку повинні пред'являтися не пізніше 1095 дня з дня виникнення податкового боргу, тобто у даному випадку, на думку відповідача, не пізніше 1095 дня з 01.05.2013. Отже вважає, що позивач пропустив законодавчо встановлений строк для визначення податкових зобов'язань.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.12.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 11.02.2019 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 12.02.2019.

У відзиві на касаційну скаргу Управління просить суд залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтування заперечення щодо змісту і вимог касаційної скарги та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

У справі, що розглядається, суди встановили, що Самбірською ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб ОСОБА_2 за період з 01.01.2012 по 31.07.2013, результати якої оформлені актом від 25.07.2016 №255/13-00/20251022/0, за висновками якого ОСОБА_2 були порушені вимоги: абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб за 2012 рік, що призвело до несплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб у сумі 52410,74 грн.; підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, пункту 120.1 статті 120, пункту 179.1 статті 179 Податкового кодексу України, а саме - не подано відповідну декларацію про майновий стан і доходи за 2012 рік.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.09.2016: №0000521700 про застосування до ОСОБА_2 штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 170,00 грн.; №0000531700, яким ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, на 65513,42 грн. (у тому числі: 52410,74 грн. - за податковими зобов'язаннями, 13102,68 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

У зв'язку із несплатою грошових зобов'язань, визначених у вказаних вище податкових повідомленнях-рішеннях, Самбірська ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області сформувала та надіслала ОСОБА_2 податкову вимогу форми «Ф» від 08.11.2016 №34196-17 на суму 65 683,42 грн., яка повернулась на адресу податкового органу із зазначенням відділенням поштового зв'язку причини невручення - за закінченням терміну зберігання.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою звернення позивачем до суду з даним позовом стала несплата ОСОБА_2 у встановлений законом строк узгоджених сум податкових зобов'язань.

Задовольняючи позовні вимоги суди дійшли висновків про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що сума заборгованості відповідачем у визначені податковим законодавством строки сплачена не була, набула статусу податкового боргу, вжиті контролюючим органом заходи не призвели до погашення податкового боргу, доказів добровільної сплати заборгованості не надано.

Суд касаційної інстанції не може визнати оскаржувані судові рішення обґрунтованими, оскільки, з огляду на те, що ОСОБА_2 заперечував факт узгодження податкових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом у податкових повідомленнях-рішеннях від 16.09.2016 №0000521700 та № 0000531700, з яким у платника податку виникає обов'язок зі сплати податку, проте такі доводи відповідача суди не дослідили і не надали їм правової оцінки.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Пунктом 54.5 статті 54 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до підпункту «е» пункту 176.1 статті 176 ПК (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) платники податку зобов'язані своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов'язань, а також суму штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих контролюючим органом, та пені, за винятком суми, що оскаржується в адміністративному або судовому порядку.

Аналіз зазначених норм закону свідчить, що у платника податку виникає безумовний обов'язок зі сплати грошового зобов'язання після його узгодження. Несплачена сума грошового зобов'язання у встановлений законом строк є податковим боргом.

Згідно з пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Абзацом другим підпункту 56.17.5 пункту 56.17 ст. 56 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.

Відповідно до підпункту 56.17.1 пункту 56.17 статті 56 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) процедура адміністративного оскарження закінчується днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк.

Строк подання скарги про перегляд рішення про визначення грошового зобов'язання визначено у пункті 56.3 статті 56 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), положеннями абзацу 1 якого встановлено, що скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Відповідно до абзаців 1, 4 пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Положеннями пункту 179.7 статті 178 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації. Сума податкових зобов'язань, донарахована контролюючим органом, сплачується до відповідного бюджету у строки, встановлені цим Кодексом.

Разом з тим абзац 2 пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачає, що у разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Системний аналіз зазначених норм закону, у тому числі норма про те, що днем узгодження грошового зобов'язання платника податків є день закінчення процедури адміністративного оскарження, свідчить, що у разі якщо платник податків не подає скаргу на податкові повідомлення-рішення до контролюючого органу вищого рівня чи не оскаржує їх до суду, то визначені в них грошові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб вважаються узгодженими на наступний день за останнім днем строку для подання скарги до контролюючого органу вищого рівня, передбаченого у пункті 56.3 статті 56 Податкового кодексу України.

Своєю чергою, останнім днем строку, передбаченого у пункті 56.3 статті 56 Податкового кодексу України, є десятий календарний день, що настає за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, днем узгодження нарахованих фізичній особі контролюючим органом податкових зобов'язань податку на доходи фізичних осіб, у разі якщо платник податків не подає скаргу на податкові повідомлення-рішення до контролюючого органу вищого рівня чи не оскаржує їх до суду, є одинадцятий календарний день, що настає за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, суди повинні були дослідити доводи відповідача про те, що нараховані контролюючим органом податкові зобов'язання із податку на доходи фізичних осіб є неузгодженими з огляду на те, що відповідач їх не отримував.

При цьому суди повинні були виходити з положень пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), згідно з яким повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення. Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. У разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.

Таким чином, у випадку неможливості вручення поштовою службою податкового повідомлення-рішення для визнання податкового повідомлення-рішення врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення, обов'язковому встановленню підлягають причини невручення, зазначені поштовою службою.

Разом з цим, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки зазначеним правовим нормам, обставин щодо надіслання (ненадіслання) ОСОБА_2 податкових повідомлень-рішень, а також обставин щодо вручення або причин невручення ОСОБА_2 податкових повідомлень-рішень не втсновили.

Окрім того, ОСОБА_2 наполягає на відсутності правових підстав для нарахування йому податку з доходів фізичних осіб з мотивів відсутності об'єкта оподаткування, визначеного у пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

З огляду на зазначене, суди повинні надати правову оцінку таким доводам відповідача.

Ці всі обставини підлягають дослідженню та правовій оцінці на підставі норм матеріального права, що врегульовують спірні правовідносини.

Зважаючи на те, що суди порушили норми процесуального права, не дослідили докази у справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування судових рішень першої та апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись п.2 ч.1 ст. 349, п.1 ч.2 статті 353, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.11.2017 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018 скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

І.А. Васильєва

Т.М. Шипуліна