Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.03.2018 року у справі №815/2790/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

20 березня 2018 року

справа №815/2790/16

адміністративне провадження №К/9901/3436/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року у складі судді Стеценко О.О. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року у складі колегії суддів Шляхтицького О.І., Потапчука В.О., Семенюка Г.В. у справі №815/2790/16 за позовом Приватного підприємства «Прогресфарм» до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

У червні 2016 року Приватне підприємство «Прогресфарм» (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (надалі - контролюючий орган, правонаступник - Роздільнянська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС в Одеській області, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 травня 2016 року № 0009501302, яким визначено суму грошового зобов'язання з військового збору у розмірі 63 661,39 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням в розмірі 39 587,15 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 24 074,24 грн.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач при визначенні сум доходів, які були виплачені платником податків працівникам у березні - липні 2015 року помилково керувався даними їх розписок, які одержані в ході розслідування кримінального провадження № 12015000000000349. Він стверджує про нарахування військового збору на суму доходів його працівників, що відповідає податковому розрахунку форми 1-ДФ. Вказує на судову практику, яка має місце стосовно тих самих обставин, однак з приводу нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податку з доходів фізичних осіб.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволений у повному обсязі. Ухвалою від 21 листопада 2017 Одеський апеляційний адміністративний суд залишив без змін вказане рішення суду першої інстанції.

Судові рішення вмотивовані безпідставністю висновків контролюючого органу, які ґрунтувалися на документах, одержаних в ході розслідування кримінального провадження №12015000000000349. Дане кримінальне провадження закрите у зв'язку з відсутністю складу злочину, передбаченого статтями 191, 205, 212 Кримінального кодексу України. З урахуванням цього, а також відсутності оригіналів розписок, які б свідчили про виплати саме позивачем заробітної плати «у конвертах» робітникам підприємства, суди дійшли висновку про недоведеність факту виплати відповідних доходів, а відтак - і обов'язку з нарахування та утримання військового збору з них.

Суд апеляційної інстанції послався також на наявність висновків інших судів щодо обставин виплати тих самих доходів. Зокрема, ті самі розписки використані під час інших перевірок, за результатами яких позивачеві нарахований єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податок з доходів фізичних осіб. Прийняті відповідним контролюючим органом податкові повідомлення-рішення та вимога про сплату єдиного соціального внеску скасовані Одеським окружним адміністративним судом постановами від 23 лютого 2016 у справі №815/448/16 та від 18 травня 2016 у справі №815/1879/16, які набрали законної сили.

27 грудня 2017 року відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати судові рішення й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Від позивача на адресу Верховного суду надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Ухвалою судді Верховного Суду від 05 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду на 20 березня 2018 року о 10:00 год., про що належним чином повідомлені учасники справи.

20 березня 2018 року у судове засідання жодний з учасників справи не з'явився, з огляду на що Суд здійснив касаційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають, оскільки прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що податковим органом проведена позапланова невиїзна документальна перевірка Підприємства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати військового збору за період з 01 серпня 2014 року, за результатами якої складено акт позапланової невиїзної перевірки від 13 травня 2016 року № 809/13-02-15-09/33137689, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 30 травня 2016 року № 0009501302, яким визначено суму грошового зобов'язання з військового збору у розмірі 63661,39грн., у тому числі за податковим зобов'язанням в розмірі 39587,15 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 24074,24 грн.

До спірних правовідносин судами застосовані підпункти 1.2, 1.3, 1.4, 1.5, 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, згідно з якими тимчасово, до набрання чинності рішення Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5% від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов'язані забезпечувати виконання податкових зобов'язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Також судами зазначено, що відповідно до статті 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Застосовуючи наведені норми суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що умовою для визначення податкового порушення в частині обов'язку сплати військового збору є встановлення таких обставин: чи відбулася у спірному випадку виплата доходу, в які строки, чи сплачено військовий збір з такою виплатою доходу або у разі невиплати доходу у строки, встановлені Податкового кодексу України для місячного податкового періоду, оскільки сплата (перерахування) такого податку до бюджету пов'язується саме з оподатковуваним доходом.

Формулюючи таким чином предмет доказування у справі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що слід виходити з обставин, якими податковий орган обґрунтовує свою позицію, приймаючи відповідні податкові повідомлення-рішення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковий орган при визначенні факту виплати позивачем доходів, з яких не був утриманий військовий збір, виходив з матеріалів кримінального провадження № 12015000000000349, зокрема протоколів огляду документів, копій розписок працівників. На підставі відомостей, отриманих від останніх, відповідач встановив, що у період з березня по липень 2015 року Підприємство виплачувало заробітну плату своїм працівникам «в конвертах» на загальну суму 2639143,10 грн., що призвело до заниження суми виплаченого доходу на 2639143,10 грн. та відповідно в результаті чого не нараховано та не утримано військовий збір на загальну суму 39587,15 грн.

Крім того, відповідач при перевірці використовував відомості податкового розрахунку Підприємства форми 1-ДФ за І квартал 2015 року, у яких відображалися суми доходів, нараховані та виплачені позивачам фізичним особам - робітникам.

З урахуванням визначеного судом предмету доказування, він повинен був щонайменше дослідити звіти позивача за формою 1-ДФ за період, що перевірявся, копії розписок працівників, на які посилався відповідач.

Втім, матеріали справи не містять відповідних доказів.

У подальшому суд вказав, що податковий орган не визначив, чи наявні на вказаних розписках будь-які ідентифікуючі ознаки складання таких розписок безпосередньо Підприємством, зокрема, підписи його посадових осіб, відповідальних за нарахування та виплату заробітної плати, печатки, інші реквізити, необхідні для визначення цих документів як бухгалтерських.

Можливість такої оцінки дій відповідача та відсутність копій розписок у матеріалах справи свідчить про порушення судами попередніх інстанцій частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції на момент розгляду та вирішення справи).

Відповідно до частини четвертої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції на момент розгляду та вирішення справи) суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Ухвалою від 13 травня 2016 року суд першої інстанції витребував у відповідача документи, що були підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення. Втім, не отримавши їх, суд не вчинив ніяких дій з подальшого збору доказів, які визначив необхідними для з'ясування усіх обставин у справі.

Частиною третьою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції на момент розгляду та вирішення справи) встановлено, якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази.

Суд касаційної інстанції зауважує, що зазначення причин, через які витребувані судом докази не можуть бути надані, є не правом, а обов'язком сторони, у реалізації якого має сприяти суд.

З матеріалів справи не вбачається, що суди з'ясовували причини, з яких не була виконана ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2016 року. Вони не вчинили достатніх заходів з витребування документів, які визнали необхідними, за місцем їх можливого зберігання: звітів 1-ДФ - у позивача, а копій розписок - від органа, який проводив досудове слідство у кримінальному провадженні № 12015000000000349.

Той факт, що постановою старшого слідчого СУ ГУНП в Київській області від 05 травня 2016 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12015000000000349 від 09 червня 2015 року, закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, не має значення для справи, оскільки не належить до преюдиційних фактів, визначених статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції на момент розгляду та вирішення справи).

Суд касаційної інстанції не приймає до уваги посилання судів першої та апеляційної інстанції на постанову Одеського окружного адміністративного суду по справі №815/488/16 від 23 лютого 2016 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 липня 2017 року у тій самій справі, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року у справі №815/1879/16 ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року у тій самій справі, якими за твердженням судів надана правова оцінка виявленим в акті перевірки порушенням.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції на момент розгляду та вирішення справи) обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У наведених вище справах брали участь ті самі сторони, що і у даній справі. Не зважаючи на різні предмети спору у них (різні повідомлення-рішення за різними актами перевірки), вони поєднані тим, що висновки контролюючого органу у них стосуються факту виплати позивачем доходів у березні-липні 2015 року, які не відображені у податковій звітності (виплати «в конвертах»).

З цього приводу Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що постанова Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2016 року у справі №815/1879/16 та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2016 року у тій самій справі скасовані постановою Верховного Суду від 30 січня 2018 (провадження К/9901/1453/17).

Судові рішення у справі №815/1879/16 скасовані з тих підстав, що судами не дано оцінки тому факту, що у позивача виявлено та вилучено оригінали розписок працівників про отримання заробітної плати «в конвертах», оригінали цих розписок досліджено не було, обставини їх складання не з'ясовано. Крім того, позивач жодних пояснень щодо наявності та зберігання вказаних розписок у нього не надав, не заперечуючи при цьому тієї обставини, що розписки було дійсно у нього вилучено органом досудового слідства.

У зв'язку з тим, що справу №815/1879/16 направлено на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду, судове рішення, яке набрало законної сили, у ній відсутнє.

Що стосується судових рішень у справі №815/488/16, вони ґрунтуються на висновках про недоведеність відповідачем порушень, відображених у акті перевірки від 23.12.2015 №2005/17-01/33137689. Недоведеність обставини не тотожне встановленому судом факту відповідності виплат доходів фізичним особам податковій звітності позивача.

Судами не встановлена та обставина, що позивач у березні-липні 2015 року не здійснював виплат фізичним особам («в конвертах»), які не відображені у звітах з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податку з доходів фізичних осіб або військового збору. Відтак, постанова Одеського окружного адміністративного суду по справі №815/488/16 від 23 лютого 2016 року не містить обставин, які мають суттєве значення для вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.

Частиною першою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Зважаючи на наведене, керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року у справі №815/2790/16 скасувати.

Справу №815/2790/16 направити до Одеського окружного адміністративного суду на новий судовий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Васильєва

В.П.Юрченко