Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2018 року

Київ

справа №809/4231/15

адміністративне провадження №К/9901/12009/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2015 року (суддя Черепій П.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року (колегія суддів у складі: Сеника Р.П., Хобор Р.Б., Мельничук Б.Б.) у справі № 809/4231/15 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

установив:

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області (далі - ГТУЮ в Івано-Франківській області), в якому просив: визнати протиправним і скасувати наказ від 9 жовтня 2015 року № 1387/6 про звільнення ОСОБА_1, поновити його на посаді головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Надвірнянського районного управління юстиції Івано-Франківської області та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Зазначав, що прийнявши від ОСОБА_5 заяву про реєстрацію речових прав на майно від імені її сина ОСОБА_6, який перебував в зоні проведення антитерористичної операції та не мав можливості оформити довіреність на матір, він не порушив закон, оскільки підстав для повернення документів заявнику не було. Крім того, ОСОБА_5 завірила позивача, що належним чином оформлена довіреність буде надана у встановлений законом термін для реєстрації речових прав.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи. Судами не враховано при вирішенні спору, що під час прийняття документів від ОСОБА_5 позивач роз'яснив їй про необхідність надання довіреності від її сина для проведення за ним реєстрації права власності на нерухоме майно. Вважає, що суди помилково послались у своїх рішеннях на пункт 3 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з якою у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо із заявою звернулася неналежна особа, оскільки така відмова відбувається не на стадії прийняття документів, а на стадії їх розгляду. Зазначає, що приймаючи від ОСОБА_5 документи, він виконав усі передбачені вимоги діючого законодавства щодо порядку прийняття заяви про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а неподання заявником неповного пакету документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно, не є підставою для відмови у прийнятті заяви, оскільки заява повертається лише у разі відсутності документа про внесення плати за послуги з реєстрації прав.

Заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що з грудня 2011 року ОСОБА_1 обіймав посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Надвірнянського районного управління юстиції Івано-Франківської області.

26 грудня 2014 року наказом ГТУЮ в Івано-Франківській області № 89/7 за порушення трудової дисципліни позивачу оголошено догану.

У зв'язку із надходженням до ГТУЮ в Івано-Франківській області інформації про виявлення факту підроблення підпису заявника головним спеціалістом відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Надвірнянського районного управління юстиції Івано-Франківської області ОСОБА_1, наказом начальника ГТУЮ в Івано-Франківській області від 16 вересня 2015 року № 257/5 призначено службове розслідування за вказаним фактом.

Службовим розслідуванням встановлено, що 5 серпня 2015 року до реєстраційної служби Надвірнянського РУЮ Івано-Франківської області ОСОБА_7 було подано заяву про реєстрацію за ОСОБА_6 права власності з виготовленням свідоцтва на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1. Заяву з переліком документів отримав головний спеціаліст відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Надвірнянського РУЮ ОСОБА_1 та, незважаючи на відсутність у ОСОБА_5 довіреності діяти від імені сина, зареєстрував у базі даних про реєстрацію заяв та запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В ході службового розслідування комісія дійшла висновку, що підпис на заяві про реєстрацію права власності на нерухоме майно від імені ОСОБА_6 проставлено власноручно його матір'ю заявника - ОСОБА_5 В реєстраційній справі, сформованій з документів за заявою ОСОБА_6, відсутні будь-які документи, які б підтверджували повноваження матері заявника представляти інтереси сина в реєстраційній службі, у тому числі, подавати документи для проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Комісія дійшла висновку, що такими діями ОСОБА_1 порушив вимоги частини одинадцятої статті 16, частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», абзацу 2 пункту 10 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.

Крім того, службовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_1 без наявних на те законних підстав здійснив друк свідоцтва (індексний номер документа 42548361, серія та номер бланку НОМЕР_1) та витягу (індексний номер документа 42548521, серія та номер бланків ЕЕХ 417958 та ЕЕХ 417959. Комісією також встановлено, що друк витягу в процедурі реєстрації речового права (індексний номер документа 42548521З здійснювався не на спецбланках за серією та номерами бланків ЕЕХ 417958 та ЕЕХ 417959, оскільки вказана серія та номер бланків вже використані ОСОБА_9 при здійсненні державної реєстрації права власності 15 серпня 2015 року - спецбланк за серією 417958 знаходиться в реєстраційній справі № 707048926240, а спецбланк за серією та номером ЕЕХ 417959, на якому здійснено друк витягу, видано ОСОБА_7

З цього приводу у доповідній записці ОСОБА_1 повідомляв про можливий несанкціонований доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно невідомими особами, внаслідок чого була використана інформація з Реєстру. Однак такі посилання були спростовані за наслідком перегляду комісією відеозапису з камер відеоспостереження, оскільки ОСОБА_1 в період, коди здійснювався друк свідоцтв та витягу, перебував на своєму робочому місці та працював за своїм комп'ютером. У зв'язку з цим у комісії були підстави вважати, що саме ОСОБА_1 особисто здійснив друк свідоцтв та витягу без законних на те підстав, оскільки друк таких документів здійснюється на підставі відповідної заяви та під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, чим порушив вимоги частини четвертої статті 10 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У зв'язку з викладеним комісія з проведення службового розслідування дійшла висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з роботи.

Наказом ГТУЮ в Івано-Франківській області від 9 жовтня 2015 року № 1387/6 позивача звільнено із займаної посади відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за систематичне невиконання обов'язків, покладених на нього трудовим договором.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки позивач має стягнення у виді догани, термін дії якого на день звільнення не закінчився, у відповідача були правові підстави для його звільнення за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор є державним службовцем. Державний реєстратор, серед іншого, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Статтею 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Орган державної реєстрації прав, державні реєстратори зобов'язані надати до відома заявників інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав.

Частиною одинадцятої статті 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що під час подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі фізична особа повинна пред'явити документ, що посвідчує її особу, а у разі подання заяви представником фізичної чи юридичної особи - також документ, що підтверджує його повноваження діяти від імені таких осіб.

Відповідно до абзаців першого та шостого пункту 10 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (далі - Порядок № 868), заявник під час подання заяви особисто пред'являє органові державної реєстрації прав документ, що посвідчує його особу. У разі подання заяви уповноваженою особою органові державної реєстрації прав пред'являється документ, що підтверджує її повноваження, та подається його копія, засвідчена в установленому порядку.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державний реєстр прав є державною власністю, складовою Національного архівного фонду і підлягає довічному зберіганню. Вилучення будь-яких документів або частин Державного реєстру прав не допускається, крім випадків, передбачених законом. Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, мають відповідати даним реєстраційної справи, яка містить документовані записи щодо прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Службовим розслідуванням встановлено, що позивач, перебуваючи на державній службі, прийняв заяву про проведення державної реєстрації права власності з виготовленням свідоцтва на земельну ділянку від особи, яка не мала на це повноважень, і зареєстрував її в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Крім того, позивач здійснив друк свідоцтва про право власності та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно без наявності на це законних підстав, що також знайшло підтвердження в ході службового розслідування.

Позивач у касаційній скарзі посилається на те, що у нього не було правових підстав не приймати заяву від ОСОБА_5, оскільки: за змістом пункту 13 Порядку № 868 подання заявником документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, не в повному обсязі не є підставою для відмови у прийнятті заяви (абзац 3); орган державної реєстрації не приймає заяву в разі відсутності документа, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документа про сплату адміністративного збору в повному обсязі, передбаченому законодавством, крім випадків, коли особа звільнення від сплати таких платежів (абзац 4).

Однак Суд відхиляє такі доводи позивача, оскільки він фактично прийняв до розгляду заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від імені громадянина ОСОБА_6, підпис в якій проставлено іншою особою - його матір'ю ОСОБА_5, без наявності на це повноважень.

Позивачу як державному реєстратору, що приймав документи, про цю обставину було достовірно відомо, що підтверджується його ж поясненнями, а також письмовими поясненнями ОСОБА_5, що є у справі.

Оцінюючи дії позивача Суд зауважує, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Відповідно до статей 237, 238 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Слід також зазначити, що за змістом статті 245 Цивільного кодексу України довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також довіреність працівника, члена його сім'ї і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.

Також у касаційній скарзі позивач зауважує, що під час прийняття документів від ОСОБА_5 він роз'яснив їй про необхідність надання довіреності від її сина для проведення реєстрації права власності на нерухоме майно.

Водночас, як зазначено в акті службового розслідування, на підставі прийнятих ОСОБА_10 документів державним реєстратором ОСОБА_9 20 серпня 2015 року було виготовлено свідоцтво про право власності на нерухоме майно та зареєстровано право власності не нерухоме майно. У той же час в реєстраційній справі № 707048926240, що сформована з документів, пов'язаних з державною реєстрацією права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, відсутні будь-які документи, які б підтверджували повноваження матері заявника ОСОБА_6 представляти його інтереси в реєстраційній службі, в тому числі подавати документи для проведення державної реєстрації за ним речових прав на нерухоме майно.

Заявник касаційної скарги звертає увагу на те, що суди помилково послались у своїх рішеннях на пункт 3 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з якою у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо із заявою звернулася неналежна особа, оскільки така відмова відбувається не на стадії прийняття документів, а на стадії їх розгляду.

Такі посилання позивача є обґрунтованими, однак мотиви судів попередніх інстанцій, наведені щодо цих обставин, не призвели до неправильного вирішення справи в цілому.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Систематичним порушенням трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності, та порушив її знову.

Так, станом на день звільнення позивач мав одне дисциплінарне стягнення у вигляді оголошення догани (наказ від 26 грудня 2014 року №89/7), яке застосоване нього за порушення трудової дисципліни та у встановленому законом порядку не зняте, і з дня накладення якого до видання наказу про звільнення не минулого одного року.

У подальшому позивач вчинив ще один дисциплінарний проступок за невиконання покладених на нього службових обов'язків, обставини якого досліджувалися у цій справі та знайшли своє підтвердження, що є підставою для звільнення працівника за правилами пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Оскільки у даному випадку має місце систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулось у межах закону.

У касаційній скарзі міститься посилання на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: під час судового розгляду справи позивач заявляв відвід головуючому судді Черепію П.М., який був обґрунтований тим, що останній у період з 1999 року по 2007 рік працював начальником Головного управління юстиції в Івано-Франківській області (тобто очолював установу, яка є відповідачем у цій справі), та перебуває у близьких дружніх відносинах з деякими особами, які займають в цій установі керівні посади.

Однак Суд погоджується з висновком судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду, викладеним в ухвалі від 1 грудня 2015 року за наслідками розгляду заяви про відвід, про те, що наведені заявником обставини не є такими, що викликають сумнів у неупередженості судді та не є підставою для відводу.

Решта доводів касаційної скарги не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

Судами не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконних рішень, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив :

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець