Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2018 року

Київ

справа №750/7376/17

адміністративне провадження №К/9901/2968/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 750/7376/17

за позовом Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду прийняту 07 листопада 2017 року у складі колегії суддів: головуючого - Бужак Н.П., суддів: Костюк Л.О., Твердохліб В.А.,

у с т а н о в и в :

У серпні 2017 року Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, в якому просило:

скасувати постанову головного державного виконавця Данілевського О. М. від 18 липня 2017 року (ВП № 53739290), якою з нього стягнуто витрати на проведення виконавчих дій в сумі 83 гривень.

Позов мотивований тим, що постанова про стягнення витрат виконавчого провадження є необґрунтованою, а фактичне здійснення витрат по виконавчому провадженню № 53739290 відповідачем документально не підтверджено. Крім того, відповідачем порушено строки стягнення витрат виконавчого провадження, що в сукупності, на думку позивача, свідчить про незаконність постанови.

Деснянський районний суд міста Чернігова постановою від 7 вересня 2017 року, у задоволенні позову відмовив повністю.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 7 листопада 2017 року, постанову Деснянського районного суду міста Чернігова від 7 вересня 2017 року скасував, прийняв нову постанову, якою позовні вимоги задовольнив в повному обсязі.

Визнав протиправною та скасував постанову ВП № 53739290 від 18 липня 2017 року старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Данілевського О.М. щодо стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в сумі 83,00 гривень.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

26 грудня 2017 року касаційна скарга Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, який ухвалою від 29 січня 2018 року відкрив касаційне провадження за цією касаційною скаргою.

У своїй касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Деснянського районного суду м. Чернігова зобов'язано позивача здійснити перерахунок і виплату третій особі з 01 грудня 2016 року пенсії, призначеної відповідно до статті 371 Закону України «Про державну службу», з урахуванням раніше проведених виплат.

На підставі постанови суду, за заявою ОСОБА_2, 04.04.2017 року судом було видано виконавчий лист № 750/108/17, який пред'явлено стягувачем для примусового виконання відповідачу.

11 квітня 2017 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Данілевський О.М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 53739290 по виконанню виконавчого листа Деснянського районного суду м. Чернігова у справі № 750/108/17.

18 липня 2017 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Данілевський О.М. виніс постанову про стягнення з позивача як боржника у виконавчому провадженні № 53739290 витрат виконавчого провадження в розмірі 83 гривень. У розрахунок витрат виконавчого провадження включено: друк 1 аркуша (папір включено): витрати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження 51 гривень; направлення рекомендованого листа: 2х16=32 гривень.

Не погоджуючись з постановою щодо стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій в сумі 83 гривень 00 копійок, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, приймаючи оскаржувану постанову, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.

Київський апеляційний адміністративний суд дійшов протилежних висновків, скасував постанову суду першої інстанції та задовольнив позовні вимоги, посилаючись на те, що судове рішення позивачем виконано до відкриття виконавчого провадження, а тому у державного виконавця не було підстав для стягнення з боржника витрат за виконання рішення.

Верховний суд не може погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частиною четвертою статті 4 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Відповідно до статті 42 Закону № 1404-VIII витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, є витратами виконавчого провадження і відшкодовуються за рахунок боржника; розмір витрат виконавчого провадження встановлюється Міністерством юстиції України.

За приписом частини першої статті 45 Закону витрати виконавчого провадження компенсуються у другу чергу після повернення стягувачу авансового внеску на організацію та проведення виконавчих дій.

Позивач стверджує, що постанова суду була виконана саме до відкриття виконавчого провадження, а тому, на його думку, у відповідача не було підстав приймати постанову про стягнення з нього витрат виконавчого провадження.

Втім, вказані доводи позивача не підтверджуються жодним належним доказом, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, і ці обставини підтверджуються матеріалами справи.

Так, 28 квітня 2017 року до відділу примусового виконання рішень від боржника надійшло повідомлення про виконання судового рішення в добровільному порядку в частині здійснення перерахунку, на підтвердження чого надано копію розпорядження від 27 березня 2017 року. Однак, щодо виплати нарахованої суми зазначалось, що вона буде здійснена в травні 2017 року. Тобто до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження нарахована сума заборгованості стягувачу виплачена не була, а отже підстави вважати, що рішення суду виконано - відсутні.

Отже, станом на дату винесення постанови про відкриття виконавчого провадження відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у державного виконавця були відсутні.

Крім того, стягнення з боржника витрат виконавчого провадження взагалі жодним чином не пов'язано з самостійним або примусовим виконанням рішення. Випадків звільнення боржника від сплати витрат виконавчого провадження Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає.

За такого правового врегулювання та з урахуванням встановлених судами обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що у цьому випадку жодних передбачених Законом підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження на час винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження не встановлено, державний виконавець, отримавши виконавчий документ на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, діяв у відповідності з вимогами Закону України «Про виконавче провадження» та у межах наданих йому повноважень, а тому жодних підстав для скасування постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій не вбачається, тому й відсутні підстави і для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 352 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, враховуючи те, що рішення суду першої інстанції постановлено на підставі повно і всебічно з'ясованих обставинах справи, підтверджених доказами, які були дослідженні в ході судового розгляду, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року підлягає скасуванню, а постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2017 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 3, 242, 243, 341, 345, 349, 352, 355 - 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року - скасувати.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 7 вересня 2017 року - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець