ПОСТАНОВА

Іменем України

15 листопада 2019 року

Київ

справа №826/23041/15

адміністративне провадження №К/9901/8046/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Саприкіної І. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Державної іпотечної установи до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання незаконним та скасування повідомлення за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року у складі судді Качура І. А. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року у складі колегії суддів: Сорочко Є. О., Бистрик Г. М., Земляної Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року Державна іпотечна установа (далі також - позивач, ДІУ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі також - відповідач, Уповноважена особа Фонду), третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - третя особа, ФГВФО), в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення відповідача у формі повідомлення від 24 вересня 2015 року № 8951, яке прийняте на підставі протоколу від 22 вересня 2015 року № 54.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що договори забезпечення не мають ознак нікчемності встановлених Законом, а тому повідомлення є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню. Більш того, звертав увагу суду на те, що у повідомленні не наведено посилань на те, які саме умови договорів містять ознаки нікчемності, натомість наведені посилання тільки на положення законодавства.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року, позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не надано судового рішення щодо фіктивності правочину між позивачем та банком, тому висновок відповідача про нікчемність правочину є необґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 04 березня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 березня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/23041/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 826/23041/15 суддею-доповідачем Берназюком Я. О. та рекомендовано надати сторонам додаткові письмові пояснення у межах доводів касаційної скарги.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 жовтня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я. О., суддів Желєзного І. В. та Саприкіну І. В.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між Державною іпотечною установою та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") укладено договір банківського рахунку від 27 лютого 2013 року № 26/995-070, згідно якого позивач розмістив на своєму рахунку у ПАТ "Дельта Банк" 3 493 239 101,16 грн.

З метою забезпечення виконання зобов'язань банку перед Державною іпотечною установою за вказаним договором було вчинено наступні правочини, а саме укладено:

- договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04 вересня 2014 року;

- договір застави майнових прав № Д-2/2015 від 04 лютого 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А. В. за реєстровим № 34;

- договір застави майнових прав № Д-3/2015 від 04 лютого 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А. В. за реєстровим № 36;

- договір відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04 вересня 2014 року;

- договір відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) № Д-2.1/2015 від 04 лютого 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А. В, за реєстровим № 35;

- договір відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) № Д-3.1/2015 від 04 лютого 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А. В. за реєстровим № 37.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно якого з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В. В. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 03 серпня 2015 року № 147 строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" було продовжено по 02 жовтня 2015 року.

На підставі протоколу від 22 вересня 2015 року № 54 засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом від 11 березня 2015 року № 67, рішенням Уповноваженої особи Фонду вкладів гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" Кадировим В. В., викладеним у формі повідомлення від 24 вересня 2015 року № 8951, Державній іпотечній установі повідомлено про нікчемність правочинів згідно пунктів 1, 5, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а саме вищезазначених договорів щодо забезпечення виконання зобов'язань.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права та неповно встановлено обставини справи, а саме - ПАТ "Дельта Банк" уклав із позивачем договори забезпечення всупереч наявних обмежень, які забороняли ПАТ "Дельта Банк" вчиняти правочини щодо реалізації заставленого майна без попереднього погодження з представником НБУ, а також передачі в забезпечення третім особам майна та активів банку без погодження з куратором банку, тобто прийняв на себе зобов'язання щодо виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій, що свідчить про нікчемність такого правочину на підставі пункту 5 частини третьої статті 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

16 травня 2016 року від ФГВФО надійшли письмові пояснення на касаційну скаргу, з яких вбачається, що, за твердженням заявника, уповноваженою особою чітко дотримано процедуру встановлення нікчемності правочинів та надсилання повідомлення, тому підстави про задоволення позовних вимог відсутні.

13 червня 2016 року від Державної іпотечної установи надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначено, що правочини, щодо яких прийнято рішення щодо нікчемності, не є операціями з кредитування/виплати банком будь-яких коштів або одночасно зміною та реалізацією заставленого майна.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що сторони не скористалися правом, яке було надано Верховним Судом ухвалою від 25 липня 2019 року, повідомити касаційний суд про додаткові обставини справи з урахуванням змін, що відбулися у спірних правовідносинах, подати до суду додаткові пояснення у межах доводів касаційної скарги та відзив на касаційну скаргу. Вказана ухвала була отримана учасниками справи 09 вересня 2019 року, що підтверджується рекомендованими повідомлення про вручення поштових відправлень, які наявні у матеріалах справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, зокрема, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини 4 статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; ~law21~).

Відповідно до статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку він ухвалює обов'язкові для банків рішення, а з іншого здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку. Так, діючи як орган управління банку, Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй відповідних повноважень мають право:

- вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку;

- укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";

- продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій;

- повідомляти сторін за договорами, зазначеними у частині 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

- заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду, у тому числі позови про винесення рішення, відповідно до якого боржник банку має надати інформацію про свої активи;

- приймати на роботу, звільняти з роботи чи переводити на іншу посаду будь-кого з керівників чи працівників банку, переглядати їх службові обов'язки, змінювати розмір оплати їх праці з додержанням вимог законодавства України про працю та інше.

Уповноважена особа Фонду діє в межах повноважень Фонду. На виконання своїх повноважень така особа, зокрема: 1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; 2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов'язкові до виконання працівниками банку (частина 4 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

У цій справі правовідносини стосуються визнання протиправним та скасування рішення у формі повідомлення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" Кадирова В. В. про нікчемність правочинів № 8951 від 24 вересня 2015 року.

Згідно з ~law27~ Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ~law28~, виявляються правочини, які є нікчемними на підставі закону. При виявленні таких правочинів Фонд, Уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі закону (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України та ~law29~) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ "Дельта Банк" із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16, від 24 квітня 2019 року у справі № 809/407/16 та від 11 вересня 2019 року у справі № 826/16041/16.

Відповідно до правової позиції, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16 та від 16 жовтня 2019 року у справі № 826/19427/16, наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він самостійно не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку) та має на меті інформування сторін про прийняття такого документу, тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу.

Отже, права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Встановлена правова природа зазначено наказу (повідомлення про нікчемність) унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочинів укладеними між Державною іпотечною установою та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", відтак не може бути розглянуто у судовому порядку (в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах).

Відтак, рішення судів попередніх інстанцій слід скасувати у силу вимог частини 1 статті 354 КАС України та справу закрити.

Крім того, Судом встановлено, що Верховний Суд у постанові від 19 липня 2018 року у справі № 910/7084/16 за позовом ПАТ "Дельта Банк" до Державної іпотечної установи про визнання недійсними договору застави майнових прав № Д-2/2015 від 04 лютого 2015 року, договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-2.1/2015 від 04 лютого 2015 року зазначив, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено доводи скаржника щодо постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2015 року у справі № 826/23041/15, оскільки скасування у судовому порядку повідомлень про нікчемність не тягне за собою визнання дійсними таких правочинів, нікчемність яких встановлена законом, не спростовує самого факту нікчемності правочину, якщо він таким є. Такі правочини є нікчемними в силу частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а не визнані такими Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, адже на останню покладено обов'язок виключно щодо виявлення нікчемних правочинів неплатоспроможного банку, яким є АТ "Дельта Банк".

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою.

Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (заява № 68385/10 п. 35 та № 71378/10).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), № 4451/70, п. 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria") № 36760/06, п. 230).

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 13089/87).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; п. 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а провадження у справі - закрити.

Керуючись статтями 3,341,345,349,351,354,355,356,359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Державної іпотечної установи до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання незаконним та скасування повідомлення закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

І. В. Саприкіна