ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 280/1197/19

адміністративне провадження № К/9901/10215/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Олендера І. Я.,

суддів: Гончарової І. А., Ханової Р. Ф.,

розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року (суддя Кисіль Р. В. ) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року (судді: Коршун А. О. (головуючий), Панченко О. М., Чередниченко В. Є.) у справі №280/1197/19 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" ім. А. М. Кузьміна" до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИЛ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Приватне акціонерне товариство "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь"
ім. А. М. Кузьміна" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000774706 від 06.03.2019.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення контролюючим органом прийнято безпідставно, оскільки висновки контролюючого органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства є не обґрунтованими та базуються виключно на припущеннях, натомість у позивача наявні всі первинні документи, які свідчать про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року, позов Товариства задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - рішення визнано протиправним та скасовано.

4. Рішення судів вмотивовано тим, що господарські операції позивача з контрагентами є реальними, що підтверджено первинними документами, придбаний товар використано у власній господарській діяльності, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства у повному обсязі.

6. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки №23/28-10-47-06/00186536 від 01.03.2019, оформленого за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ "Дніпроспецсталь" з питань, що стали предметом заперечень позивача на акт камеральної перевірки №31/28-10-47-06/00186536 від 18.01.2019, а саме: дотримання вимог податкового законодавства при відображенні в податковому обліку з ПДВ господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ "ВЕРАГРУП", ПП НВФ "Промхімекспорт-2005 ", ТОВ "Дніпротехмет ", ТОВ "ЗВБК" за період листопад 2018 року, під час якої було виявлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту по декларації за листопад 2018 року (р.19) на суму 529324 грн, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку по декларації за листопад 2018 року (р. 20.2.1) на суму 529324 грн.

Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що господарські операції позивача з придбання товарів та робіт у контрагентів ТОВ "Дніпротехмет ", ТОВ "Верагруп", ПП НВФ "Промхімекспорт-2005 ", ТОВ "ЗВБК" не мали реального характеру, оскільки контрагенти не є виробниками продукції, що поставлялася позивачу, ці постачальники відображали придбання аналогічних товарів у своїх постачальників, а останніми, в свою чергу, така продукція самостійно не виготовлялась та не придбавалась по всьому ланцюгу постачання. Крім того, постачальники не мають основних засобів та достатньої кількості трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання постачання.

Також контролюючий орган вказував на відсутність паспортів/сертифікатів якості на товар.

На підставі акту перевірки та вказаних висновків контролюючим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 06.03.2019 №0000774706, яким зменшено бюджетне відшкодування з ПДВ на 529324 грн та застосовано штрафні санкції 264662 грн.

Судами також встановлено, що між позивачем (покупець) та контрагентами ТОВ "Дніпротехмет ", ТОВ "Верагруп ", ПП НВФ "Промхімекспорт-2005 ", ТОВ "ЗВБК" було укладено договори поставки та на виконання робіт по капітальному ремонту.

На підтвердження реальності господарських операцій за вказаними договорами позивач надав копії наступних документів: договори, податкові накладні, видаткові накладні, товарно - транспортні накладні, акти приймання виконаних робіт за формою КБ-2в, довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою КБ-3.

Встановлено, що придбаний товар у контрагентів (алюміній вторинний) використано у власній господарській діяльності з виробництва чавуну, сталі та феросплавів.

Встановлено також і наявність правосуб'єктності сторін на час укладення та виконання спірних правочинів, зокрема, контрагент позивача на момент укладення договорів та оформлення первинних документів, як і позивач, були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. Підставою касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що, дійшовши висновку про фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами суди не врахували відповідних висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах №808/1080/17, №808/2402/17, №804/7948/16, №815/3666/16, №818/997/17 та у постановах Верховного Суду України у справах № 21-737во10, №21-1440а16. Зокрема, відповідач вказує, що всупереч висновкам Верховного Суду та Верховного Суду України судами попередніх інстанцій не враховано, що окрім підтвердження реальності господарських операцій первинними документами необхідно встановити обставини щодо можливості фактичного здійснення таких господарських операцій, проте судами не враховано доводи контролюючого органу про неможливість проведення господарських операцій позивача з контрагентами. Так згідно висновків, що містяться в зазначених вище постановах про відсутність реального характеру господарських операцій можуть свідчити, зокрема, неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, та інші обставини, які в можуть свідчити про вчинення операцій, що не мають на меті досягнення позитивного економічного ефекту, натомість мають на меті отримання неправомірної вигоди, у тому числі преференцій з боку держави.

За позицією скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій надали неправильну оцінку доводам контролюючого органу, які були викладені як в акті перевірки, так і зазначались протягом розгляду справи, та фактично не спростували доводи, що операції між позивачем та контрагентами не мали реального характеру. Крім того, суди також не врахували того, що фактично позивачем не було проведено оплату контрагентам за поставлений товар та проведені роботи, відповідних документів позивачем надано не було, а відтак позивач не має права на бюджетне відшкодування ПДВ, яке фактично сплачено не було.

9. Товариством відзиву (заперечення) на касаційну скаргу контролюючого органу надано не було.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої і апеляційної інстанцій

10. Надаючи оцінки доводам скаржника у касаційні скарзі колегія суддів касаційної інстанції виходить з вимог частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до вимог пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Також пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

При цьому сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти
200.1 та 200.4 Статті 200 Податкового кодексу України.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та його подальшого бюджетного відшкодування наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (пункт 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

А згідно вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

Крім того, при вирішенні податкових спорів Суд враховує презумпцію добросовісності платника податків за якою передбачається економічна виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Згідно доктрини реальності господарської операції, яка застосовується у судовій практиці Верховного Суду, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Нормами Податкового кодексу України презюмується вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції.

Так, судами досліджено первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку та встановлено, що спірні господарські операції з придбання позивачем товару (алюміній) та робіт є реальними. Надані позивачем документи містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичне їх здійснення.

Зауваження щодо оформлення первинних документів між позивачем та його контрагентами у контролюючого органу були відсутні, про що свідчить акт перевірки.

Доводи контролюючого органу про нереальність проведених позивачем господарських операцій з контрагентом судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги, оскільки такі висновки не підтверджені доказами, які б відповідали критеріям належності, допустимості та достовірності.

Слід також зазначити, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування витрат чи податкового кредиту, а тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові та матеріально - технічні ресурси були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару та проведення робіт обумовлених укладеними договорами з позивачем, як не було доведено та надано відповідних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку контрагента та про обізнаність платника податків щодо такої та злагодженості дій між ними.

Крім того, колегія суддів зазначає, що висновки про відсутність у контрагентів трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних ДФС, проте така податкова інформація, носить виключно інформативний характер. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

Необґрунтованим також є і посилання відповідача на відсутність паспортів та сертифікатів якості на товар, оскільки такі документи не підтверджують факт поставки товару і засвідчують виключно його якість. Ці документи є товаросупровідними документами, надаються, як правило, на вимогу покупця, та у податковому/бухгалтерському обліку не відображаються, оскільки фактично не містять достатньої і необхідної інформації про господарську операцію з поставки.

Посилання контролюючого орану на те, що позивач не має права на бюджетне відшкодування ПДВ, оскільки фактично Товариством не було проведено оплату контрагентам за поставлений товар та проведені роботи, відповідних документів позивачем надано не було, суди також обґрунтовано не взяли до уваги, з огляду на те, що згідно умов усіх укладених Товариством договорів з контрагентами ТОВ "Дніпротехмет ", ТОВ "Верагруп ", ПП НВФ "Промхімекспорт-2005 ", ТОВ "ЗВБК" було передбачено, що оплата за товар та роботи проводяться після поставки товару, проведення робіт (60 днів по договорах поставки, 90 днів за договором про виконання робіт), а тому внаслідок відстрочки платежу на момент проведення перевірки платіжні документи не надавалися у зв'язку з тим, що строк сплати ще настав. Проте в подальшому позивачем було долучено до матеріалів справи платіжні доручення про сплату коштів за поставлений товар та виконані роботи.

Крім того, слід зазначити, що норми пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачають право платника податків формувати податковий кредит за подіє, яка відбулась першою, або сплата коштів, або отримання товару (робіт).

Позивачем було сформовано податковий кредит за фактом отримання товару (робіт), оскільки вказана подія відбулась раніше, аніж сплата коштів. При цьому сума податку, що підлягає, зокрема бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1 статті 200 Податкового кодексу України).

З урахуванням встановлених обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами у справі свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, а отже контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що господарські відносини між позивачем та контрагентами не мали реального характеру, проте таких доказів надано не було.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

11. Надаючи оцінку доводам відповідача, наведеним у касаційній скарзі, щодо неврахування судами висновків Верховного Суду, сформованих у постановах за подібних правовідносин, Суд звертає увагу на наступне.

Відповідач у касаційній скарзі посилається на постанови Верховного Суду у справах №808/1080/17, №808/2402/17, №804/7948/16, №815/3666/16, №818/997/17 та у постановах Верховного Суду України у справах № 21-737во10, №21-1440а16 в яких наголошувалось про те, що окрім наявності належно оформлених первинних документів, які засвідчують факт вчинення господарської операції, необхідно також досліджувати і фактичну можливість учасників правовідносин проводити відповідні операції обумовлені договорами з урахуванням, зокрема, часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, а також враховувати економічну доцільність таких операцій, відповідність їх діловій меті, тощо.

При цьому посилаючись на вказані постанови відповідач вказує, що у цій справі всупереч висновків Верховного Суду та Верховного Суду України судами не було взято до уваги та не перевірено фактичну можливість здійснення спірних операцій, оскільки у контрагентів відсутні як трудові так і матеріальні ресурси, вони не є виробником товару, не можливо прослідкувати реалізацію товару по ланцюгу постачання. Проте як вже зазначалось вище всупереч вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України жодного доказу в підтвердження вказаних обставин відповідачем надано не було.

Колегія суддів зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду у пункті 68 постанови від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц зауважено, що висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

У кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справи, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права та/або порушення процесуальних норм, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різні обставини, що досліджувалися судами у межах вказаних справ, не дають підстав для висновку про подібність спірних правовідносин на противагу аналогічним обставинам, що є ключовим для визначення правовідносин подібними.

Верховний Суд зазначає, що у постановах Верховного Суду у справах №808/1080/17, №808/2402/17, №804/7948/16, №815/3666/16, №818/997/17 та у постановах Верховного Суду України у справах № 21-737во10, №21-1440а16, на які посилався відповідач, Суд виходив зі специфіки спірних у цій справі господарських операцій, а неповне з'ясування судами попередніх інстанцій фактичних обставин таких операцій з урахуванням їх особливостей слугувало підставою для направлення справ на новий судовий розгляд.

Верховний Суд звертає увагу на те, що суди надавали оцінку спірним правовідносинам у зазначених скаржником справах виходячи з конкретних обставин, встановлених у межах судового розгляду кожної окремої справи, які не є аналогічними встановленим судами у даній справі, тому спірні правовідносини сторін не є подібними.

Отже, вказані позивачем висновки Верховного Суду у справах №808/1080/17, №808/2402/17, №804/7948/16, №815/3666/16, №818/997/17 та у постановах Верховного Суду України у справах № 21-737во10, №21-1440а16 не доводять ухвалення рішення судами попередніх інстанцій у справі, що переглядається, всупереч висновкам Верховного Суду та Верховного Суду України, оскільки обставини у даних справах є відмінними, а висновки не є релевантними до спірних правовідносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

12. Наведене вище у сукупності дає підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно встановлено фактичні обставини справи та надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів сторін.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій та фактично зводяться до переоцінки обставин господарських операцій позивача з контрагентом проте положення статі 341 Кодексу адміністративного судочинства України не наділяють суд касаційної інстанції повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

13. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року слід залишити без задоволення.

14. Відповідно до п. 1 частини 1 ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

15. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року у справі № 280/1197/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її пприйняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіІ. Я. Олендер І. А. Гончарова Р. Ф. Ханова