Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

17.04.2018 К/9901/23272/18 826/11326/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження заяву Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2017 року у справі за позовом Приватного підприємства «Будпостач» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

У серпні 2014 року Приватне підприємство «Будпостач» (далі - Підприємство, платник податків, позивач) звернулося до суду з позовом про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, правонаступником якої на час касаційного розгляду стала Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач) щодо складання акту перевірки від 07 липня 2014 року №1606/26-53-22-01-21-24267110 та визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 липня 2014 року № 0003032201, № 0003042201.

15 вересня 2014 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва у задоволенні позову відмовлено повністю.

6 листопада 2014 року постановою Київського апеляційного адміністративного суду постанову суду першої інстанції від 15 вересня 2014 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 24 липня 2014 року №0003032201 та №0003042201.

16 березня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2014 року та постанову суду апеляційної інстанції від 06 листопада 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з мотивів неповного з'ясування обставин справи, зокрема невжиття судами заходів щодо отримання доказів на підтвердження оприбуткування та зберігання товару від контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальність «ВКФ Мілана», недослідждення того, чи були у цього контрагента об'єктивні можливості здійснити поставку товару в обсязі, що зазначений позивачем у податковому обліку, невстановлення того, хто був відповідальним за ведення господарської діяльності контрагента позивача у період господарських правовідносин з ним.

7 червня 2016 року постановою Окружного адміністративного суду м.Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2017 року, позов задоволено частково, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві щодо призначення та проведення перевірки приватного підприємства "Будпостач", у результаті якої складено акт від 07 липня 2014 року №1606/26-53-22-01-21-24267110, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 24 липня 2014 року №0003032201 та №0003042201, в решті позову - відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що оскільки податковим органом порушено порядок призначення і проведення перевірки (зокрема порушено порядок направлення на адресу платника письмового запиту, у зв'язку з чим неможливо встановити дотримання платником податків строку для надання пояснень), то дії податкового органу з призначення і проведення перевірки є протиправними. Щодо правомірності спірних податкових повідомлень-рішень суди виходили з того, що факт реальності господарських операцій поставки промислових товарів між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ Мілана» повністю підтверджується наявними у справі первинними документами (товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, видатковими та податковими накладними), як і факт використання придбаних за спірними операціями товарів у господарській діяльності позивача, а доводи податкового органу про протилежне є безпідставними. Зокрема судами відхилені доводи відповідача про здійснення господарської діяльності від імені контрагента позивача неповноважною особою, оскільки вони не підтвердились в ході судового розгляду (особа, яка заперечувала свою участь в господарській діяльності контрагента позивача, на час спірних господарських операцій взагалі не була учасником контрагента позивача).

У квітні 2017 року податковим органом до Верховного Суду України подано заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2017 року з підстав, передбачених пунктами 1 та 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій відповідач просив скасувати судове рішення суду касаційної інстанцій та відмовити Підприємству в позові.

В якості підстав для перегляду судового рішення податковий орган посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однакових за змістом норм матеріального права, зокрема положень пунктів 138.2, 138.4 статті 138, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження своєї позиції податковий орган посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 серпня 2016 року у справі №К/800/13494/16, від 26 березня 2014 року у справі №К/9991/28864/11, від 9 березня 2016 року у справі №К/800/35445/15, від 23 лютого 2017 року у справі №К/800/25505/16, а також на постанову Верховного Суду України від 24 грудня 2010 року у справі №21-25а10.

12 травня 2017 року ухвалою Верховного Суду України відкрито провадження у справі за заявою податкового органу про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції.

12 січня 2018 року заяву разом з матеріалами справи №826/11326/14 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII.

16 лютого 2018 року ухвалою судді Верховного Суду справу №826/11326/14 прийнято до свого провадження.

Відповідно до пункту першого частини першої Розділу 7 «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України розгляд заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

З урахуванням наведеного, розгляд заяви податкового органу здійснюється Верховним Судом за правилами глави третьої Розділу 4 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII, без повідомлення та виклику учасників справи.

Суди попередніх інстанцій установили.

Податковим органом запитом від 20 грудня 2013 року №12271/10/26-53-22-01-11 у позивача витребувано пояснення та відповідні документальні підтвердження щодо його господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ Мілана» за період з 01 січня 2010 року по 30 листопада 2013 року та інформацію щодо подальшої реалізації товарів (робіт, послуг), придбаних у вказаного контрагента.

Позивачем надані пояснення та їх документальне підтвердження на вказаний запит відповідача.

На підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України податковим органом прийнято наказ від 18 червня 2014 року № 1131 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Підприємтсва.

Підставою для призначення податкової перевірки стало ненадання або неповне надання Підприємством у встановлений підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України строк пояснень та їх документальних підтверджень на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу.

У період з 23 червня 2014 року по 27 червня 2014 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань щодо дотримання податкового законодавства в частині взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ Мілана» за період з 01 липня 2011 року по 31 березня 2014 року, за результатами якої складено акт від 07 липня 2014 року №1606/26-53-22-01-21-24267110.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у названому акті перевірки, позивачем порушено вимоги пунктів 138.2, 138.4 ст. 138, що призвело до заниження Підприємством податку на прибуток на загальну суму 1 023 267,00 грн за ІІ-ІІІ квартал 2011 року, а також пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження Підприємством податку на додану вартість на суму 889 797,00 грн. за серпень 2011 року.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 24 липня 2014 року №0003032201, яким Підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 1 023 267,00 грн, та №0003042201, яким Підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 889 797,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 444 899,00 грн.

Позиція податкового органу, викладена в акті перевірки, полягає в тому, що позивачем неправомірно сформовано витрати і податкові зобов'язання з податку на додану вартість за правовідносинами з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВКФ Мілана» з огляду на нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки у такого контрагента відсутні необхідні матеріальні та трудові ресурси для проведення господарської діяльності, як не мають таких ресурсів і постачальники контрагента позивача (2 ланка) і які не декларували та не сплачували податкові зобов'язання за господарськими операціями з ним.

Крім того, стверджуючи нереальний характер спірних господарських операцій, податковий орган посилається на дані кримінального провадження №32013110090000086 від 26 березня 2013 року, фігурантом в якому є посадова особа контрагента позивача, яка, проте, на час здійснення спірних господарських операцій не була учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Мілана», і на основі факту наявності такого провадження робить висновок про ймовірне заниження Підприємством своїх податкових зобов'язань за ІІ-ІІІ квартал 2011 року.

На основі встановлених у справі обставин (в тому числі з огляду на порушення відповідачем процедури направлення запиту на отримання інформації від платника податків і неперебування директора контрагента позивача у складі учасників відповідної юридичної особи протягом спірних господарських правовідносин) Вищий адміністративний суд України прийшов до висновку про безпідставність доводів податкового органу про нереальність спірних господарських операцій Підприємства з його контрагентом і відсутність правових підстав для прийняття спірних податкових повідомленнь-рішеннь, підтримавши позицію судів попередніх інстанцій.

В силу встановлених главою третьою Розділу 4 Кодексу адміністративного судочинства України повноважень суду та підстав перегляду судових рішень суду (судів) касаційної інстанції, Верховний Суд позбавлений можливості повторно досліджувати встановлені і оцінені судами фактичні обставини справи.

Постанова Вищого адміністративного суду України від 10 серпня 2016 року у справі №К/800/13494/16, ухвали цього суду від 26 березня 2014 року у справі №К/9991/28864/11, від 9 березня 2016 року у справі №К/800/35445/15 мотивовані тим, що реальність спірних господарських операцій позивачів з їх контрагентами неможливо підтвердити з огляду на встановлені в ході кримінальних проваджень обставини фіктивності контрагентів позивачів (зокрема їх реєстрацію на підставних осіб, які заперечили свою участь у їх створенні та діяльності), а також неподання позивачами первинних документів. В цих судових рішеннях суд касаційної інстанції застосував положення пунктів 138.1, 138.2, підпункту 139.1.9, пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (справа №К/800/13494/16), підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 (справа №К/800/35445/15), пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 (справа №К/800/25505/16), підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР (справа №К/9991/28864/11).

Аналіз судового рішення, про перегляд якого подано заяву, а також судових рішень, наданих на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, свідчить про те, що вони ухвалені за різних фактичних обставин справ, що зумовило різну оцінку обставин справ судом.

Факт неоднакового застосування судом касаційної інстанції однакових за змістом норм матеріального права свого підтвердження не знайшов.

Посилання податкового органу на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції правовому висновку Верховного Суду України щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладеному в його постанові від 24 грудня 2010 року у справі №21-25а10, є безпідставними, оскільки у цій постанові суд виходив з аналізу положень статті 11-2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року №509-XII щодо дотримання податковим органом процедури проведення перевірки, в той час як у даній справі суд касаційної інстанції застосовував відповідні положення Податкового кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України непідтвердження обставин, які стали підставою для перегляду справи, або якщо норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно, у задоволенні заяви про перегляд судового рішення належить відмовити.

З аналізу доводів заяви податкового органу висновується, що відповідач фактично незгодний із кінцевим судовим рішенням, яке набрало законної сили, і просить здійснити його перегляд, а не ставить перед Верховним Судом питання вирішення проблеми неоднакового правозастосування.

На підставі викладеного, керуючись статтями 235-242, 244 244-1 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII, Суд

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні заяви Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2017 року відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Р.Ф.Ханова

І.А.Васильєва

І.А.Гончарова