Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.03.2018 року у справі №822/1468/17
Постанова ВП ВС від 05.06.2019 року у справі №822/1468/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 квітня 2018 року

Київ

справа №822/1468/17

адміністративне провадження №К/9901/36407/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Берегиня» до Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради, Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю «Рубін Карпет» про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування свідоцтва за касаційною скаргою приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Берегиня» на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Гонтарука В.М., Граб Л.С., Білої Л.М. від 30 січня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2017 року ПСП «Агрофірма «Берегиня» звернулось до суду з адміністративним позовом до Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради, Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, третя особа: ТОВ «Рубін Карпет» в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції № 17391280 від 21 листопада 2014 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким зареєстровано право власності на складське приміщення загальною площею 840,6 кв. м, що розташовано у м. Хмельницький, вул. Польова, 1, за ТОВ «Рубін Карпет»;

визнати протиправним та скасувати свідоцтво № 29838781 про право власності на складське приміщення загальною площею 840,6 кв. м, що розташоване у м. Хмельницький, вул. Польова, 1, за ТОВ «Рубін Карпет», видане Державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції 21 листопада 2014 року.

В обґрунтування позовних вимог ПСП «Агрофірма «Берегиня» вказує на протиправність прийнятого рішення державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції № 17391280 від 21 листопада 2014 року, посилаючись при цьому на порушення відповідачем пункту 2 частини першої статті 9 та пункту 1 частини першої статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що виражається у не проведенні перевірки державним реєстратором наявності підстав для зупинення реєстраційних дій чи у відмові їх здійснення.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, вчиняючи оскаржувані реєстраційні дії, діяв не в межах своїх повноважень та не у спосіб, передбачений законом, оскільки не перевірив відповідність всіх поданих для вчинення реєстраційної дії документів вимогам закону.

Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 30 січня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Рубін Карпет» задовольнив, постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року скасував, у задоволенні адміністративного позову ПСП «Агрофірма «Берегиня» відмовив.

Дане рішення мотивоване тим, що ПСП «Агрофірма «Берегиня» не надало суду доказів порушення державним реєстратором вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» при здійсненні 21 листопада 2014 року державної реєстрації прав на нерухоме майно, а саме на: складське приміщення загальною площею 840,6 кв. м за TOB «Рубін Карпет», про що останньому було видано свідоцтво за № 29838781 про право власності на зазначене нерухоме майно.

ПСП «Агрофірма «Берегиня», не погоджуючись з постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулось із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду та направити адміністративну справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доказу, що міститься в матеріалах справи, зокрема, постанові Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року по справі № 822/2448/16, якою декларацію № ХМ 14212100514 про готовність об'єкта до експлуатації визнано такою, що не засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництва.

В установлений касаційним судом строк (до 30 березня 2018 року) від учасників справи відзив на касаційну скаргу ПСП «Агрофірма «Берегиня» не надходив, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що за договором, укладеним 28 травня 2002 року, ПСП «Агрофірма «Берегиня» придбало у власність нерухоме майно згідно додатка до даного договору, зокрема, картоплесховище площею 840,6 кв. м, про що 20 грудня 2007 року Хмельницьким бюро технічної інвентаризації видані відповідні свідоцтва про право власності.

28 вересня 2011 року на виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду від 09 листопада 2010 року про стягнення з ПСП «Агрофірма «Берегиня» заборгованості в сумі 256000 грн, державним виконавцем державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Хмельницькій області через торгуючу організацію - ПП «Спеціалізоване підприємство юстиція» в особі Хмельницької філії ПП «Спеціалізоване підприємство юстиція» за результатами проведення прилюдних торгів здійснено реалізацію вказаного майна, і згідно акта від 07 жовтня 2011 року державного виконавця Лабчука P.M. переможцем прилюдних торгів визнано Озхана Ісмаіла.

29 жовтня 2011 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Озхану Ісмаілу видано свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону).

Згідно рішення власника TOB «Рубін Карпет» від 07 грудня 2011 року до складу його засновників прийнято Озхана Ісмаіла та визначено частки кожного із співзасновників в підприємстві.

Протоколом загальних зборів засновників TOB «Рубін Карпет» від 07 грудня 2011 року Озхан Ісмаіл, як співвласник TOB «Рубін Карпет», вніс до статутного капіталу товариства майно на загальну суму 360100,00 грн і передав його згідно акта прийому-передачі та грошової оцінки майна від 07 грудня 2011 року, зокрема: картоплесховище літера «І» загальною площею 840,6 кв. м.

Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради № 1400 від 22 грудня 2011 року «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, що розташовані по вул. Польовій, 1 у м. Хмельницькому за ТОВ «Рубін Карпет» вирішено оформити право власності на об'єкти нерухомого майна, зокрема: картоплесховище літера «І» загальною площею 840,6 кв. м.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 15 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 25 грудня 2014 року, визнано недійсними та скасовано прилюдні торги, які були проведені Хмельницькою філією ПП «Спеціалізоване підприємство юстиція» 28 вересня 2011 року, зокрема, щодо реалізації картоплесховища площею 840,6 кв. м.

Вказаним судовим рішенням визнано недійсним та скасовано акт про проведення прилюдних торгів від 07 жовтня 2011 року, складений заступником начальника відділу примусового виконання рішення управління ДВС Головного управління юстиції у Хмельницькій області, визнано недійсним та скасовано свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 29 жовтня 2011 року, видане приватним нотаріусом щодо належності на праві власності Озхану Ісмаілу означеного нерухомого майна.

У період розгляду вказаної цивільної справи TOB «Рубін Карпет» здійснило реконструкцію частини спірного майна, зокрема: картоплесховища літера «І», загальною площею 840,6 кв. м, переобладнало його під складське приміщення загальною площею 840,6 кв. м.

Державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції прийнято рішення № 17391280 від 21 листопада 2014 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким зареєстровано право власності на реконструйований об'єкт - складське приміщення загальною площею 840,6 кв. м, що розташовано у м. Хмельницький, вул. Польова, 1, за ТОВ «Рубін Карпет», та видане свідоцтво № 29838781 від 21 листопада 2014 року про право власності на вказане майно.

14 січня 2015 року представником ПСП «Агрофірма «Берегиня» до реєстраційної служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції Хмельницької області подано заяви на оформлення права власності зокрема, на картоплесховище площею 840,6 кв. м, згідно рішення Хмельницького міськрайонного суду від 15 жовтня 2014 року, однак 22 січня 2015 року отримано відмову у реєстрації права власності на дане майно за ПСП «Агрофірма «Берегиня», оскільки воно зареєстроване за іншим суб'єктом та за іншим правовстановлюючим документом, ніж ті, що вказані в рішенні суду.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року по адміністративній справі № 822/2448/16 встановлено, що декларація № ХМ 14212100514 про готовність об'єкта до експлуатації (реконструкція картоплесховища літ. «І» під складське приміщення загальною площею 840,6 кв. м, що розташоване у м. Хмельницький, вул. Польова, 1), зареєстрована 28 лютого 2012 року, не є такою, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. На цій підставі ПСП «Агрофірма «Берегиня» звернулось з адміністративним позовом до суду про визнання рішення № 17391280 від 21 листопада 2014 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким зареєстровано право власності на реконструйований об'єкт на підставі вказаної декларації, протиправним та з вимогою його скасування.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2018 року відповідає не повністю, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проведення реєстраційних дій, в тому числі реконструйованих об'єктів нерухомого майна, визначається Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 (чинним, на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 868); Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 461).

Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Орган державної реєстрації прав зобов'язаний надати до відома заявників інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з положеннями пункту 49 Порядку № 868 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) у разі проведення державної реєстрації права власності з видачою свідоцтва на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна заінтересованою особою є замовник будівництва, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Для проведення державної реєстрації права власності з видачою свідоцтва на новозбудований (реконструйований) об'єкт нерухомого майна заявник подає:

документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку;

документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I-III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Форма декларації про готовність об'єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 2, 17 Порядку № 461 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) реєстрація декларації здійснюється з дотриманням вимог Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Декларація приймається в дозвільному центрі за місцезнаходженням об'єкта. Реєстрацію декларації здійснює Інспекція за місцезнаходженням об'єкта на безоплатній основі. Замовник (його уповноважена особа) подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення до Інспекції два примірники декларації за формою згідно з додатком 1.

У разі подання декларації до дозвільного центру він передає її Інспекції не пізніше наступного робочого дня. Один примірник декларації після проведення реєстрації повертається замовнику, а другий - залишається в Інспекції, яка її зареєструвала.

На підставі системного аналізу наведених правових норм, колегія суддів дійшла до висновку, що декларація про готовність об'єкта до експлуатації є одним із документів, які обов'язково подаються державному реєстратору для здійснення державної реєстрації права власності на новозбудований або реконструйований об'єкт нерухомого майна. Вимоги до форми та змісту, порядку реєстрації декларації встановлені Кабінетом Міністрів України в Порядку № 461.

Таким чином, державний реєстратор Управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради, який прийняв спірне реєстраційне рішення, в силу вимог статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) та Порядку № 461 мав перевірити подані документи, зокрема, декларацію про готовність об'єкта до експлуатації на предмет її відповідності вимогам щодо форми, змісту та факту її реєстрації у встановленому порядку.

На підставі пункту 3 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) державний реєстратор відмовляє у державній реєстрації прав та їх обтяжень у разі, якщо, зокрема, подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом. Тобто невідповідність декларації про готовність об'єкта до експлуатації вимогам закону є підставою для відмови в проведенні реєстраційної дії.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла до висновку, що невідповідність декларації про готовність об'єкта до експлуатації встановленим вимогам закону є обставиною, яка має важливе значення для правильного вирішення адміністративної справи.

Суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року по адміністративній справі № 822/2448/16, яка набула чинності, обставина невідповідності декларації № ХМ 14212100514 про готовність об'єкта до експлуатації вимогам закону доведена та не потребує нового дослідження.

Натомість апеляційний суд дійшов до висновку про те, що встановлена Хмельницьким окружним адміністративним судом у постанові від 15 лютого 2017 року обставина не має преюдикційного значення для вирішення справи.

Вирішуючи питання про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.

Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першої статті 72 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення рішення суду першої інстанції) та частиною четвертою статті 78 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття рішення апеляційним судом), варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом частини першої статті 72 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення рішення суду першої інстанції) та частини четвертої статті 78 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття рішення апеляційним судом) учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас, передбачене частиною першою статті 72 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення рішення суду першої інстанції) та частиною четвертою статті 78 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття рішення апеляційним судом) звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення рішення суду першої інстанції) та статті 90 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття рішення апеляційним судом).

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Таким чином, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, але в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року № 6-327цс15.

Як вбачається зі змісту постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року у справі № 822/2448/16, яке набуло законної сили 06 березня 2017 року, позивачем у справі виступало ПСП «Агрофірма «Берегиня», відповідачем - Державна архітектурно-будівельна інспекція України, третя особа на стороні відповідача - ТОВ «Рубін Карпет», предмет адміністративного позову - визнання нечинною та скасування реєстрації декларації № ХМ 14212100514 про готовність об'єкта до експлуатації. В резолютивній частині постанови у задоволенні адміністративного позову відмовлено, проте, в мотивувальній частині рішення робиться висновок, що в «судовому засіданні не встановлено факт реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ХМ 14212100514 від 28 лютого 2012 року територіальним органом відповідача - Державної архітектурно-будівельної інспекції України».

На цій підставі колегія суддів доходить до висновку, що обставину щодо невідповідності декларації № ХМ 14212100514 про готовність об'єкта до експлуатації вимогам закону не можна вважати доведеною, а тому даний доказ мав бути оцінений судами попередніх інстанцій у загальному порядку за правилами статті 86 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення рішення суду першої інстанції) та статті 90 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття рішення апеляційним судом).

Так, відповідно до статті 86 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення рішення суду першої інстанції) та статті 90 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття рішення апеляційним судом) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Разом з тим для правильного вирішення справи необхідно встановити факти, без яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо, зокрема, щодо відповідності декларації № ХМ 14212100514 від 28 лютого 2012 року про готовність об'єкта до експлуатації вимогам закону.

Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на це, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційна скарга ПСП «Агрофірма «Берегиня» підлягає частковому задоволенню, судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справу належить направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки колегія суддів повертає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Берегиня» задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2018 року скасувати на направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко