Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.05.2020 року у справі №400/3224/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 400/3224/19

адміністративне провадження № К/9901/13346/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Данилевич Н. А.,

суддів: Смоковича М. І., Уханенка С. А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Миколаївського обласного військового комісаріату на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року (головуючий суддя: Лебедєва Г. В. ) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року (колегія суддів: Турецька І. О., Стас Л. В., Шеметенко Л. П. ) у справі № 400/3224/19 за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

установив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Миколаївського обласного військового комісаріату, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації, які позивач отримував під час проходження військової служби;

- зобов'язати здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації, а також здійснити відповідну виплату;

- зобов'язати виплатити середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку.

На обґрунтування позову зазначає, що він проходив військову службу в Збройних Силах України на посаді комісара Веселинівського районного військового комісаріату Миколаївської області оперативного командування "Південь". Наказом ТВО військового комісара Миколаївського обласного військового комісаріату від
29.12.2017 №240 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення. Зазначає, що при звільненні відповідно до вимог п.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від
22.09.2010 №889 та індексації грошового забезпечення. Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та просить здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 до Миколаївського обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Миколаївського обласного військового комісаріату, яка полягає у розрахунку та виплаті одноразової грошової допомоги при звільнення в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення, які позивач отримував під час проходження військової служби.

Зобов'язано Миколаївський обласний військовий комісаріат здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення, які позивач отримував під час проходження військової служби, здійснити виплату перерахунку.

Зобов'язано Миколаївський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки сплати належних сум по день фактичного розрахунку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ~law12~ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції. Суд дійшов висновку, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам ~law13~, а тому відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду, яка передбачена Постановою №889. Щодо не включення відповідачем до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, індексації грошового забезпечення, суд вказав, що індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямованою на підтримання їх купівельної спроможності, у зв'язку з чим вказана виплата повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні. Стосовно вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку, суд вказав, що оскільки при звільненні з військової служби позивачу не було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації - остаточний розрахунок з ним на час розгляду даної справи проведено не було. Приймаючи до уваги те, що відповідачем не було надано до суду довідку про розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці, суд дійшов висновку, що належим способом захисту прав позивача буде зобов'язання Миколаївського обласного військового комісаріату нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року апеляційну скаргу Миколаївського обласного військового комісаріату на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року - задоволено частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Миколаївський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки сплати належних сум по день фактичного розрахунку - скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги.

В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївського обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. При цьому стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Щодо решти позовних вимог суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та вказав, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме ~law14~, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам ~law15~. Також апеляційний суд зауважив, що судовим рішенням від 02.08.2018, що набуло чинності, встановлено право позивача на отримання і виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.07.2017. Отже, саме проіндексоване грошове забезпечення повинно бути розрахунковою величиною для нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

22 травня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Миколаївського обласного військового комісаріату на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року, в якій відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06.02.2019 року по справі №522/2738/17 в частині правомірності включення щомісячної грошової допомоги військовослужбовцю, яку він отримував під час проходження служби, з якої нараховані та сплачені страхові внески, до грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, натомість, в межах справи, що розглядається позивач оскаржує дії відповідача щодо невключення щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовця та індексації до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні. Скаржник вказав, що предмет розгляду справи №522/2738/17 та справи, що розглядається не є тотожними. Крім того, скаржник посилається на те, що правомірність його дій в частині невключення щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовця до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні, підтверджується постановами Верховного Суду від
06.11.2019 по справі №825/1205/17, від 21.11.2019 по справі №826/7919/17.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Підставою для відкриття провадження є посилання скаржника на п. 2 ч. 4 ст. 328 КАС України - якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Ухвалою Суду від 01 липня 2020 року клопотання Миколаївського обласного військового комісаріату про зупинення виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року у справі №400/3224/19 задоволено.

Зупинено виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року у справі №400/3224/19 до закінчення перегляду рішення в касаційному порядку.

Ухвалою Суду від 14 грудня 2021 року вказану адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді комісара Веселинівського районного військового комісаріату Миколаївської області оперативного командування "Південь".

Позивач має статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, виданим 07.12.2015.

Наказом Командувача військ оперативного командування "Південь" (по особовому складу) № 493 від 18.12.2017 підполковника ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас за пунктом "б" (за станом здоров'я) відповідно до частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Наказом ТВО військового комісара Миколаївського обласного військового комісаріату від 29.12.2017 №240 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.

Позивачу була нарахована і виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 31.07.2017 згідно з рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 02.08.2018 у справі №400/1546/18.

Відповідно до грошового атестату, ОСОБА_1 нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що сторонами не заперечується.

13 вересня 2019 року позивач звернувся із заявою до Миколаївського обласного військового комісаріату із проханням здійснити перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні, врахувавши до складу грошового забезпечення, з якого вона обчислюється, щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення.

Листом від 18.09.2019 №4/5871 Миколаївський обласний військовий комісаріат повідомив позивача про те, що на момент його звільнення з військової служби порядок виплати грошового забезпечення у Міністерстві оборони України регламентовано наказом Міністра оборони України "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" від 11.06.2008 року №260. Відповідно до вказаного Порядку до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення). У зв'язку з чим, відсутні підстави для здійснення доплати одноразової допомоги при звільненні з урахуванням сум щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення.

Вважаючи, що відповідач протиправно нарахував та виплатив йому одноразову грошову допомогу при звільнення в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано приписами Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII, Постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 07 листопада 2007 року №1294, Постановою Кабінету Міністрів України "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" від 22 вересня 2010 року № 889.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (надалі - ~law19~) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

~law20~ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

~law21~ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Згідно з п.1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 07 листопада 2007 року №1294 (набрала чинності 01 січня 2008 року) (надалі - Постанова №1294), грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Підпунктом 2 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" від 22 вересня 2010 року №889 (надалі - Постанова №889) уряд установив, з-поміж іншого, щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення.

Згідно з підпунктом 2.2 пункту 2 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 №595 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 05.12.2012 № 825), яка була чинною до 16.12.2016), щомісячна додаткова грошова винагорода для військовослужбовців, (крім зазначених у підпункті 2.1 цього пункту: з 1 квітня 2013 року - у розмірі до 20 % місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року у розмірі до 40 % місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі до 60 % місячного грошового забезпечення.

За пунктом 5 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 №550 (далі - Інструкція №550, яка була чинною до 20.07.2018), така винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації), а командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).

Винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення (пункт 8 Інструкції).

У пункті 9 Інструкції передбачено, що розміри винагороди встановлюються наказами Міністра оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади на особливостей умов проходження служби в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони (Головною управління розвідки Міністерства оборони) в Державному бюджеті України на відповідний рік.

Крім цього, наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 року за № 638/15329, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Інструкція № 260, яка була чинною до 20.07.2018), пунктом 38.6 якої передбачено, що військовослужбовцям, які звільняються з підстав, зазначених у пунктах 38.1 та
38.2 цієї Інструкції, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, включаються: звільненим з посад, на які вони були призначені - оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення).

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені частина 1 статті 341 КАС України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Колегія суддів зазначає, що підставою для відкриття касаційного провадження слугували посилання скаржника на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Верховний Суд критично оцінює посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні помилково застосував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06.02.2019 у справі №522/2738/17 оскільки, на думку скаржника, предмет розгляду справи №522/2738/17 та справи, що розглядається, не є тотожними, а також на необхідність застосування до спірних правовідносин висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06.11.2019 по справі №825/1205/17, від 21.11.2019 у справі №826/7919/17, з огляду на таке.

У постанові від 10.11.2021 у справі №825/997/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

22 вересня 2010 року Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади прийняв постанову № 889, якою з 01 жовтня 2010 року установив щомісячну додаткову грошову винагороду. Як слідує зі змісту подальших змін до цієї постанови, перелік військовослужбовців та інших осіб, яким відповідно до пункту 1 цієї постанови встановлювалася винагорода, розширено.

Зі змісту постанови №889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.

Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №522/2738/17.

Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що склад учасників справи, а також предмет позовних вимог у зазначеній справі та справі, що розглядається, не є аналогічними, що, своєю чергою, зумовило необхідність вирішення правового питання та розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №825/997/17.

Відповідно до змісту Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №671 (у редакції, чинній на час затвердження Інструкції №550), одним з основних завдань Міністерства оборони України як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, було встановлення порядку грошового забезпечення.

Зазначене повноваження Міністерства оборони України корелює із пунктами 1 Інструкцій №550 та 595.

Водночас Велика Палата Верховного Суду наголосила, що встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.

Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу.

Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми ~law22~ та постанови №889, а не Інструкцій №595 та №550.

Нормами ~law23~ також встановлено право військовослужбовців на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

З наведених вище мотивів до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Інструкції №260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, щомісячної додаткової грошової винагороди.

Відтак, згідно з вказаною позицією Великої Палати Верховного Суду, щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.

Таким чином, колегія суддів, переглядаючи оскаржувані судові рішення у цій справі ( №400/3224/19), вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме ~law24~, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам ~law25~.

Суди обґрунтовано урахували, що оскільки позивачу останні 24 місяці перед звільненням додаткова грошова винагорода у розмірі 60% грошового забезпечення, на підставі Постанови №889 нараховувалась і виплачувалась щомісяця, відсутні підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення. Таким чином, відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, таку виплату, як щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена Постановою №889.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Частиною 1 статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу Миколаївського обласного військового комісаріату залишити без задоволення.

Постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року та рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року у нескасованій частині залишити без змін.

Поновити виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіН. А. Данилевич М. І. Смокович С. А. Уханенко