Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.07.2018 року у справі №826/7669/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 грудня 2019 року

Київ

справа №826/7669/17

адміністративне провадження №К/9901/54663/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л. Л.,

суддів: Бучик А. Ю., Рибачука А. І.

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №826/7669/17

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_2, про визнання протиправним і скасування наказу та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 квітня 2018 року, постановлене у складі головуючого судді Смолія І. В., суддів Аблова Є. В., Григоровича П. О., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Ключковича В. Ю., суддів:

Губської О. А., Троян Н. М.,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, третя особа - ОСОБА_2, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від
23.05.2017, яким скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 34538045 від 30.03.2017, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д. М. (про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1), та відповідно на підставі якого було внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності про скасування запису про державну реєстрацію права власності № 19724086;

- зобов'язати Міністерство юстиції України внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування запису про державну реєстрацію права власності №19724086.

В обґрунтування вимог зазначав, що оскаржуваний наказ Мін'юсту України є протиправним та підлягає скасуванню як такий, що прийнятий без належних на те повноважень та із порушенням встановлених законодавством порядку й процедури.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2018 року, позов задоволено.

Суди встановили, що 8 вересня 2006 року між ОСОБА_2 та Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" було укладено Кредитний договір №014/3847/74/44929, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав у платне та строкове користування грошові кошти в розмірі 69720,00 доларів США.

В порядку забезпечення виконання зобов'язань за цим Кредитним договором,
08.09.2006 між ОСОБА_2 та АППБ "Аваль" було укладено Договір іпотеки, який було посвідчено нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М., зареєстрований в реєстрі за №2279-з, та відповідно до якого Іпотекодавець (ОСОБА_2) передав Іпотекодержателю (банку) в іпотеку майнові права на квартиру АДРЕСА_2 площею 69,41 метрів квадратних, яка будується за адресою: АДРЕСА_5 (надалі - квартира АДРЕСА_1).

27.01.2017 між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ПАТ "Вектор Банк" було укладено Договір відступлення права вимоги по Кредитному договору №014/3847/74/44929 від
08.09.2006, відповідно до якого до ПАТ "Вектор Банк" перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_2 боргу в сумі 28551,30 доларів США (тіло кредиту та відсотки) та пені в сумі 534072,98 грн. Також, 27.01.2017 року між вказаними Банками було укладено Договір відступлення права вимоги за Договором іпотеки (який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гембарською С. І., реєстраційний номер - 19), відповідно до якого ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" передав ПАТ "Вектор Банк" своє право вимоги Іпотекодержателя за Договором іпотеки майнових прав від 08.09.2006 на квартиру АДРЕСА_1.

27.01.2017 між ПАТ "Вектор Банк" та ТОВ "ФК "Гровінг Стейт" було укладено Договір про відступлення права вимоги за Кредитним договором №014/3847/74/44929 від 08.09.2006, відповідно до якого до ТОВ "ФК "Гровінг Стейт" перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_2. Також, 27.01.2017 року між ПАТ "Вектор Банк" та ТОВ

"ФК "Гровінг Стейт" було укладено Договір відступлення права вимоги за Договором іпотеки (який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гсмбарською С. І., реєстраційний номер - 21), відповідно до якого ПАТ "Вектор Банк" передав ТОВ "ФК "Гровінг Стейт" своє право вимоги Іпотекодержателя за Договором іпотеки майнових прав від 08.09.2006 р. на квартиру АДРЕСА_1.

27.01.2017 між ТОВ "ФК "Гровінг Стейт" та ОСОБА_1 було укладено Договір про відступлення права вимоги по Кредитному договору №014/3847/74/44929 від
08.09.2006, відповідно до якого ОСОБА_1 перейшло вказане вище право вимоги.
01.02.2017 між ТОВ "ФК "Гровінг Стейт" та ОСОБА_1 було укладено Договір відступлення права вимоги за Договором іпотеки (який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гембарською С. І., реєстраційний номер - 32), відповідно до якого ТОВ "ФК "Гровінг Стейт" передав позивачу своє право вимоги Іпотекодержателя за Договором іпотеки майнових прав від 08.09.2006 на предмет іпотеки.

Таким чином, ОСОБА_1, став кредитором та іпотекодержателем щодо боржника та іпотекодавця ОСОБА_2.

Разом з тим, 13.05.2014 ОСОБА_2 було оформлене право власності на предмет іпотеки в Державному реєстрі нерухомого майна.

У відповідності до ст. ст. 35,36,37 Закону України "Про іпотеку" позивачем було направлено ОСОБА_2 через приватного нотаріуса письмову вимогу щодо сплати боргу, у разі невиконання якої право власності на предмет іпотеки підлягало переходу до позивача.

Оскільки боржник не виконав грошове зобов'язання, до позивача згідно з п. п.
4.5.3. п. 4.5. Договору іпотеки та ст. 37 Закону України "Про іпотеку" перейшло право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1.

27.03.2017 ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Щелкова Д. М. з заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 (заява зареєстрованою за №21591205).

29.03.2017 ОСОБА_2 подав до приватного нотаріуса Каплуна Ю. В. заяву про заборону вчинення реєстраційних дій в порядку ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" щодо належного йому майна, а саме: квартири АДРЕСА_6. Заява зареєстрована 29.03.2017 за №21620991.

30.03.2017 за ОСОБА_1 було здійснено реєстрацію права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, яка була здійснена на підставі запису про державну реєстрацію права власності №19724086 та рішення державного реєстратора (приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д. М. ) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30.03.2017 № 34538045.

31.03.2017 ОСОБА_2 було подано до Міністерства юстиції України скаргу з вимогами прийняти рішення про невідповідність законодавству у сфері державної реєстрації реєстраційної дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гембарської С. І. щодо реєстрації права вимоги ОСОБА_1 за договором іпотеки з реєстровим номером 2279з від 08.09.2006 на підставі договору відступлення права вимоги №32, укладеного 01.02.2017 з ТОВ "Фінансова компанія "Гровінг Стейт" (індексний номер рішення 33661746) та скасувати зазначену реєстраційну дію; прийняти рішення про невідповідність законодавству у сфері державної реєстрації реєстраційної дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д. С. щодо реєстрації права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_6, що була здійснена на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, виданого 30.03.2017 приватним нотаріусом Щелковим Д. М. (індексний номер рішення 34538045) та скасувати зазначену реєстраційну дію.

Наказом Міністерства юстиції України від 23.05.2017 №1698/5 скаргу ОСОБА_2 від
31.03.2017 задоволено частково. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 34538045 від 30.03.2017, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д. М. (про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_6 за ОСОБА_1), та відповідно було внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності про скасування запису про державну реєстрацію права власності № 19724086, відновлено право власності ОСОБА_2.

Вважаючи такий наказ протиправним, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що Міністерство юстиції України мало відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_2 зважаючи на наявність судового спору на час виникнення спірних правовідносин щодо вказаного майна, що виключає компетенцію Міністерства юстиції України стосовно розгляду таких скарг.

Не погоджуючись рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. Просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

У поданому відзиві представник ОСОБА_2 підтримав вимоги касаційної скарги.

Верховний Суд переглянув судові рішення у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу, виходили з того, що цей спір є адміністративним.

Колегія суддів з такими висновками судів попередніх інстанцій не погоджується з огляду на таке.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

За правилами п.1 ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Велика Палата Верховного Суду вже висловлювала позицію у спорі з аналогічними правовідносинами, зокрема, в постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16. У тій справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Велика Палата Верховного Суду також вирішила, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, то такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Отже, спір у такій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 04 квітня 2018 року у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10 квітня 2018 року у справі № 808/8972/15, від 16 травня 2018 року у справі №826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 05 червня 2018 року у справі № 04/20728/14, від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16, від 13 червня 2018 року у справах № 820/2675/17 та 803/1125/17 про те, що розгляд позовних вимог особи (яка не була заявником щодо реєстраційних дій) до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у відповідному державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки державним реєстратором вчинені істотні порушення процедури реєстрації.

З метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті.

Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства.

У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження, а тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.

У справі, що розглядається, питання стосується права власності на квартиру, а реєстраційні дії, скасовані наказом Мін? юсту, були вчинені на підставі заяви ОСОБА_1, як кредитора та іпотекодержателя щодо боржника та іпотекодавця ОСОБА_2.

Тобто, Мін'юст переглянув законність реєстраційної дії про право власності на квартиру, яка на праві приватної власності належала третій особі у справі - ОСОБА_2.

З огляду на заявлені вимоги позивача, фактичні обставини справи, судову правозастосовну практику, яка склалася за наслідками розгляду справи за подібних спірних правовідносин, колегія суддів приходить до висновку, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, та з огляду на суб'єктний склад має розглядатись за правилами цивільного судочинства.

Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 КАС України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтями 238, 240 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС України).

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, зважаючи на помилковість позиції судів попередніх інстанцій щодо наявності у переданому на вирішення суду спорі визначальних ознак справи адміністративної юрисдикції, Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та закриття провадження у адміністративній справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 та частини 1 статті 354 КАС України.

Керуючись статтями 343, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

постановив:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2018 року - скасувати.

Провадження у адміністративній справі №826/7669/17 - закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.........................................

Л. Л. Мороз

А. Ю. Бучик

А. І. Рибачук,

Судді Верховного Суду