Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.12.2019 року у справі №140/2593/18
Ухвала КАС ВП від 02.12.2019 року у справі №140/2593/18
Постанова КАС ВП від 14.09.2022 року у справі №140/2593/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 140/2593/18

адміністративне провадження № К/9901/29079/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Стародуба О.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року (головуючий суддя: Ксензюк А.Я.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (головуючий суддя: Улицький В.З., судді: Кузьмич С.М., Шавель Р.М.) у справі № 140/2593/18 за позовом Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Супернова» до Головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області Рибацького В.М., Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

11 грудня 2018 року Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Супернова» (далі також ОК «ЖБК «Супернова» або позивач) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із позовом до головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області Рибацького Валерія Миколайовича (далі також головний інспектор будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Управління ДАБІ у Волинській області Рибацький В.М., відповідач-1), Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області (далі також Управління ДАБІ у Волинській області, відповідач-2), у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення від 03 жовтня 2018 року №491 про зупинення дії містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 10 лютого 2017 року № 465-28(5)-17(м) на об`єкт будівництва «Нове будівництво 10-ти поверхового багатоквартирного житлового будинку по вул. Цегельна, 28 в м. Луцьку», виданих ОК «ЖБК «Супернова».

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року, позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області Рибацького Валерія Миколайовича про зупинення дії містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 19 травня 2017 року № 465-28(5)-17(м) на об`єкт будівництва «Нове будівництво 10-ти поверхового багатоквартирного житлового будинку по вул. Цегельна, 28 в м. Луцьку» 03 жовтня 2018 року № 491.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач направив на адресу Верховного суду касаційну скаргу (надійшла поштою 17 жовтня 2019 року), у якій просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року і прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

20 січня 2020 року від відповідачів надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому вони просять касаційну скаргу задовольнити, рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України).

II. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем-1 на підставі акта перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил від 03 жовтня 2018 року, прийнято рішення № 491 про зупинення дії містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 19 травня 2017 року № 465-28(5)-17(м) на об`єкт будівництва «Нове будівництво 10-ти поверхового багатоквартирного житлового будинку по вул. Цегельна, 28 в м. Луцьку», виданих ОК «ЖБК «Супернова»».

Позивач вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм законодавства у сфері містобудівної діяльності. Зокрема, вважає, що підстав для зупинення дії містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 19 травня 2017 року № 465-28(5)-17(м) (далі - містобудівні умови та обмеження) не було, оскільки розміщення на земельній ділянці, на забудову якої видано зупинені містобудівні умови та обмеження, багатоквартирного житлового будинку по вул. Цегельна, 28 в м. Луцьку відповідає вимогам містобудівної документації та не суперечить Генеральному плану міста Луцька, цільовому призначенню цієї земельної ділянки та вимогам земельного законодавства. Будівництво багатоквартирного житлового будинку не суперечить чинному законодавству та передбачене містобудівним розрахунком.

Крім того, зазначає, що чинна на момент видання спірних містобудівних умов та обмежень редакція Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не передбачала можливості скасування або зупинення містобудівних умов та обмежень. Таку можливість законодавець передбачив лише у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення містобудівної діяльності» від 17 січня 2017 року № 1817-VIII, який набрав чинності 10 червня 2017 року.

У відзиві на позов відповідачі зазначають, що оскаржуване рішення посадової особи Управління ДАБІ у Волинській області є похідним від факту виявлених порушень, винесене в межах повноважень та з дотриманням вимог Конституції України, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» і Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 698.

ІІI. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03 жовтня 2018 року на підставі наказу ДАБІ України від 25 вересня 2018 року № 1205, направлення на проведення позапланової перевірки від 26 вересня 2018 року № 66, довідки про результати документальної перевірки від 19 вересня 2018 року, головним інспектором будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Управління ДАБІ у Волинській області Рибацьким В.М., у присутності начальника Управління містобудування та архітектури Луцької міської ради Туза В.В., проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил Управлінням містобудування та архітектури Луцької міської ради при видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 19 травня 2017 року № 465-28(5)-17(м) на об`єкт будівництва «Нове будівництво 10-ти поверхового багатоквартирного житлового будинку по вул. Цегельна, 28 в м. Луцьку», виданих ОК «ЖБК «Супернова».

За результатами перевірки складено акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, в якому зафіксовано наступні порушення:

містобудівні умови та обмеження надані при відсутності викопіювання оновленої топографо-геодезичної основи в М 1:2000, чим порушено абзац другий пункт 2.3 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07 липня 2011 року № 109 (далі Порядок № 109,чинного на момент надання спірних містобудівних умов та обмежень); графічна частина містобудівних умов та обмежень не містить всіх графічних матеріалів, передбачених пунктом 3.7 Порядку №109.

в пункті 8 текстової частини розділу «Загальні дані» відсутнє посилання на рішення про затвердження детального плану території в межах вулиць Львівської, Цегельної та Супутника в м. Луцьку, чим не дотримано вимоги пункту 8 розділу «Загальні дані» Порядку № 109;

в пункті 10 розділу «Загальні дані» не зазначено всіх основних техніко-економічних показників об`єкта будівництва, чим не дотримано вимоги пункту 10 розділу «Загальні дані» Порядку № 109 та порушено додаток Л ДБН А.2.2-2.2014 «Склад та зміст проектної документації»;

в пунктах 4. 5. 7 розділу «Містобудівні умови та обмеження» не зазначені конкретні положення нормативних актів, відомості, які базуються на розрахунках, положеннях відповідної містобудівної документації на місцевому рівні та не міститься конкретних цифрових показників, за якими не можливо визначити містобудівні умови та обмеження, що не відповідає пункту 8 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та абзацу п`ятого пункту 1.2, пункту 3.4 Порядку № 109;

невідповідність намірів забудови земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні. Відповідно до детального плану території загальна площа квартир в 10-ти поверховому багатоквартирному житловому будинку № 5 складає 2892,7 кв. м, в той же час в пункті 10 розділу «Загальні дані» вказана загальна площа квартир - 3090 кв. м. Порушено частину п`яту статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пункт 2.4 Порядку № 109.

На підставі зафіксованих в акті перевірки порушень вимог містобудівного законодавства будівельних норм, державних стандартів і правил, головним інспектором будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Управління ДАБІ у Волинській області Рибацького В.М. 03 жовтня 2018 року прийнято рішення за № 491 про зупинення дії містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 19 травня 2017 року № 465-28(5)-17(м) на об`єкт будівництва «Нове будівництво 10-ти поверхового багатоквартирного житлового будинку по вул. Цегельна, 28 в м. Луцьку», виданих ОК «ЖБК «Супернова», та видано керівнику управління містобудування та архітектури Луцької міської ради припис від 03 жовтня 2018 року № 482 з вимогою усунути виявлені порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності до 03 квітня 2019 року.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили, що згідно пункту 2.4 Порядку № 109 підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.

Суди попередніх інстанцій вважають, що відповідач не наділений правом зупиняти дію містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, що були видані відповідно до законодавства, яке на момент їх видачі не передбачало можливості їх зупинення.

Також зазначають, що згідно із частиною восьмою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції, чинній на момент видачі спірних містобудівних умов та обмежень), містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.

Тобто, за позицією судів попередніх інстанцій, містобудівні умови та обмеження за своєю правовою природою є складовою частиною вихідних даних для проектування та будівництва об`єктів, які визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва у відповідності до вимог, встановлених законодавством та містобудівною документацією, тобто, гранично допустимі (дозволені) вимоги до майбутнього проекту, та є чинними до завершення будівництва об`єкта.

Оскільки містобудівні умови та обмеження мають на меті закріплення вимог до конкретного об`єкта будівництва (мають констатуючий характер), фактично вони вичерпують свою дію одночасно з їх прийняттям.

Також суди попередніх інстанцій акцентують увагу на тому, що чинна на момент видання спірних містобудівних умов та обмежень редакція Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не передбачала можливості зупинення дії містобудівних умов та обмежень.

Таку можливість законодавець передбачив лише у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення містобудівної діяльності» від 17 січня 2017 року №1817-VIII, який набрав чинності 10 червня 2017 року.

Отже, суди дійшли висновку, що дія положень щодо здійснення архітектурно-будівельного нагляду не може поширюватись на правовідносини, що виникли до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення містобудівної діяльності» від 17 січня 2017 року №1817-VIII (10 червня 2017 року).

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідачем-2 зазначено, що при ухвалені оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального та матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень.

За позицією скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належну оцінку встановленим перевіркою порушенням містобудівного законодавства. Водночас суди не застосували норми матеріального права, що підлягали застосуванню.

Скаржник стверджує, що нормативними актами, які регулюють відносини сторін з питання містобудівних умов та обмежень земельних ділянок є Закон «Про регулювання містобудівної діяльності», який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів ( в редакції станом на момент видачі містобудівних умов та обмежень від 19 травня 2017 року), також Порядок № 109, який втратив чинність 26 грудня 2017 року, проте на момент видачі містобудівних умов та обмежень був чинним, а відтак підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Звертає увагу, що під час проведення наглядового заходу, фіксування його результатів актом від 03 жовтня 2018 року, прийняття рішення від 03 жовтня 2019 року № 491 про зупинення дії містобудівних умов та обмежень від 19 травня 2017 року, відповідачем перевірялось дотримання об`єктом нагляду вимог законодавства, яке діяло на момент їх видачі.

Також скаржник зазначає, що висновки суду щодо відсутності у відповідача права на проведення перевірки і зупинення дії містобудівних умов та обмежень суперечить Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень у сфері архітектурно - будівельного контролю та удосконалення містобудівного законодавства» від 09 квітня 2015 року № 320-VIII, що набрав чинності 01 вересня 2015 року, яким статтю 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було доповнено пунктом 12, у пункті 6 якої надано право головним інспекторам будівельного нагляду скасовувати чи зупиняти дію рішень, прийнятих об`єктами нагляду.

Також право зупинення дії або скасування рішень об`єкту нагляду, у тому числі про видачу містобудівних та обмежень, головними інспекторами будівельного нагляду в порядку здійснення державно-будівельного нагляду у разі невідповідності рішень об`єкта нагляду містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам передбачено підпунктом 6 пункту 5; пункту 32 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженого постановою КМУ від 19 серпня 2015 року № 698 (далі також Порядок № 698).

Водночас акцентує увагу, що судом апеляційної інстанції досліджувалась правомірність видачі містобудівних умов та обмежень від 10 лютого 2017 року № 465/28/17 (м) а не тих, які були скасовані рішенням відповідача від 03 жовтня 2018 року № 491.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справі"; далі - Закон № 460-IX) Верховний Суд зазначає таке.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В межах спірних правовідносин необхідно встановити, серед іншого, наявність/відсутність права у відповідача-1 на прийняття рішення щодо зупинення дії містобудівних умов та обмежень.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлено Законом України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Згідно із положеннями частин першої - другої статті 41-1 Закону № 3038-VI державний архітектурно-будівельний нагляд - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності. Державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини третьої цієї статті з метою здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду головні інспектори будівельного нагляду: перевіряють законність рішень у сфері містобудівної діяльності, прийнятих об`єктами нагляду; витребовують від органів державної влади, фізичних та юридичних осіб документи і матеріали щодо предмета нагляду, одержують інформацію з автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз даних, створених органами державної влади; мають право безперешкодного доступу до місць будівництва об`єктів, приміщень, документів та матеріалів, необхідних для здійснення нагляду; вимагають від органів державного архітектурно-будівельного контролю проведення перевірок у разі наявності ознак порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил; залучають у разі потреби до здійснення нагляду фахівців підприємств, установ, організацій, контрольних і фінансових органів.

Частиною четвертою статті 41-1 Закону № 3038-VI (в редакції на час перевірки та прийняття оскаржуваного рішення (набрала чинності з 10 червня 2017 року) передбачено, що у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, вчинених об`єктами нагляду, головні інспектори будівельного нагляду мають право, зокрема, скасовувати чи зупиняти дію рішень, прийнятих об`єктами нагляду відповідно до визначених цим Законом повноважень, які порушують вимоги містобудівного законодавства, з одночасним складанням протоколу відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та подальшим оприлюдненням такої інформації на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Верховний Суд акцентує увагу на тому, що на час видання містобудівних умов та обмежень (19 травня 2017 року) пункт 6 частини 12 статті 41 Закону № 3038-VI (в редакції Закону № 320-VIII від 09 квітня 2015 року) передбачав, що у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, головного інспектора будівельного нагляду мають право скасовувати чи зупиняти дію рішень, прийнятих об`єктами нагляду відповідно до визначених цим Законом повноважень, які порушують вимоги містобудівного законодавства, з подальшим оприлюдненням такої інформації на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Водночас механізм здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду визначено Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2015 року № 698 (далі також Порядок № 698, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із пунктом 5 Порядку № 698, у разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, вчинених об`єктами нагляду, головні інспектори будівельного нагляду мають право, зокрема, скасовувати чи зупиняти дію прийнятих об`єктами нагляду відповідно до визначених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» повноважень рішень, які порушують вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, з подальшим оприлюдненням такої інформації на офіційному веб-сайті Держархбудінспекції.

За такого правового регулювання Верховний Суд критично оцінює висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності у відповідача права зупиняти дію містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, що були видані відповідно до законодавства, яке на момент їх видачі не передбачало можливості їх зупинення, оскільки як на момент видачі так і на момент перевірки норми Закону № 3038-VI передбачали таке право.

Водночас, у рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

За такого правого регулювання, суб`єкт владних повноважень щодо дотримання процедури проведення перевірки та прийняття рішень за наслідками перевірки правомірно керувався нормами нормативно-правових актів, чинними на час проведення самої перевірки.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 1 Закону № 3038-VI документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

За змістом розділу 2 Порядку №109 та відповідно до пункту 4 статті 25 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури, які визначають відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

За приписами п. 2.4 розділу ІІ «Порядок надання містобудівних умов та обмежень» Порядку №109 розгляд заяви, надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх видачі здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури у порядку, встановленому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності». Підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні. Відмова у видачі містобудівних умов та обмежень або внесення змін до них з відповідним обґрунтуванням надається уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, визначений п. 2.1 цього розділу.

Як вбачається зі змісту наведених правових норм, містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації. Водночас підставою відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.

За правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2020 року у справі № 1.380.2019.002260 зміст статті 41-1 Закону № 3038-VI свідчить, що головні інспектори будівельного нагляду уповноважені зупиняти дію рішень, прийнятих об`єктами нагляду відповідно до їх повноважень, лише у випадку виявлення порушень зі сторони об`єкта нагляду вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, допущених під час прийняття таких рішень.

Отже, у разі виявлення порушень зі сторони об`єкта нагляду вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, допущених під час прийняття таких рішень, головні інспектори будівельного нагляду уповноважені зупиняти дію рішень.

Проте суди попередніх інстанцій в порушення норм матеріального права дійшли висновку про відсутність у відповідача-1 права на прийняття рішення щодо зупинення дії містобудівних умов та обмежень не надаючи оцінку зафіксованим в акті перевірки правопорушенням та чи є такі підставою для зупинення дії містобудівних умов та обмежень.

Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Так, у судових рішеннях судів обох інстанцій відсутня правова оцінка підставам прийняття оскаржуваного рішення щодо зупинення дії містобудівних умов та обмежень.

Частиною другою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З врахуванням обмежених повноважень касаційного суду щодо встановлення обставин у справі, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Частиною другою статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справі № 140/2593/18 скасувати.

Справу № 140/2593/18 направити на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А.А. Єзеров

О.П. Стародуб