Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.12.2019 року у справі №816/3626/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 грудня 2019 року

Київ

справа №816/3626/14

адміністративне провадження №К/9901/19260/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І. А., суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року (суддя Довгопол М. В. )

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року (судді: Тацій Л. В. (головуючий), Григоров А. М., Подобайло З. Г. )

у справі № 816/3626/14

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги, рішення,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) звернувся до суду з адміністративним позовом до Миргородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - Миргородська ОДПІ, контролюючий орган), в якому просив визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02 вересня 2014 року № 0009741702, № 0009761702, № 0009771702, вимогу про сплату боргу від 11 серпня 2014 року № Ф 0007621702, рішення про застосування штрафних санкцій від 02 вересня 2014 року № 0009751702.

На обґрунтування позову зазначено, що висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, щодо заниження податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість є безпідставними, оскільки господарські операції між позивачем та контрагентами мали реальний характер, підтверджуються належним чином оформленою первинною документацією, а придбані будівельні матеріали, автозапчастини та бензин використовувалися у господарській діяльності позивача.

Щодо донарахування податку на доходи найманих працівників за результатами перевірки позивач погодився із визначенням у податковому повідомленні-рішенні від 02 вересня 2014 року № 0009771702 основного платежу в розмірі 495 грн, однак заперечував правомірність застосування штрафних (фінансових) санкцій. Крім того, на думку позивача, висновки акта перевірки про заниження єдиного соціального внеску, на підставі чого складено вимогу про сплату боргу від 11 серпня 2014 року, базуються на припущеннях, є необґрунтованими та не відповідають нормам законодавства України.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 09 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року, відмовив у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також неправильну оцінку наявних у матеріалах справи доказів, просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю. Разом із цим позивач також заявив клопотання про проведення судової економічної експертизи (бухгалтерського та податкового обліку).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не проведена оцінка достовірності та відповідності складеного акта перевірки. Порушення ведення Книги обліку доходів та витрат не могло слугувати підставою для невизнання понесених ФОП ОСОБА_1 витрат, які підтверджені належним чином складеними первинними документами, що пов'язані з отриманням доходів та господарською діяльністю.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 02 березня 2015 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу відповідач вважає судові рішення законними та обґрунтованими, тому в задоволенні касаційної скарги просив відмовити.

09 лютого 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_2) зареєстрований як фізична особа - підприємець 19 лютого 2007 року. Основними видами діяльності позивача є: 71.12 - діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; 46.71 - оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; 33.12 - ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; 33.14 - ремонт і технічне обслуговування електричного устаткування; 33.20 - установлення та монтаж машин і устаткування; 46.12 - діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами; 49.41 - вантажний автомобільний транспорт.

У період із 15 липня до 04 серпня 2014 року посадовими особами Миргородської ОДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня до 31 грудня 2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт від 11 серпня 2014 року № 1155/16-20-17-02-14/НОМЕР_2/115.

Відповідно до висновків акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог:

- пункту 138.1 статті 138, пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб за 2013 рік на суму 4493 грн;

- підпункту 1.2 пункту 1 статті 7, пункту 11 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", внаслідок чого занижено нарахування єдиного соціального внеску за 2013 рік у сумі 10 394 грн;

- пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01 січня до 31 грудня 2013 року на загальну суму 2437 грн;

- підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, а саме не утримано та не перераховано податок на доходи фізичних осіб із заробітної плати в сумі 495 грн;

- пункту 51.1 статті 51 Податкового кодексу України в частині невідображення сум податку в податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податків за формою №1-ДФ, за ІІІ та ІV квартали 2013 року.

02 вересня 2014 року на підставі акта перевірки Миргородська ОДПІ прийняла наступні рішення:

- податкове повідомлення-рішення № 0009741702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 2436,96 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 609,24 грн;

- податкове повідомлення-рішення № 0009761702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем у розмірі 4493,20 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 1123,30 грн;

- податкове повідомлення-рішення № 0009771702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників за основним платежем у розмірі 495 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 1143,75 грн;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зорів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0009751702, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 519,72 грн.

Крім того 11 серпня 2014 року контролюючий орган склав вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф 0007621702 з єдиного внеску на суму 10 394,28 грн.

Правомірність прийняття відповідачем зазначених рішень є предметом розгляду цієї справи.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 02 вересня 2014 № 0009761702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 5 616,50 грн.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, визначено статтею 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За приписами пунктів 177.1-177.4 статті 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пунктів 177.1-177.4 статті 177 Податкового кодексу України. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III пунктів 177.1-177.4 статті 177 Податкового кодексу України.

Так, підпунктом 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2,138.11 цієї статті, підпунктом 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

Згідно з пунктом 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II пунктом 138.2. статті 138 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналіз змісту наведених норм свідчить про те, що фізична особа-підприємець має право включити до складу витрат відповідні суми, підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які безпосередньо пов'язані з отриманням доходів та господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця, і які підпадають під перелік витрат операційної діяльності згідно з розділом III підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України.

Пунктом 177.10. статті 177 Податкового кодексу України фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2010 року № 1025 затверджено форму Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядок її ведення.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року № 481 (набрав чинності 18 жовтня 2013 року; далі - Порядок № 481) визнано таким, що втратив чинність наказ Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2010 року №1025 та затверджено форму Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядок її ведення.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 481 Книга ведеться за вибором платника податку в паперовому або електронному вигляді.

Згідно з пунктом 9 Порядку № 481 дані Книги заповнюються у гривнях з копійками та використовуються самозайнятою особою для заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи.

Отже, заповнення фізичною особою-підприємцем податкової декларації про майновий стан і доходи здійснюється на підставі даних Книги обліку доходів та витрат, яка має бути зареєстрована у контролюючому органі в установленому законодавством порядку.

Однак судами попередніх інстанцій на підставі акта перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_1 не вів Книгу обліку доходів і витрат відповідно до вимог чинного законодавства, не зареєстрував її у Шишацькому відділенні Миргородської ОДПІ, що позивачем не заперечується.

Щодо висновку контролюючого органу про завищення позивачем витрат у зв'язку з включенням до їх складу вартості придбаних будівельних матеріалів і послуг в сумі 16 173,64 грн та вартості палива, використаного для легкового автомобіля на суму 13 781,04 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_1 придбав у ТОВ "Астор", ТОВ "Скайтек ", ТОВ "Синтек-М ", ТОВ "Мілана ", ПП "Будімпекс ", ТОВ "Епіцентр К" будівельні матеріали з метою ремонту та облаштування гаражного приміщення за адресою: АДРЕСА_1.

Також на підставі укладеного договору будівельного підряду від 28 жовтня 2013 року № 28/10/13 ПП ОСОБА_2 виконано будівельні роботи на суму 4500 грн (без ПДВ) з ремонту даху (заміна шиферу за закладки двох фронтонів будівлі) гаражу за адресою: АДРЕСА_1.

На обґрунтування правових підстав віднесення витрат з ремонту гаражу до витрат, пов'язаних з господарською діяльністю, позивач посилався на укладений з ОСОБА_3 договір № 10/01/11 безоплатного користування майном - будівлею гаражу за адресою: АДРЕСА_1, та пояснював, що використовує приміщення для утримання та ремонту власних транспортних засобів.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки ОСОБА_3 не набула права власності на гараж за адресою: АДРЕСА_1, то вона юридично не могла передати це нерухоме майно позивачу. При цьому судами правильно застосовано положення Цивільного кодексу України, а саме статті 182,331,761.

Таким чином, віднесення позивачем до складу витрат вартості придбаних будівельних матеріалів і робіт, що використані для ремонту такого гаража, право користування яким у позивача не виникло у зв'язку з відсутністю права власності на нього у особи, яка його передавала, є безпідставним з огляду на відсутність зв'язку таких витрат із господарською діяльністю.

Доводи скаржника про те, що реєстрація нерухомого майна є виключно правом власника майна і відсутність такої реєстрації не позбавляє особу права власності на таке майно суперечать положенням Цивільного кодексу України, зокрема статті 331, а тому є неприйнятними.

Щодо витрат на придбання металоконструкцій у ТОВ "Поліграфічний центр "Скайтек", то колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що оскільки Книга обліку доходів та витрат не була зареєстрована в контролюючому органі, велася без дотримання вимог Порядку № 1025 та Порядку № 481, то вона не може бути належним і допустимим доказом на підтвердження права позивача віднести зазначені витрати до складу витрат. Зазначене підтверджується також довідкою, наданою позивачем, про залишки товарно-матеріальних цінностей, в якій станом на 01 січня 2014 року вказаний товар серед залишків не вказаний.

Щодо витрат позивача на придбання товару у ТОВ "Палітра" для ремонту автомобілів, що перебувають у його власності (ЗИЛ 130 НОМЕР_3) та користуванні (ВАЗ 21013 НОМЕР_4), то суди попередніх інстанцій встановили, що ці матеріали були використані до кінця 2013 року, витрати на придбання цих матеріалів були включені до витрат у декларації про доходи. При цьому акти списання матеріалів на ремонт автомобілів позивачем не складались, а враховуючи значну кількість придбаних матеріалів, використання їх для ремонту автомобілів з метою господарської діяльності неможливо підтвердити.

Крім того, на думку колегії суддів, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що списання позивачем паливо-мастильних матеріалів, придбаних у ПП "ОККО-Нафтопродукт ", ТОВ "Татнєфть - АЗС - Україна", на автомобіль ВАЗ 21013 НОМЕР_4 у період з 01 січня 2013 року до 09 липня 2013 року та віднесення їх вартості до складу витрат є неправомірним, оскільки документів, що підтверджують право користування цим транспортним засобом у вказаний період позивачем не надано; довіреність на користування автомобілем видана позивачу лише 09 липня 2013 року, та крім позивача цей автомобіль передавався за довіреністю також іншим особам - ОСОБА_4., ОСОБА_6.

При цьому, досліджуючи наявність зв'язку витрат на паливно-мастильні матеріали, використані для легкового автомобілю ВАЗ 21013 НОМЕР_4, із здійсненням господарської діяльності позивача, суди обґрунтовано не врахували як належні докази подорожні листи позивача, оскільки ці документи не містили маршрутів поїздок, а їх дані не співпадали із картками обліку витрат бензину форми № 41-пп. Крім того подорожні листи включали відстань, пройдену транспортним засобом, як з метою підприємницької діяльності, так і для власних потреб фізичної особи, підстави розмежування якої неможливо встановити зі змісту цих листів.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, податкове повідомлення-рішення від 02 вересня 2014 № 0009761702 прийнято Миргородською ОДПІ на підставі, в межах повноважень та у спосіб, установлений чинним законодавством.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, зокрема, непідтвердження зв'язку із господарською діяльністю позивача витрат на придбання будівельних матеріалів та паливо-мастильних матеріалів для легкового автомобіля, колегія суддів погоджується із висновком судів щодо неправомірності віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за вказаними операціями, незважаючи на наявність податкових накладних. Відтак податкове повідомлення-рішення від 02 вересня 2014 року № 0009741702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 3 046,20
грн, прийнято Миргородською ОДПІ також правомірно.

Щодо рішення про застосування штрафних санкцій від 02 вересня 2014 року №0009751702, вимоги про сплату боргу від 11 серпня 2014 року № Ф 0007621702.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ~law33~) визначено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з ~law34~ єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у ~law35~, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

~law36~ встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у ~law37~, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної ~law38~ бази нарахування єдиного внеску.

Зі змісту акта перевірки вбачається, що висновок про заниження позивачем суми єдиного внеску на 10 394,28 грн ґрунтується на встановленому порушенні щодо заниження суми чистого оподаткованого доходу, на який нараховується єдиний внесок у розмірі 34,7 % (29 954,68 грн).

Відповідно до ~law39~ обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених ~law40~, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до ~law41~ нараховується єдиний внесок.

Згідно з ~law42~ орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до ~law43~ орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

~law44~ визначено, що про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених ~law45~, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що він допустив арифметичну помилку в сумі одержаного доходу за 2013 рік через завищення суми чистого оподаткованого доходу в розмірі 10 408,99 грн та переплатив податок на доходи фізичних осіб, а також у сумі єдиного внеску. Проте докази такої помилки в матеріалах справи відсутні, належними письмовими доказами не підтверджені, а в силу вимог статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 02 вересня 2014 року № 0009771702, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників за основним платежем у розмірі 495 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 1143,75 грн.

Відповідно до пункту 177.7. статті 177 Податкового кодексу України фізична особа - підприємець вважається податковим агентом працівника - фізичної особи, яка перебуває з нею у трудових, цивільно-правових відносинах, або будь-якої іншої фізичної особи щодо будь-яких оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) на користь такої особи.

Згідно з підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в підпунктом 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України.

Тобто факт виплати доходу фізичній особі податковим агентом за трудовою чи цивільно-правовою угодою тягне за собою обов'язок податкового агента утримати податок на доходи фізичних осіб, сплатити його до бюджету, а також відобразити у податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків.

Таким чином, судами правильно встановлено та не заперечується позивачем, що відповідачем правомірно збільшено позивачу грошове зобов'язання з податку на доходи найманих працівників на суму 495 грн.

Разом із тим, позивач не погоджується із розміром штрафних санкцій, нарахованих контролюючим органом.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених Пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до пункту 119.2 статті 119 Податкового кодексу України неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов'язань платника податку та/або до зміни платника податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 1020

гривень

Так, Миргородська ОДПІ визначила позивачу штрафні санкції в розмірі 1143,75 грн (123,75 грн (495*25 %) + 1020 грн (недостовірність відомостей у розрахунках за ІІІ квартал 2013 року та IV квартал 2013 року), з чим погодилися суди попередніх інстанцій.

Однак колегія суддів вважає передчасним такий висновок судів, враховуючи наступне.

Як зазначено в пункті 1.12 акта перевірки від 11 серпня 2014 року № 1155/16-20-17-02-14/НОМЕР_2/115, попередня перевірка позивача проводилася Шишацьким відділенням Миргородської ОДПІ (акт від 01 квітня 2013 року № 4/17-20-04/НОМЕР_2), результати якої було оскаржено в суді.

Проте в ході розгляду справи суди попередніх інстанцій залишили поза увагою доводи позивача щодо обґрунтованості розміру штрафних санкцій, нарахованих контролюючим органом, не перевірили наявність повторного порушення, за яке накладено штраф у розмірі 1020 грн, а тому судові рішення в цій частині підлягають скасуванню, а справа слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам належить надати оцінку цим доводам позивача та встановити наявність/відсутність повторності порушення в діях позивача з метою перевірки правомірності застосування до нього штрафу в розмірі 1020 грн згідно з пунктом 119.2 статті 119 Податкового кодексу України.

Щодо клопотання позивача про проведення судово-економічної експертизи (бухгалтерського та податкового обліку), то колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення з огляду положення статті 341 КАС України, в якій визначені межі касаційного перегляду.

Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про проведення судово-економічної експертизи (бухгалтерського та податкового обліку) відмовити.

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року у справі № 816/3626/14 в частині відмови у задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 02 вересня 2014 року №0009771702 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 1143,75
грн, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 лютого 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова